Розділ 25

–Прокидайся, соню,– Річард заграбастав плащ, яким закуталася русява і зацікавлено зблиснув бурштиновими очима, тоді коли русява лише невдоволено буркнула, відвертаючись в іншу сторону. –Хах, а твоє ім’я й справді описує всю тебе. І це та дівчина, яка казала мені, що навряд чи зможе заснути сьогодні.  
–Пф, моє ім’я зовсім не означає, що я люблю спати,– Соня глянула на небо, на якому вже з'явився місяць-молодик і зіроньки-блискітки.  
–Авжеж ні, «мудра» ти наша. Та ти хочеш сказати, що не любиш поніжитися в ліжку? – запитав хлопець і, побачивши розгубленість сіроокої, переможно посміхнувся.  
–Люблю... Але де ти тут бачиш ліжко? І чого ти причепився до мого імені!? Твоє ім’я теж повністю описує тебе. Що там воно означає? Здається, «могутній правитель», «сміливий ватажок»... З першим значенням не знаю, чи правда, та до другого можу додати ще слова «до безглуздя».  
–До безглуздя сміливий ватажок? Хмпф, кажеш так, ніби хвилювалася за мене, поки був на фронті. Напевно, тільки мріяла здихатися мене. 
–Звичайно хвилювалася,– мовила Соня і, помітивши здивування чорнявого, тихенько додала: –В тебе ж знаходиться моє кільце. Ти ще маєш мені його повернути. 
–Останніх два речення можна було б пропустити, і... Ти цікавилася, що значить моє ім’я?  
–Ні, навіщо це мені? Просто десь почула і запам'ятала. А те, що сміливий до безглуздя – правда. Ти хоч уявляєш, скільки минулий імператор хвилювався за тебе? Якщо ти не думав про себе, то міг же подумати хоча б про нього. 
–Хвилювався? Справді?– Річард замовк, ретельно щось обдумуючи.  
–А чому ж він мав не хвилюватися? Ти його син. Це цілком нормально.  
–Можливо для когось...– чорнявий зіп'явся на ноги і змінив тему. –Добре, ходімо. Ніч сьогодні місячна, можемо хоч трохи роздивитися де ми і куди прямуємо.  
Дівчина піднялася і, видерши плаща й накинувши його на себе, покрокувала за хлопцем. Вийшла  із печери і озирнулася навколо. 
–Обережно. Злива була сильною, навкруги болото,– попередив Річард і кинув на сірооку швидкий погляд. –А ти якраз одягнута для таких випадків.  
–Я зовсім не думала про одяг. Та й навіть якби згадала про це, навряд чи вистачило б часу переодягнутись,– Соня глянула на свою сукню. Так, це точно вбрання не для прогулянки по лісі. А тим більше в такій ситуації, коли не знаєш, чи повзти непомітним равликом, чи гнатися підстреленим зайцем. Та сукня це ще нічого, порівняно з туфельками на платформі. От тут вже величезні проблеми. Мало того, що натирають до крові, так ще й незручно. Сюди ж додається і болото вперемішку з коренями дерев. Клас! Суміш, що стовідсотково піднімає настрій (і, можливо, й ноги при падінні).  Роззутися? Ні, це взагалі на грані божевілля. Якби ще земля була б сухою, то це можна було організувати, але так... Дівчина сумно видихнула. –Котра година? Скільки нам іти до столиці?  
–Зараз опів на двадцять третю. Йти не довго. Приблизно дві години, щоб дістатися до окраїн міста. А що, вже нудно? 
–Ні, після всього, що сталося сьогодні, я буду рада просто йти. Мовчки чи розмовляючи – не важливо. Занадто багато пригод на один день.  

Хлопець рушив вперед, а за ним попленталася і сіроока. Обдумати всі недавні події до цього моменту не виходило, тому русява занурилася в свої роздуми, перебираючи кожну дрібничку. Тепер все стало на місця. Зрозуміло, чому Джордж одразу не розправився із своїми суперниками. Не хотів злякати бажанішу здобич, що могла легко відібрати в нього його місце, яке він здобув, продумавши кожен крок. Але те, що він зробив задля цього... Це занадто! Навіть звір так не робить! Невже люди готові настільки опуститися, щоб зайняти місце імператора? В такому випадку, хіба сама ця посада не має нести в собі цю бридоту, яку творять інші для досягнення її? Хіба людина, що стала імператором таким чином, зможе нормально спати? Хіба їй не снитимуться ті, по чиїх головах вона пішла? Напевно ні. Адже тоді вона вже перестає бути людиною, і стає чимось іншим... Чи не так?  
Думаючи над цим, дівчина все йшла і йшла. Брела тихенько, навіть не пискнувши, чим все більше дивувала чорнявого. Це не схоже на неї. Може він рушив занадто швидко? Або ж вона ще повністю не прокинулася? Її щось гризе? Запитати? Ні, не варто... Що ж це таке робиться!? І лише через ось цю її мовчанку він не може нормально зосередитися, постійно повертається і поглядом шукає її очі. Ах, як же це дратує! Ні, обов’язково потрібно привести свої думки в порядок і придушити своє невдоволення, інакше знову посваряться, а він, попри свою емоційність, цього зовсім не хоче.  
–В чому цінність імператорського трону?– раптом запитала Соня. 
–Цінність? Хм, швидше за все, вона полягає в кількості жертв, що загинули для нього.  
–Жертв!?– здригнулася дівчина, не очікуючи такої відповіді. –Хіба його цінність не в можливості вирішувати все самому? 
–Вирішувати все самому? Ха, ти така кумедна. Ніхто нічого сам не вирішує. Навіть на імператора знайдеться управа. Я реаліст, тому бачу все так, як є. 
–Натякаєш на те, що я фантазерка?  
–Ні, ти ідеалістка і в усьому шукаєш ідеал. Чому ти думаєш, що все має іти рівно й гладко? Все, що може піти наперекір твоїм бажанням і очікуванням, так і піде. 
–Це не реалізм, це песимізм,– скривилася сіроока.  
–Не плутай. Як раз це, що я сказав– це реалізм. Бути імператором – не благословення, а прокляття. А знаходитися в ролі його сина чи брата ще гірше. Я кажу це, бо знаю по собі. Занадто багато людей загинули, аби я мав право унаслідувати цей трон.  
–Тоді чого стільки людей хочуть зайняти це місце? Навіщо вони жертвують скільком заради цього прокляття? Я не розумію!  
Річард зиркнув на русяву. Здається, він збирався щось відповісти, але в останній момент запнувся і лише прикусив губу.  
–Можливо це зовсім не вони вирішують. Коли ти принц, то за тебе вже все розплановано. Ти можеш відмовитися від цієї ролі коли станеш повнолітнім, але, промучившись і витративши на це дитинство, очевидно, що людина захоче дійти до своєї мети, на яку потратила все своє життя. А може це залежить від самої особистості і того, чого вона хоче добитися. Можливо, хтось це робить не для себе, а для захисту близьких йому людей. По-різному буває,– швидко мовив хлопець і пришвидшив крок.  
–Тоді... Для чого це робиш ти? 
–Тобі не здається, що це тебе не стосується!? Ти лізеш не в свої справи,– гаркнув чорнявий і відвернувся. Через декілька секунд мовчанки, трішки заспокоївшись, пробубнів: –Ходімо швидше. В нас мало часу.