Розділ 35

Ворожка загадково посміхнулася, побачивши стурбоване обличчя Річарда. 

–Не розумію про що ви... – розгубився чорнявий.  
–Справді? А як же твій дар, який ти успадкував від матері? Не знаєш? 
–Про що ви взагалі говорите!? Може скажете вже нормально? – почав дратуватися Річард. 
–Ох, добре. Ім’я твоє звучатиме в історії, як ім'я одного з найкращих імператорів, за правління якого імперія досягла найбільшого розквіту.  
–Я не вірю вам, – коротко обірвав хлопець жінку. 
–Хм, а я й не прошу вірити. Та як ти поясниш те, що я знаю хто ви? І знаю, в якій ситуації ви опинилися. А? Скажи, – незнайомка з цікавістю зиркнула у вічі чорнявому, через що тому стало не по собі і він відвернувся. Щось всередині підказувало, що вона не бреше і справді знає, хто він, і через це з'являлася дивна тривога вперемішку з цілою купою запитань.  

–Я вірю вам. Скажіть, що ви знаєте про мене, – втрутилася в розмову Соня, що з дивовижною уважністю прислухалася до кожного слова ворожки.  
–Я більше нічого без грошей не скажу. 
–Тц, добре, – дівчина зняла свою уже єдину сережку, що залишилася, і всунула в руку жінці. –Так що ви знаєте? 
–Про тебе чи про Софію?  
–Взагалі про всю цю ситуацію. Чому це сталося? Куди поділася та дівчина? Чому саме тут і чому саме я? – русява схвильовано глянула на незнайомку.  

–Хм, як багато питань... Ну що ж, спробую пояснити. Розумієш, коротко кажучи, не ти перша, не ти остання. Таке трапляється час від часу. Ти народилася не там, де повина була, і це потрібно було поправити. Та тепер все стало на свої місця. Доля виправила свою помилку. Ось і все пояснення, – розвела руками ворожка. 
–Тобто... Я мала народитися тут? І я не зможу повернутися? Зовсім? – сіроока стривожено зиркнула на жінку, яка на ці питання лише пожала плечима.  
–А я ж в чому винна? – здивовано запитала вона. –Я ж кажу, що не ти перша, не ти остання. Не намагайся повернутися, не вийде. Живи, смійся і кохай. Ось і все. До речі, я вже зустрічала, здається, двох людей в такій же ситуації, в якій опинилася ти. Вони вже звикли і живуть щасливо. 
–Щасливо? М-м-м, зрозуміло. Дякую, в мене більше немає питань,– Соня різко розвернулася і кинула погляд на Річарда, що досі стояв і всіма силами намагався зрозуміти, про що зараз іде мова. –Ходімо. Ми відстали від Франкліна. Сподіваюся, він десь зупинився і чекає на нас.  
–Так, він стоїть за рогом. Іди вперед, я наздожену, – мовив чорнявий і, побачивши, що дівчина кивнула і рушила, підійшов ближче до незнайомки. –Допустимо, все, що ви говорите про мене правда? Хочете сказати, все буде так гладко і спокійно? 
–Гладко? Хм, а життя правителів можна назвати спокійним? – з цікавістю запитала ворожка, загнавши хлопця в глухий кут. 
–Ні, та я готовий зустрітися з будь-якими негараздами задля досягнення цієї мети.  
–Хм, навіть все життя бути в самотності? 
–Тобто?  
–Величний, але самотній. Правитель, який так шукає довіри і прагне знайти свою другу половинку, якій зможе відкритись і показати всі куточки своєї душі, та ніяк не може. Ось якого тебе я бачу в майбутньому.  

–Це якась помилка. В мене вже є людина, яку я кохаю і довіряю, як собі! – підвищив голос Річард, дратуючись через такі слова.  
–А вона точно тебе кохає і захоче бути тільки з тобою? – посміхнулася жінка і запитально підняла брову. 
–Що? – здригнувся чорнявий, почувши це запитання. Поруч у когось з продавців розбився посуд, і хлопець різко обернувся назад, механічно більше натягуючи капюшон на голову. Коли ж він повернувся до незнайомки, її вже не було на тому місці.  

Хвилювання почало накочуватися все більшими і більшими хвилями. Що вона хотіла цим сказати? Тобто... Вони з Сонею не будуть разом? Вона справді повністю байдужа до нього? Чи, можливо, кохає іншого? Кого? Франкліна? Хм, авжеж... З самого початку була небайдужа до нього. Завжди намагалася бути ближче, поруч з ним. А зараз? Зараз теж? Теж...

Річард нервово посміхнувся кутиком губів. А як же його почуття? Якщо Соня буде разом з Франкліном, чи зможе він це прийняти? Чи зможе з боку спостерігати за тим, як вони воркуватимуть? Зможе благословити їх? 

Чорнявий відтягнув комір сорочки, що почав давити в шию і глибоко втягнув повітря. Ні... Ні, він не хоче миритися з цим. Ні-ні-ні! Такого не буде! Чому він взагалі має вірити якійсь незнайомці? Маячня! Точно! Як він взагалі купився на ці її слова?! Щоб він став імператором? Ха-ха-ха, хороший жарт. І як вона, цікаво, уявляє його сходження на трон? Батько передав, чи що? Пф-ф, нісенітниця якась... Напевно, жінка зрозуміла хто він через його зовнішність. Не варто прислухатися до цього. Правда ж? Хм, краще повернутися до Соні.

Хлопець ще раз уважніше оглянув околиці і, не знайшовши образ ворожки, розвернувся і рушив далі. Пройшовши трішки, він знайшов Франкліна і Соню. Вони стояли і чекали біля будинку, ледь спершись на стіни. Кронпринц щось говорив дівчині, швидше за все розпитуючи про цю ворожку, а русява кивала і коротко відповідала, думаючи про своє. І ця ситуація починала дратувати Річарда, змушувала його стискати кулаки і охолоджувати себе і своє серце, що в цей момент кипіло й вирувало.

–Наговорилися? Ходімо вже, – буркнув чорнявий, підійшовши ближче. –До кордону залишилося менше чотирьох миль. Думаю, якщо ми рушимо через ліс, нас ніхто не помітить. Не будемо шукати проблем. Можливо, прийдеться переночувати тут. Чи ви хочете десь зупинитися? 
–Ні, правильно говориш. Чим швидше доберемося до кордону, тим швидше зможемо полегшено видихнути і здійснити наш план. Зупинятись ніде не будемо, – мовив Франклін. –Та, думаю, варто прикупити ще трішки їжі на всяк випадок. Все ж таки ми не знаємо, коли знову випаде така нагода. Я піду сам по їжу, а ви виходьте з міста. Ми зараз знаходимося на окраїні. Через декілька вуличок тут починається ліс, ідіть туди і чекайте мене там.  
–Може, не варто йти в центр одному? – тривожно запитала Соня і з хвилюванням глянула на білявчика.  
–Ні, варто. Це набагато краще, аніж ми пішли туди б всі разом. Так ризик, що нас знайдуть і схоплять, зменшується в багато разів.  
–Будь обережним... 
–Хм, авжеж, – усміхнувся кронпринц і, обернувшись, зник за рогом.