Розділ 27

Русява завмерла. Всередині зав'язався тугий вузол, а потім розтворився маленькими дрібними метеликами. Його губи так ніжно торкаються до неї, але це не більше ніж просте доторкання. Зовсім не нав'язливо. Декілька секунд... 

Річард застиг, а потім різко відскочив. Соня повторила за ним і відсіла на краєчок ліжка. Глянула на хлопця і, зустрівшись з його бурштиновими очима, відвернулася і залилася червоною фарбою. Серце металося по всій грудній клітці, бажаючи швидше втекти, а в скронях пульсувало. 

–Думала, тільки ти можеш атакувати в лоб? Не хочу тебе розчаровувати, але і я так вмію,– мовив чорнявий і посміхнувся кутиком губ. –Буде тобі урок.
–Мені... Мені треба щось запитати в тітоньки Агати,– промимрила сіроока і швиденько вибігла з кімнати. Зачинила двері і опустилася на підлогу. О Боже! Що це було!? Він справді поцілував її чи це вже їй щось мерещиться!? Дівчина доторкнулася до своїх губ. Ні, це точно сталося! Але ж це був її перший поцілунок! Перший! Так, потрібно заспокоїтися. Вдих, видих, вдих... 

Але найстрашніше навіть не те, що вона його не відштовхнула, а те, що не захотіла цього зробити! Вона просто завмерла і чекала, доки він сам зупиниться, а мала б віддалитись та ще й ляпаса дати. Не зробила... Просто не зробила цього! Русява закрила лице руками. Але що ж це за почуття таке? Чому вона зовсім не відчула огиди, коли його гарячі губи доторкнулись до неї? Чому по всьому тілу розлилося тепло і розлетілися метелики? Що це за каторга така!? Це покарання за її слова про недбалість до власного здоров’я? Та краще мовчала б тоді! Як тепер вона дивитиметься в очі Франкліну? Соня застогнала. Стоп! Годі думати про цю ситуацію! Потрібно викинути це з пам’яті, спалити, закреслити! Це навіть справжнім поцілунком не назвеш! Вони просто доторкнулись губами. І все! Більше нічого такого. Нічого! Навіть ледь знайомі люди часто вітаються, цілуючи в щічку один одного. А це трішечки по-інакшому, но майже ідентичне до цього випадку. Правда ж? Дурне серце... Чому ж воно так активно витанцьовує чечітку!?  

Поки сіроока втихомирювала свої почуття, Річард обдумував ситуацію, в яку потрапив. Він зовсім не планував цього робити, та як тільки між ними зменшилася відстань, його накрила хвиля почуттів. Її губи так манили до себе, притягували, мов магніт. І як можна було втриматися? Хлопець почервонів, згадуючи момент поцілунку. Як добре, що він зміг опанувати себе, бо тоді закінчилося би все зовсім по-іншому. Тут і так не знаєш, як вона реагуватиме на це все. Сподівається, що не образиться. Пощастило, що спало на думку сперти цю витівку на її покарання. Потрібно надалі тримати себе в руках.  

