Розділ 18

Наздогнала вона його вже коли Річард був біля коня. Хлопець розмовляв з Крісом і паралельно готувався до подорожі. Соня підійшла до нього. 
–Ой, я тут згадав, що забув дещо взяти... Збігаю й візьму поки не пізно,– Кріс миттю зрозумів ситуацію і, взявши ноги в руки, поспішив зникнути. Соня підійшла ближче до чорнявого. 
–Ти наздогнала мене, бо забула заперечити мої слова і висловити своє незадоволення? Пізно. Ти вже пообіцяла,– хлопець глянув на русяву. –Тому мусиш виконувати свої обов’язки. 
–Хто тобі взагалі сказав, що я прийшла сюди тільки для цього? 
–А що ще?– здивувався принц. Дівчина ступила крок, потім ще один, а далі зняла з пальця кільце і простягнула Річарду.  
–Навіщо це? 
–Тримай. Знай– я тобі його позичаю, і ти зобов'язаний мені його віддати, коли повернешся.

–А якщо... – Річард зам'явся, але потім все ж таки договорив: –Якщо я не повернуся?  
–Тоді я тебе навіть на тому світі знайду і дам такої тирки, що ти ніколи не забудеш. Зрозуміло? Це кільце багато для мене значить,– «адже це єдина річ, яка залишилася в мене з мого світу»– додала подумки,–  тому ти мусиш мені його повернути. Саме ти, а не передати кимось. Я ясно виразилася? 
–Більш-менш зрозуміло, – усміхнувся чорнявий, взявши прикрасу.  
–Обіцяй! 
–Обіцяю. 
–Ну що, ви закінчили? Можемо вирушати?– повернувся Кріс і заскочив на коня.  
–Будь обережним,– мовила дівчина, дивлячись на Річарда.  
–І ти теж. 
~~~  
Соня сіла за стіл, дістала новий аркуш паперу і підсунулася ближче. Пройшло більше двох тижнів від коли Річард покинув палац, і зараз вона пише першого листа. Попереднього тижня дівчина вирішила не писати йому, тому що не хотіла відволікати вовчару під час подорожі, та й писати не було що. Насправді русява б ніколи не послухалася його, якби не усвідомлювала наслідки, тому взяла себе в руки і сіла за письмовий стіл.  
Черговий аркуш полетів зім'ятий на підлогу. І чому так важко написати йому листа? Нічого ж складного в цьому, начебто, не має, це ж не камінці носити. Та як тоді пояснити те, що зараз вона знаходиться в морі зім'ятих списаних аркушів? Це справді нелегко, і проблема навіть не в помилках. Як правильно почати і звернутися до нього? Без сумнівів так: «Ваша Високосте, пробачте мою сміливість потурбувати Вас своїм нікчемним маленьким листом». Але чому вона має так писати!? Ні! Вона точно ніколи так не напише! По-перше, це він сам попросив її писати щотижня! Боляче навіть уявити, що вона буде так часто мучитися з цими листами. По-друге, якщо так звернеться до нього, то переступить через себе і свої принципи! А це теж доволі боляче і неприємно. Вирішено! Звернеться так, як і називає його постійно. Річард зараз далеко, нічого їй зробити всеодно не зможе, так що напише йому все, що думає. Так, перша частина є. Далі новини. Він просив розповідати все до дрібнички. Ну добре. Так і напишем. І нарешті кінець. От тут треба підластитися, щоб він не так сильно звертав увагу на попередній зміст. От і готово! Залишилося лише відправити.  
–Кіро! Передай цей лист гінцю. 
–Це лист для Його Високості? Добре, зараз же віддам його. 
Соня простягнула конверт, потім встала, підійшла до вікна і солодко потягнулася. 
~~~ 
           Палац Даймонд, східні землі імперії
Сотні людей, блиск витягнутої зброї, ріки пролитої крові, крики і стони поранених... Таким запам'ятався Річарду останній бій. Не те, щоб він жахався такого видовища (ні, за свої двадцять чотири роки бачив і жахливіше), та навіть у найдосвідченішого бійця і фехтувальника така картина викликала б огиду і відразу. І чорнявий не був винятком. Та те, що відчував це, лише підтверджувало, що він жива людина, він теж може відчувати емоції, він теж хоче жити і хоче спокою... Спокій? Чи матиме його колись в майбутньому? Чи є в нього взагалі майбутнє? Вкотре задумався над цим питанням, змиваючи з себе чужу кров. Вода з милом може очистити майже все, але не совість і душу. Хлопець виліз з ванни і одягнувся. Тепер знову потрібно натягати маску холоднокровності і байдужості, яку знімає тільки коли залишається на одинці сам з собою, знову закопувати свої емоції глибоко в собі. А може це зовсім і не емоції? Можливо, це лише їх обгортка, нікчемні залишки чогось людського в ньому? Він вовк. Навіть люди в ньому насамперед бачать звіра. І лише вона намагалася роздивитися, віднайти ось ті риси, властиві людині. Ні! Він абсолютно точно здатен відчувати найсправжнісінькі емоції! Інакше як пояснити те, що зараз його глибоко зачіпає і ранить ситуації в імперії? Або ж те, що поряд з Сонею стає важко дихати і серце, немов божевільне, починає вистукувати чечітку?  Чи навіть те, що з нетерпінням чекає листа від неї. Згадався вечір після балу. Ніяк не шкодує, що розповів про таємний хід. От тільки було б добре, якби замість трояндового дерева там росло інше. Ще б трішки і він взагалі не зміг би стримати свої емоції, хоча і так проколовся, взявши її за руку. Цікаво, а Соня знає про можливість цього дерева збільшувати емоції в декілька разів? Дивлячись на її здивоване обличчя в той момент, здається, що ні.   
Це справді дивовижне дерево. Його навіть використовують, щоб дізнатися бреше людина чи ні. Людину, яку звинувачують в брехні, ставлять під дерево, і якщо вона починає тремтіти від страху (так як страх і хвилювання, які вона могла стримувати збільшуються в декілька раз і стають неконтрольованим), то її оголошують винною. Та не це зараз цікавило чорнявого. Якщо він не зміг контролювати свої емоції так, що й сам не помітив, як узяв її за руку, то невже це означає, що... він щось відчуває до неї? Хм. І як же називається ця емоція? Ко... Коха... Кохання? Ні-ні-ні. Якщо він і може щось відчувати, то явно не щось таке велике і глибоке. Але ж що це таке!?  
Річард вийшов в коридор і зайшов у сусідню кімнату. Підійшов до ліжка, на якому лежав Кріс, і, підсунувши стілець ближче, всівся на нього. В двері постукали: 
–Ваша Високосте, ось лист із палацу.  
–Добре. Можеш йти,– чорнявий, не дочекавшись поки вийде солдат, відкрив конверт і дістав листа. Швидко пробігся очима по написаному і зрозумів, що має відписати, чи точніше відплатити тією ж монетою.  
Лист: