Розділ 29

Соня глянула на впевненого в своєму рішенні Даміана і дзвінко засміялася. Не встигла вона й рота розкрити, щоб пояснити що до чого, як чорнявий її перебив:

–Губа не з лопуцька,– тихо присвиснув хлопець. –А чи не замалий ти до дівчат клинці підбивати?– в погляді Річарда з'явилося невдоволення.  
–А чому б ні? Вона хороша, добра, лагідна. 
–Як шкода, що доведеться заткнути тебе за пояс, та вона вже одружена,– хлопець одразу використав свій козир і переможно посміхнувся, очікуючи відповіді дитя.  –Так що навіть не сподівайся!  
–Одружена!?– хлопчик здивовано перевів погляд на дівчину, очікуючи її пояснень.  
–Авжеж одружена! Ти сумніваєшся в моїх словах!?– знову перебив русяву Річард і з викликом поглянув Даміану в очі. –Тобі прийдеться відмовитися від свого бажання, бо вона вже одружена зі мною.  
–Ха-ха-ха,– тихенько нервово засміялася сіроока, щоб хоч якось привернути увагу до себе. –А може ми...  
–Тихо!– одразу перервали її чорнявий з Даміаном. –Ця суперечка лише між нами! 
–Пф, ну й розбирайтеся зі своїми проблемами самі,– буркнула Соня і насупилася. 
–Це ще нічого не значить, якщо вона з тобою одружена,– впевнено заявив Даміан.

–Та що ти таке говориш?! Наш шлюб благословив сам імператор. Цього вже вистачить. 
–І ви двоє щасливі?– тихенько запитав хлопчик і наткнувся на збентежене обличчя чорнявого, загнаного в глухий кут. Обоє перевели хвилюючий погляд на дівчину, чекаючи, що вона скаже.  
–Я...– розгубилася русява і задумалася над цим питанням. Щаслива? Вона рік не бачила своєї сім’ї, її змусили одружитися без кохання, ба навіть без звичайного знайомства, вона живе в найпідступнішому місці в імперії, де плітки і змови звичні речі, а зараз змушена ще й втікати звідти, переховуватися і губитися в здогадках про завтрашній день. Щастя? Це воно і є? Якщо це справді так, то вона неодмінно щаслива. Може, навіть занадто.  

Та, на диво, сіроока помітила, що останні події вона не сприйняла настільки гостро. Якщо ще рік тому вона панікувала і бентежилася від кожного нападу, то зараз її емоції більш стабільні. Навіть зрада Джорджа не сильно здивувала її. Звикла до тутешнього життя? Цілком можливо. Але і підтримка її зросла порівняно з початком перебування тут. Не лише Кіра, а й щоденне спілкування з Франкліном і Генріхом додавали сил. Ба навіть звичайне розуміння того, що її листа чекає вовчара на фронті збільшувало бажання написати йому, трішки подразнити словами і попрацювати, щоб дізнатися більше новин для хлопця. І хоча це давалося важко, а саме відправлення листа тонуло в морі неправильно списаних зім’ятих аркушів, та саме за це й чіплялася сіроока, розмальовуючи свої сірі будні. А що вже казати про хвилювання, коли очікувала відповіді... І хоча вона не приходила, це було того варте. Саме відчуття, суміш метеликів в животі і ледь вловимого тремтіння в руках, коли прибував гонець із фронту і повідомляв про кожну перемогу вовчари, додавали сил і бажання рухатися далі й не зациклюватися на негативних моментах. А очікування зустрічі з Річардом і Франкліном лише підливало масла в вогонь. Якщо порівнювати з початком, то написання листів, ця втеча й переховування з чорнявим – найкращі моменти за весь час, проведений тут. І якщо не враховувати всі погані події і дивитися на все з оптимізмом, то вона абсолютно точно щаслива. 

–Хм, авжеж щаслива. Що це за питання такі?! Це навіть не обговорюється!– усміхнулася Соня і легенько ущипнула Даміана за носика. – І я справді вже одружена. Тому цю тему більше не чіпатимемо. Коли ти виростеш, знайдеш набагато кращу наречену собі. Красивішу, добрішу... Працьовитішу врешті-решт! Бо я, наприклад, трішки лінива, а ще я люблю деколи познущатися з когось, так що я тобі не підходжу. Гаразд? Тоді перейдемо до загадок...

