Розділ 41

Чоловік повільно, ніби розтягуючи це задоволення, зробив крок, потім ще один, все ближче підходячи до чорнявого, який мовчки відкрито за ним спостерігав. 

–А ви, Ваша Високосте, не змінилися, – мовив той, зупинившись навпроти Річарда. 
–Дякую. Мені вже це казали.  
–Можливо, вам також казали, чому ви тут? Або ж ви самі вже знаєте? 
–Здогадуюсь, – коротко відповів хлопець.  
–Чудово. Тоді чому б вам одразу не зізнатися, де знаходиться кронпринц і які в нього плани? Принаймні, це набагато легше й не так болісно, і ви не будете довго мучитися.  
–Пф-ф-ф, невже я схожий на людину, яка так легко здається. Ти ж сам знаєш, що не скажу. 
–Жаль, – чоловік важко видихнув і, спокійно відійшовши трішки вбік від чорнявого, раптово зацідив йому в обличчя. Річард похитнувся, ледве не впавши зі стільця, та двоє охоронців, що привели сюди, втримали його. Щока жахливо запекла, а в роті відчувся солонуватий присмак. Хлопець сплюнув кров і, облизавши розбиту губу, злісно зиркнув на чоловіка.  

–Так ось які твої методи? Хм, я вважав, що ти відрізняєшся від інших людей мого любого братика, та ти така сама підла шавка Джорджа, як і вони! – викрикнув чорнявий і мимоволі застогнав, отримавши ще один удар, цього разу в живіт. 

–Це не важливо. Ще раз повторюю своє питання. Де кронпринц? 
–Не знаю!  
–Що він планує? 
–Не маю уявлення! 
–Брешете! – викрикнув чоловік і знову заїхав кулаком по обличчі Річарда. Він вхопив хлопця за чорняву чуприну і підняв його голову, примушуючи дивитися у вічі. –Кажіть. Де він? 
–І це все? Ти думаєш, що я розповім, де Франклін тільки через декілька ударів? Тобі просто пощастило, що у мене зв'язані руки, – прошепотів Річард, важко дихаючи, і його бурштинові очі наповнились презирством.  

–Бачу, ви не налаштовані на мирне вирішення цього питання. Чудово. Чув, що вас недавно поранили. Це правда?  
–То подряпина! – миттю відповів хлопець, полотніючи. У будь-якому разі не можна, щоб вони знали про його слабке місце! Адже якщо дізнаються про рану, обов’язково використають це на свою користь. Тут і так не зрозуміло, скільки він зможе протриматися і якими методами вони вибиватимуть його зізнання. 

–Навіть якщо і так, що буде, якщо розширити вашу подряпину? – чоловік взяв ножа і безтурботно покрутив його в своїх руках, ніби роздивляючись. – Цікаво... Ви зможете продовжувати зберігати цю таємницю всередині себе? 
–Хочеш спробувати? 
–А чому б ні? – здивувався помічник Джорджа і приставив до щоки чорнявого лезо ножа. Воно трішки шкрябнуло і на шкірі виступило декілька краплинок крові. Чоловік легенько провів ножем по шиї Річарда, потім по грудях, опускаючи лезо все нижче до ребер. Він зупинився і, різко прибравши зброю, махнув двом охоронцям, що стояли позаду. Вони ривком розірвали на хлопцеві білу сорочку, оголюючи його торс.  

–Так ось яка подряпина, – посміхнувся чоловік, помітивши біля ребер рану, що вже майже повністю загоїлася. Він приставив до шраму гостре вістря ножа. – Готові переосмислити своє рішення мовчати? 
–Спробуй переконати мене у невірності мого вибо... М-м-м, – застогнав чорнявий, до крові прикусивши і так розбиту губу, коли в підребер’ї закололо.  

–Ну як? Ми можемо сидіти так цілий день, та, думаю, вам це не сподобається. Кажіть, де кронпринц і що він планує! 
–Не знаю! 
–Брешете! Говоріть. Вам же краще буде. Адже ми не тільки можемо розширити вашу подряпину, а й доставити на вершину блаженства, прокрутивши цього ножа у ній. Правду кажучи, це не вам принесе задоволення, а нам. 
–Покидьок! Ти поплатишся за це! Ви всі поплатитеся! Рано чи пізно! – зірвався хлопець на крик і, помітивши розгніваний вираз обличчя чоловіка, міцніше стиснув зуби, готуючись терпіти пекельний біль. Та нічого такого не було, тому що раптово відчинилися двері, привертаючи увагу помічника Джорджа.  

На порозі стояв ніхто інший, як Кріс, і у чорнявого з'явилося дивне відчуття дежавю. Рижик оглянув кімнату і, побачивши хлопця, зблід і здивовано округлив очі.

–Ого, нічогенько ви його так... За такий короткий час... 
–Чого прийшов!? – розгнівався чоловік.  

–Хотів сказати, що Його Величність дозволив мені взяти цю справу у свої руки. Мене дуже зачепила наша остання розмова з колишнім другом, тому я хочу відплатити йому тією ж монетою. А тебе, до речі, кликав імператор. Здається мені, що в нього інший погляд на цю ситуацію.  
–Хм, добре, я піду. Сподіваюся, ти справді вірний нашому імператорові, – мовив чоловік і, покинувши ножа, попрямував до дверей. 

–Без сумнівів. Не бійся, я не погладжу нашого упертюха по голівці. Зі мною він швидко все розкаже. Я знаю його болючі точки, – відповів Кріс, сідаючи на стілець навпроти хлопця. Двері зачинилися і рижик, зиркнувши на двох охоронців, що залишалися в кімнаті, легенько посміхнувся. –Ну що? Як тобі наша гостинність? 
–Не жаліюся, – коротко гаркнув Річард.  

–Невже не подобається? Тц, ми так старалися, – Кріс іронічно насупився і, взявши закривавленого ножа, прийнявся його роздивлятися. –А знаєш, моєї вини в цій ситуації немає. Я й так робив для тебе все, що міг. Можливо, якщо ти хоч трохи вдячний мені, то розкажеш, де переховується Франклін чи що він задумав? Тобі вже не врятуватися, а для мене це буде хорошою платою за мої послуги.  
–Який же ти... Виродок.  
–Хм, значить ось як ти вирішив чинити? Ну добре. Тобі просто пощастило, що я людина, яка не схильна до насилля, – рижик піднявся зі стільця і відійшов до дверей, та потім повернувся до охоронців і мовив вже до них: –Залиште його тут самого до завтра. Їжі не давати, нехай обдумає свої слова... І перев'яжіть його хоч трохи, а то ще кров'ю стече, а в імператора, як я зрозумів, на нього свої плани. Завтра буде весело.  

Кріс вийшов, а за ним, виконавши всі доручення, поспішили вартові, міцно зачинивши двері. Чорнявий залишився сам. Він полегшено видихнув і закинув голову на спинку стільця, прикривши очі й насолоджуючись довгожданим і таким омріяним спокоєм.