Розділ 34

Злість, прикрість, смуток, розпач, гнів, розчарування, ненависть, розгубленість – це лише сота частинка всіх емоцій, які огортали Річарда за останню годину. Вони чергувалися, змінювалися і перемішувалися між собою, ніби граючись, і цим ще більше дратуючи хлопця. Прокляття! За що!? Чому Джордж знову їм загрожує!? Чорнявий знав, що так просто він не покине їх, та й подумати не міг, що все закінчиться саме цим. Не так сталося, як гадалося. Генріх... Чи правильно він зробив, дозволяючи йому так чинити? Можливо, варто було зупинити чи прийняти удар усім разом? Хоча в такому випадку вони б ніяк не змогли б урятувати імперію і себе. Напевно, краще було б узяти удар на себе, даючи можливість Соні, Франкліну і Генріху спокійно продовжити свій шлях. Та останній випередив його, швидко перейняв цю думку і вирішив вчинити по-своєму. Тепер, можливо, він втратив брата...

Ох, чесно кажучи, він нікого з них не вважав своїми братами. Так що там казати, він і частиною імператорської родини себе не вважав. З шести років вбив собі в голову, що кожен із них його ворог, котрий не упустить шансу і моменту знищити потенціального суперника. Після того вирішального дня у лісі, що змінив усе його життя, він багато чого зрозумів. Нікому не можна довіряти. Кожна людина може бути підісланим шпигуном. Кожен може зрадити, варто лише відвернутися, і ворог встромить ножа в спину. Не можна розслаблятися. Зосередитися, зосередитися і ще раз зосередитися! Це були його незмінними правилами виживання, які носив у пам’яті і повторював кожного разу, коли тягнуло до інших. «Ні! Не можна!» –продовжував товкмачити собі і замість того, щоб приєднатися до братерських розмов, оминав їх десятою дорогою, сідлав коня і рушав у ліс на полювання. Часто ловив на собі косі погляди через свою поведінку, та чи це було вперше? Звик уже. 

І подумати тільки! Той, кого вважав своїм ворогом, півгодини тому пожертвував своїм місцем для нього. Це повністю дезорієнтувало хлопця, викликало дивну суміш почуттів. Чи-то жалість, чи-то сум'яття, чи навіть злість на самого себе щоразу огортали Річарда, і він сидів на ліжку, обхопивши голову руками, і намагаючись опанувати свої почуття. 

Та з іншої сторони, він зовсім не помилився щодо Джорджа. Здоровий глузд, дивлячись на їхню конкуренцію, яка з'явилася ще у дитинстві і щодуху розгоралася з роками, ще давно підказував, що якщо він опиниться у його руках, живим з них точно не вийде. Тому, можливо, його правила виживання не були й такими поганими. Адже важко уявити, що б було, якби він послабив свою пильність. Добром би це точно не скінчилося. 

Чорнявий глибоко втягнув повітря і зиркнув на кронпринца, що теж у цей момент занурився у власні думки і намагався переварити всі події. Швидше за все Франклін теж картає себе зараз, як і Соня. 

Сьогодні він вперше побачив її такі гіркі сльози. Всередині щось завмирало, шкрябало і нило щоразу, коли згадував її заплакані сірі очі. Це заважало зосередитися, било по думках і усвідомленні всього цього жахіття, що сталося. Варто лише йому пригадати, як вона важко схлипувала, нервово тремтячи, тулилася до нього в намаганні не чути вигуків солдатів, так у душі одразу зароджується хвилювання за неї, розпач через всю цю ситуацію, і ще більше розгорається ненависть до Джорджа. Саме через нього це все! Саме він є причиною цього хаосу! Виродок!  

Чорнявий ще більше нахмурився, а в пам’яті все спливали і спливали спогади, як русява виривається до Генріха, як картає себе через свою безпорадність, як сміливо, не звертаючи увагу на всю небезпеку, хапається за ту драбинку, аби швидше прийти на допомогу. А він не міг нічим зарадити, лише пригортав ближче до себе, міцніше стискав її у своїх обіймах, не даючи вирватися, і, чуючи дивовижно швидкий танець серця, не міг зрозуміти, чи це його так б'ється, чи її. 

Річард мимоволі глянув на Соню. Вона лежала на ліжку, прикривши очі. Напевно, заснула. Це на краще. Мабуть, вона занадто перехвилювалася, тому й так втомилася. Нехай поспить, може, це піде на користь. Хлопець перевів погляд на кронпринца, що погаслими очима свердлив порожню стіну навпроти, і запитав:

–Ти як?  
–Що?– здригнувся білявчик і, вийшовши з свого задуманого стану й згадавши питання, негайно відповів. –А, нормально. Зі мною все гаразд...  

В кімнаті на декілька хвилин запанувала мовчанка. 

–Як ти гадаєш, чи вийде в нас здобути підтримку Асквіт? – поцікавився Франклін. –Думаєш, ми зможемо перемогти Джорджа? 
–Хах, я не знаю... Вилами по воді писано,– прошепотів Річард і важко приречено видихнув. –Сподіваюся, що так. Якщо ми ще раз отак потрапимо у його пастку, то вже не зможемо легко втекти... 
–Хм, надалі потрібно бути набагато обережнішими і напружити свою пильність. Я вийду на палубу,– мовив кронпринц і, тихо відчинивши двері, покинув кімнату.  

Чорнявий знову залишився сам зі своїми думками. Він знав, що рано чи пізно ця битва за владу почнеться, здогадувався, що відчує на собі всі ці випробовування, та й уявити не міг, що це буде настільки важко й боляче. Вперше захотів повернутися назад у часі. Зажадав опинитися у імператорському саду, огорнутим у дитячу безтурботність і радість, поруч з батьками, прожити ще раз ті казкові вечори. Чи навіть потрапити на його улюблену гору у саду, на якій в перший день свого подружнього життя снідав зі Сонею. Готовий навіть ще раз отримати тортом у лице, аби тільки не бути на цьому кораблі і не тікати. А ще момент, коли показував їй таємний вихід з палацу під трояндовим деревом під час балу... Ті дивовижні почуття, які нахлинули на нього і які відчував уперше... Виявляється, це були найщасливіші моменти, які тільки були в його житті. Дивно, та більшість з них міцно пов’язані зі русявою. Вона подарунок долі чи компенсація за його нещасливе минуле? І чи буде в нього щасливе майбутнє? Чи, хоча б, взагалі майбутнє?

Задуманий погляд Річарда мимоволі натрапив на сплячу дівчину. Дивно, та слово «майбутнє» міцно засіло в його голові і асоціювалося лише з Сонею. Кожного разу, коли його взір ловив образ сіроокої, воно спливало в пам’яті, виринало з найпотаємніших куточків думок, збиваючи з пантелику. Що це? Якийсь знак, чи що? А взагалі, щось занадто багато він думає останнім часом! А тим більше про русяву. Варто відволіктися...