Чорнявий, що не зводив очей з дівчини і напружено чекав її відповіді, відвів свій погляд і полегшено видихнув. Так вони плавно перейшли до відгадування загадок, переказу цікавих історій, що траплялися з ними і сюжетів деяких книг, які колись читали. Кімнатою розливався дзвінкий сміх, лунали імена героїв і їхні подвиги, було чути здивовані охкання хлопчика, коли він вслухався в всі небезпеки, які долали головні герої. Русява з Річардом часто підігрували і імітували персонажів, граючи їхню роль, і тоді дитячий сміх став все голоснішим і дзвінкішим, заливав все навколо, несучи якісь незвичні спокій і затишок.

–І тоді бабка сказала: «Благословляю вас, діти мої. Нехай вас оминають лихо і незгоди, а щастя липне, немов мед. Кохайте один одного, оберігайте, і тоді будете щасливі», – протяжно мовила сіроока, імітуючи голос бабусі і кумедно скривившись. –А потім було весілля. Вся країна святкувала, вибухали червоні, зелені, сині і жовті феєрверки і різнокольоровими райдугами розливалися по небу. Через декілька хвилин із палацу вийшла наречена, а їй назустріч вийшов її принц на білому коні. Їхні погляди зустрілися, серця затрепетали, і вони зрозуміли, що не зможуть жити один без одного. 
–З того моменту вони ніколи не розлучалися, завжди підтримували один одного, навіть якщо їхні смаки чи погляди не збігалися. А через рік в них народилася донечка-красунечка, схожа на маму. І жили вони довго і щасливо, розділяючи між собою всі радощі і нещастя,– закінчив казку чорнявий і вони з Сонею глянули на Даміана, що вже клював носом. Через декілька хвилин він повністю заснув.  

–Ніколи б подумати не могла, що ти так вправно вмієш вигадувати казки,– висловила свою думку русява, звертаючись до парубка. 
–Ніколи б подумати не міг, що ти так вправно вмієш грати роль бабусі. Хоча тобі не завадило б додати якоїсь родзинки до своєї гри. 
–Можливо, це правда. Зате ти просто чудово зіграв ролі чудовиська і лицаря. Як можна було грати двох персонажів одночасно? І це при тому, що між ними була бійка. 
–А ти сумнівалася в моїх здібностях? 
–Ніколи. Я не раз ставала свідком, як ти викручуєшся з різних ситуацій, тому ніколи не сумнівалася в твоєму акторському таланті. 
–Хм... А в палаці без цього ніяк. Якщо ти вправно граєш роль, то ти на коні, якщо не вправно – у тюрмі. Тут саме життя тебе вчить підігрували. Хіба не так? – в бурштинових очах блимнули якийсь сум і злість вперемішку з досадою, але швидко зникли як тільки погляди дівчини і Річарда зустрілися. В кімнаті запанувала тиша... 
–Можна питання?– сіроока зиркнула на чорнявого. –А чому ти закінчив казку тим, що в них народилася дівчинка? І чому схожа саме на маму? 
–Навіть не знаю. Мені здається це милим, коли донечка схожа на свою матір. А що? 
–Нічого такого. Просто запитала. А знаєш, в дитинстві найбільшою моєю мрією було одружитися з принцом на білому коні. Я була такою безнадійною мрійницею і зовсім не думала про реальність,– сіроока солодко усміхнулася, пригадуючи дитинство. –Уявляла щасливе майбутнє з коханою людиною, як ми разом вирішуємо дрібні побутові питання, знаходячи спільну мову або ж компроміс, як разом сидимо біля каміна, ніжно обіймаючи один одного. Мріяла, лягаючи спати, щоб мені це приснилося. Але я так міцно спала, що вранці взагалі не пам'ятала чи мені щось снилося. Навіть одного разу, коли мені було десь сім років, я, побачивши падаючу зірку, тихо промовила: «Хочу одружитися з принцом на білому коні»,– Соня дзвінко засміялася, зручніше вмостившись на ліжку. Спогади про дитинство накрили її з головою і на душі стало так тепло і приємно, що вона потягнулася, обійняла подушку і прикрила очі. 
–Шкода, що твоє бажання так і не збулося,– задумано мовив хлопець.  
–Ні, це навіть на краще. Боюся, я б дуже покладалася на нього, і втратила б свою самостійність. А ще, за ці роки я зрозуміла, що ідеальних людей не буває. І взагалі, це бажання я загадала коли була малою. Після нього в мене було ще сотню інших. Це я так згадала... До казки... – сонно промовила русява.