Розділ 38

Кожен крок відбивався гучним ехом, яке зависало в повітрі і зникало в стінах довгого коридору, такого знайомого Річарду. Колись давно, будучи зовсім малим, він тут бігав, розвіваючи свою нудьгу, яка з'являлася коли батько зустрічався з різними послами або проводив наради. Тут зовсім недалечко є ця кімната, яка привертала батькову увагу і в якій він зачинявся, щоб вирішувати важливі питання, що не могли чекати ні хвилини. Як же він ненавидів тоді це приміщення! Обпалював поглядом ті двері, а потім відвертався, аби не бачити їх, намагався обвести тодішнього імператора іншими стежками, аби він приділив свою увагу тільки йому, та той лише сміявся і, легенько похлопавши хлопчика по голові, знову повертався до тієї кімнати. І тоді невдоволення і роздратування знову з'являлися в серці чорнявого. 

Після чотирнадцяти років він вже сам був присутній на цих нарадах, і його прихована ненависть зникла до цього приміщення, як і бажання привертати батьківську увагу чи відчувати його любов. Якщо протягом цих років, які він прожив без нього, гострої потреби в цій увазі не виникало, отже можна легко існувати і без цього, а знання, навички і репутація допоможуть йому отримати трон. Ось що потрібно, щоб вижити. Вижити і помститися за втрату найдорожчої людини. Саме тоді заприсягся сам собі, що хоч і пройде багато років, та його помста обов’язково досягне своєї цілі. Неодмінно. 

Та зараз, коли його під руки ведуть до тієї кімнати, ненависть до неї спалахує з новою силою. До неї, до Джорджа, до себе... В нього було вдосталь часу, щоб посміятися над своєю наївністю. Тоді, коли він мав би вже помститися, як раз його життя опиняється під загрозою. Кумедно... Навряд чи в нього вже буде така можливість, та, сподівається, за нього це зробить Франклін. Зараз головне завдання – тягнути час, що він і робитиме. 

Охоронці, що вели Річарда, зупинилися перед дверима. Через декілька хвилин біля входу вже стояла русява в оточені таких же вартових. Хлопець переглянувся з нею, легенько усміхаючись, мовляв усе буде добре, і полегшено видихнув, побачивши, що з сіроокою все гаразд. Якщо для нього ця кімната може стати останнім, що він побачить, то для дівчини все має бути по-іншому. І єдину річ, за допомогою якої сподівається допомогти їй, він ховає у своєму кулаці.

Двері відчинилися і Річард, високо піднявши голову, хоч і під супровід охорони, впевненим кроком рушив вперед. За ним зайшла і Соня. 

Джордж сидів на імператорському троні, закинувши ногу на ногу, підперши рукою голову і хижо посміхаючись. Чорнявий знав, що ця сцена приносить йому величезне задоволення, найбільше блаженство, яке він тільки може відчувати, і це дратувало хлопця й викликало хвилю гніву, який був вимушений давити в собі. 

Охоронці змусили Річарда стати на коліна, але хлопець всіма силами почав противитися. Побачивши невдоволення в очах імператора, вартові посилили натиск і хлопець все ж таки опинився в такому положенні. Поряд також стояла сіроока. Краєм ока вона глянула на чорнявого. Ним не можна було не захопитися в цей момент. І хоча він стояв на колінах, його голова була гордо піднята, хоробрий погляд бурштинових очей свердлив фігуру Джорджа, а грудна клітка впевнено випирала вперед.

–Кого я бачу. Та це ж мій любий молодший братик! – посміхнувся імператор, потерши підборіддя. –Я так довго тебе шукав. 
–Я вірю, – мовив Річард, натягнувши на обличчя таку ж зверхню посмішку. –Це одразу видно із твого теплого прийому.   
–Тц, а ти досі такий же гострий на язичок, яким і був. Забавно. 
–Це не моя спеціальність забавляти імператора. Можете замовити собі будь-які інші розваги, Ва-ша Ве-лич-но-сте, – акцентував увагу на двох останніх словах чорнявий і хижо посміхнувся. Кров у його жилах почала закипати від цього ненависного видовища, а груди все частіше то підіймалися, то опускалися. Повітря ставало замало. 

–Хм, знаєш, а твоя посмішка більше схожа на оскал. Не дарма ж кажуть, що ти перевертень. Вовку потрібно знаходитися в лісі серед своїх, та ти поставив собі занадто високу планку, претендуючи на трон. А чим вище злітаєш, тим болючіше падаєш.  
–Мені не потрібні твої моралі. І краще вже бути вовком, ніж такою гієною, як ти! 
–Не забувай, де ти знаходишся і з ким розмовляєш! – прошипів імператор. –Я можу зараз же знести твою голову з плечей, та ти ж не забув, що після цього в моїх руках залишиться твоя дружинонька. Вона не тільки розкаже мені про план Франкліна, а й зможе зігріти моє ліжко.  
–Погань! Ти за все поплатишся! Не я, так Франклін скине тебе з трону! Наволоч, запам’ятай мої слова! Не довго тобі залишилося пирувати на цьому місці. І коли ти це все втратиш, я буду найщасливішою людиною, де б не знаходився! З нетерпінням чекатиму цієї миті! – зірвався Річард, стискаючи зуби, на що Джордж лише розсміявся. Хлопця почало трясти від злості. 
–Отже, ти все ж таки знаєш, що задумав Франклін. Не хочеш розповісти мені? Чи варто розпитати твою дружину? 

Чорнявий зиркнув на Соню, що, як і обіцяла йому, не влазила в їхню розмову, а лише прислухалася до неї. Через декілька секунд Річард звів взір на нинішнього імператора. Цього разу в його погляді не було й натяку на роздратування чи гнів, і люди, які не бачили як щойно він готовий був когось роздерти, ніколи б не повірили в це. В бурштинових очах сяяв дивовижний самоконтроль, спокій і холоднокровність. 

–Можеш питати в неї скільки хочеш. Вона не знає. Хм, я передбачав, що все закінчиться саме так, тому не казав їй нічого. Лише в мене зможеш дізнатися план Франкліна, його стратегію, місцеперебування,–  хлопець посміхнувся краєм губ. –Та я тобі нічого не скажу, хоч вбий. 

Сіроока шоковано глянула на чорнявого. Що він таке каже!? Вона не влізала в цю розмову тільки тому, що він обіцяв їй казати ніби теж нічого не знає про план Франкліна! Напевно, вовчара давно вже це спланував. Дурень! Вони ж тепер не залишать його в спокої! Навіщо!? Невже це задля неї? Щоб відвернути їхню увагу? На себе!? Який же недотепа! Нащо їй така його жертва!? Дівчина спробувала подавити сльози, що з'явилися в її очах.