Розділ 36

А все ж таки вона пішла...

Річард важко видихнув і прикрив очі. Ні, він майже на сто відсотків впевнений, що вона вхопилася за це завдання, щоб довести йому, що може обійтися й без його допомоги. Тц, от вперта... Ну й нехай, та чому це так зачіпає його? Це образливо... Зробив би так хтось інший, він би вже попіклувався про те, щоб той пошкодував про своє таке рішення, але це Соня... Ох, ні, не варто було так легко відпускати її саму, та якби причепився за нею, то повернути її попереднє ставлення до себе було б в рази важче. Він і так не задоволений тією ситуацією, яка в них склалася. Хм...

Взагалі ці всі події не подобалися. Краще б вони не звертали свою увагу на ворожку. Після її слів русява стала сама на себе не схожою, та й він перестав нормально мислити. Її передбачення ніяк не відпускали його, вертілися в голові і не давали спокою. Чому? Невже все це, що вона сказала, правда? І про що вони взагалі говорили з сіроокою? Як би не вслухався в їхню розмову, а вловити ниточку розуміння не виходило. Повернутись? Куди? І що означає фраза «Доля все виправила»? Він один цього не розуміє? Чесно кажучи, це його дратує. Дуже. Та коли почув своє передбачення, роздраконився остаточно. 

Почало здаватися, що кожна думка дівчини зв'язана з Франкліном. Їхні милі бесіди один з одним ставали впоперек горла і створювали плутанину в думках. Це і є ревнощі? Дивне почуття, від якого щось стискається в грудях і аж нудить. Неприємно. А ще гірше те, що воно виводить із себе. Чи це тільки з ним так? У будь-якому випадку, таке відчувати він більше не хоче. Ніколи. А особливо зриватися через це. 

І взагалі зачіпати цю тему з Сонею він не хотів, та сам не помітив, як почав розмову і запитав про її ставлення до Франкліна. Так, це повністю його вина, визнає. Та з'явилася думка, що якщо вона зізнається в тому, що небайдужа до кронпринца, то йому стане легше. Принаймні, він не буде думати-гадати про це, а точно знатиме, і з'явиться якась визначеність. Та русява зовсім і не збиралася розколюватися й обережно плавно балансувала від одного його питання до іншого. І це ще більше дратувало! Ніби грається його почуттями. Нехай би вже зізналася і поставила на цьому крапку, так ні ж! Вона розтягує цей момент, тоді коли всередині нього щосекунди все більше і більше  розгорається полум’я і спалює його зсередини. Хіба таке можна терпіти?

Та її відповідь на його питання ще більше ранила. «Ти не такий, як він, а він не такий, як ти...» Тобі ніколи не стати таким, як він, а він ніколи не впаде до твого рівня... Це вона мала на увазі? Тепер, обдумавши цю фразу краще, може, він щось не так зрозумів? Знаючи її характер, навряд чи сіроока натякнула б на це. Хоча, вона могла мати це на увазі, але тільки в тому випадку, якби була дуже зла, та такого, здається, не було. Напевно, все-таки така його реакція – побічний ефект ревнощів. Та це квіточки, порівняно з тим, що сталося потім.

Далі просто зірвало дах від її слів! Мимоволі підійшов ближче, обмежуючи її простір і притискаючи до дерева. Вона напружилася. В її сірих очах від його прямого погляду з'явилися тривога і хвилювання, що так його забавляли, коли вони тільки познайомилися, але не зараз... Зараз він би хотів побачити в них впевненість і ніжність, або хоча б її грайливі іскорки, та вона дивилася на нього важко й понуро, зовсім не зізнаючись. 

Хоча потім Соня почала казати те, на чому він так наполягав! Визнала, що він гірший за кронпринца... Чудово! Скоро камінь сумнівів впаде з його плеч! 

Назвала впертим емоційним дурнем... Далі! Ще зовсім трішки і з'явиться довгождане полегшення.

Почала зізнаватися в своїх почуттях до Франкліна... Отут Річард і відчув, що його полегшення дало драла, а камінь сумнівів, замість того, щоб впасти з плеч, почав придавлювати ще більше навіть тоді, коли здогадувався, що все це вона говорить під його натиском.

Прокляття! Як він взагалі міг подумати, що якщо почує її зізнання, то йому стане легше!? Це ж повна маячня! Навпаки, стало нестерпно важко, майже неможливо терпіти. Всередині наростала напруга, з'явилося велике бажання закрити вуха й не чути її слів, і водночас притягнути її ближче до себе і засвідчити, що вона тільки його. Угу, так і зробив... Цей раптовий поцілунок виявився для нього ковтком води в пустелі. Таким бажаним, оживляючим, до тремтіння приємним. Нехай навіть не сміє думати про іншого! Роздере будь-кого, хто посміє влізти в її русяву голівоньку! 

Хоча, впевнений, не тільки він насолоджувався цим поцілунком. Сіроока теж завмерла, подалася йому назустріч, сіпнулася, щоб обійняти його за шию, хоча потім, отямившись, почала вириватися, доки не припинила це все ляпасом. Чесно кажучи, він зовсім не сердиться на неї через це, швидше навпаки, вдячний, бо сам зупинитися не зміг би. 

Та її погляд після їхнього поцілунку був холодним і відстороненим, чи радше навіть ображеним. І коли він запропонував піти в місто замість неї або ж з нею, її сірі очі боляче вкололи його. Відмовилася, мовляв у нього може відкритися рана. Пф, якщо до цього моменту все нормально було, то чому далі має йти щось не так? Цікаво, Соня справді хвилюється за нього, чи це було її прикриття, щоб позбутися його присутності. Хм, у будь-якому випадку, після того її холодного погляду в нього з'явилася дивна важкість у душі. І це не подобається. Тому, як тільки дівчина повернеться, він попросить вибачення, як би дико для нього це не звучало. 

Річард глянув на Франкліна. Той задумався про щось своє, дивлячись вверх. Через декілька хвилин він перервав тишу:

–Хмариться. Напевно, буде гроза...

Чорнявий ще раз зиркнув на кронпринца, потім перевів погляд на небо. Воно набуло де-не-де темно-блакитного кольору, і хмаринки швидко рухалися від вітру, немов овечки на пасовищі, що тікають від пастуха. Хм, якщо почнеться гроза, то як русява добереться сюди? Вона ж боїться грому. Знову буде вся тремтіти і закривати вуха, як і тоді в печері. Та вона так мило виглядала. Дивно... Чому він про це згадав?