Розділ 39

Три години тому

Прокляття! Та як Джордж сміє так гратися з ним!? Покидьок! Рано чи пізно він отримає по заслугах!

Річард роздратовано окинув кімнату поглядом і кинувся до вікна, що із зовнішньої сторони було закрите металевими ґратами.

Як у клітці! Він ще ніколи не відчував себе таким обмеженим. І ці стіни ніби рухаються, туляться один до одного, з усіх боків давлять на нього. Він божеволіє від цього відчуття! Це просто не можливо витерпіти! Нестерпно!

Чорнявий сховав обличчя в долонях і повільно опустився на підлогу. Серце гучно виривалося з грудей, наче намагаючись пробити їх і втекти. Він знав куди воно рвалося. До Соні, на двір, в місто... Та будь-куди, аби тільки не знаходитися в цій дурнуватій кімнаті! Проклятий Джордж!

Хлопець спробував заспокоїтися, набравши повні легені повітря, та виходило кепсько. Сама думка про цю ситуацію, в якій вони опинилися, виводила з себе. Тільки подумати! Вони тут вже зо два тижні, а ще навіть не зустрілися з Джорджом! Чого він тягне!? Нехай би вже розібрався з ним й все. Так ні ж! Він хоче насолодитися їхнім хвилюванням! 

Річард нервово прикусив губу. І хоча в його голові крутилося безліч питань, причину свого такого довгого перебування тут він знав прекрасно. Його братик-імператор таким способом намагається вижати з нього швидке зізнання про місцезнаходження Франкліна. Адже момент, коли людина відчуває загрозу, тягнеться для неї нескінченно довго, і вона готова зробити будь-що аби це припинити. Зізнання в чомусь – найменша річ, зробити яку готові в такий час. Хах, хоче почути від нього про Франкліна... Дзуськи! Ще чого!? 

Ще один можливий варіант довгого перебування тут – бажання Джорджа показати, що їхня доля знаходиться в його руках. А те, що їх годують найкращими стравами, лише підтверджує цю теорію. Мовляв, якщо будете слухняними, то все буде добре, а якщо продовжуватимете бунтувати і впиратися... Та це ніяк не заспокоює чорнявого! Навпаки підбурює до активних дій. Де ж Франклін в такий момент!? Чи добрався він хоча б до Асквіту!? Два тижні пройшло. Вже мав би. Невже королівство відмовило в допомозі? Тц, це ж в їхніх інтересах. Скоріше б дізнатися хоч щось.

Ні, не можна просто чекати! Потрібно якомога швидше вибиратися звідси! Або хоча б допомогти Соні втекти. Це занадто затягнулося. Він ж два тижні її не бачив! Навіть не знає, чи з нею все гаразд. А якщо їй якось зашкодили? Або ж її зачинили десь в зовсім іншому місці і їй холодно чи незручно? А він навіть нічого не знає і не може зробити! Потрібно діяти! Не можна просто так сидіти склавши руки! Джордж не відпустить Соню просто так. Єдиний вихід – пригрозити йому! Та чим? Зброю в нього давно забрали, а в цій кімнаті завбачливо прибрали всі вази і сервізи. Хіба що...

Хлопець озирнувся і ще раз окинув поглядом кімнату. Увагу до себе привернув невеличкий годинник, що висів майже під стелею. У голові в чорнявого одразу з'явився план. Річард підбіг до ліжка і, підхопивши дві подушки, що були на ньому, відправив одну на підлогу під годинником, а іншу кинув в нього. Механізм тихо впав на подушку, що лежала на підлозі, і хлопець, підійшовши до нього ближче, наступив на скло, що захищало циферблат. Воно затріщало і через секунду гучно розлетілося на кусочки. Чорнявий посміхнувся і підібрав декілька осколків. Вибравши з них найбільший і найгостріший, він заховав його у кишеню, а годинник зафутболив під ліжко. Так же само на своє місце полетіли подушки. 

Лише після цих дій Річард зміг трішки заспокоїтися. Навряд чи охоронці помітять зникнення годинника, а так він матиме хоча б якийсь шанс врятувати Соню. Хлопець полегшено видихнув.

Теперішній час

Чорнявий міцніше стиснув осколок і сильніше вп'яв його в шию Джорджу. 

–Хах, ось як ти віддячуєш мені за мою доброту, – прошипів імператор, застигши від рухів брата. –Оце так, роби добро, а воно тобі боком потім вилізе. Потрібно було одразу тебе прикінчити.  
–Замовкни! Про яке добро ти взагалі говориш!? З роду-віку не знаєш, що це таке! Ти взагалі не заслуговуєш прощення! Те, що ти зробив, не вибачається! Воно змивається кров'ю! Чи тобі нагадати, як підло ти вчинив з батьком!? З рідним батьком! А тепер слухай мене, виродку, зараз ти відпустиш Соню і ми самі розберемося між собою в тому, хто заслуговує прощення, а хто ні. Я зрозуміло висловився!? – хлопець, важко дихаючи, драпнув осколком Джорджа, через що той заскиглив і скривився. Він перелякано ковтнув і легенько помахав головою, мовляв зрозумів, потім махнув рукою охоронцям, щоб ті відійшли від дівчини. Вони розгублено переглянулися і виконали наказ. Річард, побачивши, що сіроока піднялася на ноги, кивнув їй на двері, щоб вона тікала, та русява застигла, ніби не в змозі ступити й кроку. Її тривожний погляд впав на чорнявого, і в ньому помічалося виразне рішення залишитися тут або ж втекти, та тільки з хлопцем.  

–Тц, не стій стовпом! – крикнув Річард, не розуміючи, чого вона чекає. –Швидше! 
–Я не піду без тебе! 
–Не дуркуй! Зараз не час! Іди геть звідси! Щоб очі мої тебе не бачили! – прогарчав чорнявий, не контролюючи свій гнів. Якщо не може вигнати її проханнями, то вижене грубими словами. Головне те, щоб її тут не було! 
–Але ти ж... 
–Геть! 

Соня ще раз пильно глянула в бурштинові очі. Напевно, в нього є план. І якщо він так просить піти, отже вона заважає його здійсненню. Послухатися і покинути його? Чи правильно це?

Сіроока вдихнула на повні легені і, повернувшись до дверей, рушила до виходу. Вже вхопившись за ручку, вона різко зупинилася. Хлопець, побачивши, що русява його послухалася, занурився в свої роздуми і навіть не помітив її зупинки. Жага помсти повністю заполонила всі його думки. Навіщо чекати їхнього з Джорджом поєдинку, якщо він знає, що двобій буде нечесним або його взагалі не буде, як і ще однієї можливості помститися? Варто діяти зараз! Відплатити за весь біль, що отримав. За батька, нишком вбитого руками власної дитини! За тітоньку Агату, яка втратила свого єдиного сина через цього виродка! І за загибель найдорожчої йому людини, яка пожертвувала своїм життям, аби врятувати його... За загибель матері! Годі зволікати! Джордж не заслуговує не тільки цього трону, а й взагалі права існувати.