Чорнявий зручніше вмостився на ліжку. Легко сказати, а зробити важко. Як можна сховати свої почуття? Куди їх діти? У яку шафу, під який камінець? Надовго? Скільки прийдеться ще чекати, щоб зізнатися? Питання крутилися в голові, і Річард намагався віднайти на них відповіді. Відколи він почав щось відчувати до неї? Спочатку був певен, що вона людина Ізабелли, тому коли дізнався, що має одружитися з нею, ніби дах знесло. Навіть не пам’ятає, як увірвався у її кімнату і вчепився руками у тендітну дівчачу шию. Та імператриця була проти цього весілля. Справді проти чи це лише її прикриття? І ще б нічого, але тут раптово дівча виявляє бажання скасувати все, мовляв їй не подобається! Та як вона сміє!? Не хоче виходити заміж за Його Високість третього принца Річарда Даррелла!? Її він не влаштовує!? Та вона геть знахабніла! Це сильно зачепило гордість Річарда, та піти проти волі імператора він не міг. Лише зараз хлопець зрозумів, що батько лише хотів допомогти і підштовхував його до трону. Тоді прийшлось терпіти. Та те, що Соня почала творити далі, геть збило його з пантелику. Варто лише згадати перший день їхнього подружнього життя. Тортом в лице... В лице! Йому, принцу Річарду! Та за все життя йому навіть кривого слова ніхто не посмів сказати, окрім імператриці, стосунки з якою були на ножах. А вона дозволила собі таке учинити! А потім ще й почала звертатися на «ти». Хоч це все й добряче розгнівало, але й до нестями зацікавило. Вона з благородної сім’ї, та правил етикету всіх не знає, не намагається ходити легко і плавно, як усі леді, не стримує емоцій. Хто ж вона така, а? Невже правда з благородної сім’ї? Дуже дивно. Сам не помітив, як почав турбуватися і оберігати її, повністю цього не усвідомлюючи. Навіть поїхав у ліс після тієї наради, на котрій виявив бажання рушити на фронт. Настрій був гірше нікуди, але поступово, дивлячись на неї і її поведінку, почав підніматися вверх. А потім вона й зовсім захотіла йти самій. З пораненою ногою... Прийшлося посадити її з собою силою. І як він не розумів, що небайдужий до неї? Чому здогадався тільки зараз? Та й час не найкращий для зізнання. Точно не зараз... На даний момент головне вижити і не потрапити в руки Джорджу, а вже потім буде думати про інше. Треба щось придумати, щоб пройти непоміченими, а з його зовнішністю це буде дуже непросто. 

Хлопець стурбовано видихнув. Треба дізнатися, що це за частина столиці. Може, якщо глянути в вікно, то можна впізнати місцевість? Чорнявий вхопився за спинку стільця і піднявся на ноги. Ступив крок, потім ще один і зупинився. Голова різко запаморочилася і Річард сперся руками на стіл.  

–Я ж казала лежати! Що ти собі думаєш!?– в кімнату увірвалася Соня і, побачивши хлопця, підбігла до нього й підтримала. 
–Я хочу підійти до вікна і глянути де ми. Допоможеш? 

Русява помітила на собі погляд бурштинових очей і почервоніла, згадуючи недавню подію. 

–Добре... Тільки якщо ненадовго, а потім будеш слухати мене. Згоден?  
–Авжеж. 

Парочка дійшла до вікна. З другого поверху все було дуже добре видно. Хвилин десять чорнявий уважно обдивлявся місцевість, будинки, шукав незвичайні риси вулички, щось обдумував і пригадував.  

–Здається, звідси йти до трояндового саду не так вже й довго. Десь півгодини. Вийдемо сьогодні ввечері. 
–Уже!? Але ми ще не встигли відпочити. Ми можемо трішки відкласти нашу подорож? 
–Ти втомилася?  
–Справа не в цьому. Не я, а ти втомився. Хоча для нас обох це пішло б на користь. Будь ла-а-аска,– дівчина мило усміхнулася і подивилася на Річарда. Не можна йому дозволити рушити далі в такому стані. Та якщо заборонити йому це відкрито, то він навмисно піде наперекір. Єдиний вихід – попросити. Прийдеться користуватися хитрістю.   
–Тц, гаразд. Трішки перечекаємо... Але не довго! 
–Я зрозуміла. А що ми будемо робити, коли дійдемо до місця призначення? А якщо всіх їх убили чи взяли в по... 
–Чш-ш-ш,– перебив хлопець. –Вони вмілі воїни. З ними точно має бути все добре.  
–Я сподіваюся, що все так і є. Ти впевнений в своїх словах?– запитала сіроока і миттю прикусила язика. Як можна бути в цьому впевненим? Ніяк... Вона з самого початку дізналася, який це жорстокий світ. Можливо, нікого із них вже немає в живих. Від таких думок стало нестерпно боляче і очі наповнилися слізьми.  
–Ти що... плачеш!?– здивувався чорнявий. –Не... Не треба. Вони точно в безпеці. Повір мені,– Річард підійшов до Соні і легенько невпевнено обійняв її. Словами не передати здивування сіроокої, та відпихнути його було вище її сил. Вони простояли так більше п'яти хвилин, навіть не підозрюючи наскільки швидко б'ється серце один в одного. Дівчина витерла сльози і опанувала себе. Заспокоївшись, русява відійшла до вікна і відвернулася.  
–Я... Я взагалі-то прийшла сказати, що тітонька Агата приготувала ванну. Ми добряче замурзалися коли впали з пагорба.