Розділ 42

Якби дівчині раптово сказали, що всі дерева ростуть корінням вверх, далекі птахи в небі – це намальовані пензликом галочки, а білі хмаринки насправді вівці, що вміють літати, то вона б не була настільки шокована, як цими словами, які так звично і природньо злетіли з уст Крістіана, ніби він кожен день це комусь казав, хоча й підсвідомо готувалася до такого. Русява завмерла, не в змозі хоч щось сказати чи зробити, та кожна клітиночка її тіла зараз волала від болю, спричиненим такою звісткою.

–О... Останні? Останні хвилини? – перепитала Соня і мимоволі похитнулася, ледве не впавши, та рижик встиг її підтримати. До свідомості почав доходити весь сенс сказаного. Серце шалено забилося, наче найперше захотіло втекти від всього цього, у грудях запекло, немов хтось кинув всередину декілька жаринок, а в горлі з'явився клубок, що заважав не тільки говорити, а й нормально дихати. Навколо все почало розпливатися, і сіроока відчула, як декілька пекельно гарячих сльозинок скотилися по її щоках. Врешті-решт, якось опанувавши себе, дівчина зиркнула на Кріса, сподіваючись помітити якісь жартівливі нотки в його незвичайних зелених очах, але нічого такого не було. Швидше навіть навпаки. В його погляді світилися добре помітна байдужість і незацікавленість у цих подіях. 

–Годі забирати мій вільний час, – буркнув він і, вхопивши русяву за руку, потягнув до виходу. 

–Стій! Зупинися! Будь ласка! Мені є що тобі сказати! – закричала Соня і почала благально свердлити своїми сірими очима хлопця. Останній важко зітхнув і, очікуючи, що це буде щось дійсно важливе, зупинився і подарував свій запитальний погляд.

–Ну? І що ж це таке? Зізнання? Ти знаєш, де Франклін? 
–Не знаю, – тихо відповіла сіроока і вкотре в думках вилаяла себе за ту обіцянку мовчати. –Та я не про це! Ти ж можеш допомогти Річарду і врятувати його! 
–Я? Пф-ф, ще чого? Чому я маю це робити? 
–Знаю, в тебе немає більше ні бажання, ні причини це робити, тим паче, що ви більше не друзі, та допоможи йому! Благаю! 
–Справа не в тому, хочу я чи ні. Я не настільки божевільний, щоб це провернути, а ще мені дороге моє життя. Та я нічого й не отримаю з цього, – мовив Кріс і на його обличчі з'явився вираз безкінечної розчарованості від розмови. –Якби мені ще щось перепало, я б подумав над цим, але я, можливо, не тільки не залишуся у виграші, а й стану вигнанцем через зраду у кращому випадку. Не підходить! 
–Тоді... Чого ти хочеш? – обережно перепитала дівчина. Рижик спочатку здивувався через її питання, та потім, задумавшись, потішно посміхнувся і кинув дивний погляд на русяву. 

–Хм, треба подумати... Трохи того, трохи сього... Не так багато. А що, в тебе є що мені запропонувати? 
–Дивлячись на те, що саме ти хочеш. Гроші? Можу віддати тобі всі, що маю. Я принцеса імперії, мої заощадження не маленькі. Землі? Попередній імператор зробив моїй сім’ї подарунок у вигляді території на... 
–Тебе! – перервав Кріс, не бажаючи й далі слухати всі її пропозиції. На його обличчі знову засяяла грайлива посмішка, коли він побачив, як Соня зблідла. –Що ти робитимеш, якщо я скажу, що хочу мати тебе, як свою власність? Ну? Готова заплатити таку ціну за життя свого чоловіка?  

Рижик уважно прослідкував за реакцією сіроокої. Її руки почали тремтіти, а зіниці розширилися, зробивши її схожою на беззахисне кошеня.

–Мене? – дівчина відразливо сіпнулася, але одразу ж опанувала себе. –Якщо... Якщо ти справді його врятуєш... Я готова заплатити будь-яку ціну, навіть віддати своє життя.  
–Хм, справді? – Крістіан задумався, продовжуючи свердлити русяву малахітовими очима. У кімнаті на деякий час повисла нестерпна мовчанка. –Я передумав. Мені ніщо не треба і рятувати Річарда я не збираюся. 
–Ні! Ти повинен йому допомогти! Все ж таки ви колись були друзями! 
–Годі! – роздратовано вигукнув Кріс і струсонув Сонею. –Або ти зараз же замовкаєш і все-таки бачишся зі своїм чоловіком, або ж продовжуєш діяти мені на нерви і залишаєшся тут сама у невідомості! Тільки тобі вирішувати! 

Соня розгублено зиркнула на рижика, востаннє переконуючись, що він справді говорить серйозно. Крижаний жах скував все тіло, коли вона повністю усвідомила, що надії більше немає. Горло здавила невидима рука страху і безнадії, а сльози хлинули по щоках і за декілька секунд дивним чином висохли. 

Річард... Вона хоче до нього. Вона понад усе хоче доторкнутися до його чомусь завжди блідої шкіри і м'якого чорнявого волосся! Зустрітися поглядом з його бурштиновими очима, в яких сяє властива йому впертість, гордість і самовпевненість. Вперше хоче відчути його обійми, його присутність. Він став для неї такою важливою людиною, без якої вона себе не може уявити. І навіть не підозрювала цього. Чому ж почала усвідомлювати це тільки зараз, коли вже не може бути з ним? Чому саме у критичній ситуації зрозуміла, що не зможе без нього, не схоче? Тому що біль не даватиме спокою, як і її спогади про нього? Його образ, його характер, його голос...

«Я не покину тебе, і не сподівайся. Буду ще багато-багато років переслідувати тебе, доки не набридну...»

Сіроока витерла сльози, які з новою силою покотилися по щоках. Ні, вона теж буде поряд з Річардом. Поряд до самого кінця. Спільного кінця, бо вона не зможе витерпіти той біль втрати, який накриє її. Якщо Джордж так прагне вбити його, то нехай це зробить і з нею, тільки не розлучає їх. Тому що така розлука ще гірша за загибель.

–Ну? Що ти вирішила? Залишаєшся тут? – запитав Крістіан, розуміючи емоції дівчини і даючи ще хвилинку на роздуми.

–Ні, я піду. Піду, та я тебе дуже прошу виконати одне моє прохання. 
–Я не збираюся рятувати Річарда! Я вже сказав! – обурився рижик. 

–Я й не намагаюся тебе переконати. Це маленьке прохання, воно тобі ніяк не зашкодить, можливо, навіть навпаки. Коли... Коли настануть його останні хвилини, не змушуй мене бачити це. Я помітила, що ти завжди носиш з собою ножа. Якщо... Якщо тобі хоч трішки приємні ті спогади про вашу з Річардом дружбу, якщо вони викликають в твоєму серці хоч якийсь трепет, то, будь ласка, не дозволь Джорджу розлучити нас. Він однаково не пожаліє мене, тому краще буде, якщо ти дозволиш нам загинути як у казці. Прошу. Якщо відмовишся, то я кинуся на Джорджа, і він буде змушений це зробити, щоб захиститися. Тільки в такому випадку можуть постраждати невинні люди.