Розділ 16

Зараз потрібно вибирати, яким шляхом йти. Праворуч рука Річарда, ліворуч Франкліна. Дві зовсім різних дороги. Дівчині хотілося потанцювати з кронпринцом, бути закрученою ним в такому ж чарівному танку, який вона бачила нещодавно, відчути тепло його рук і його дотики. Та вона й так обрала сукню, яку він прислав, і якщо подарує йому перший танець на цьому балу, то можуть поповзти непотрібні слухи. Та й Річард не потерпить якщо його так просто проігнорують. Обов’язково відіграється. Але ж не може вона і Франкліна так просто залишити... 
 

Спадкоємці переглянулися між собою і, як помітила Соня, ситуація їм зовсім не сподобалася. Обоє скривилися і глянули на русяву, в той час коли вона розгублено зиркала на обох. Музика ставала гучнішою, а пари все швидше і швидше кружляли залом. Терпець вривався обом. 
–Пробачте, Ваші Високості, та принцеса вже обіцяла танець мені,– рижик з'явився нізвідки і протягнув сіроокій руку. Дівчина вхопилася за неї, ніби то була єдина можливість не потонути в морі розгубленості і божевілля. 
–Дякую, що допомогли,– мовила русява, починаючи танок. 
–Немає за що. Тим більше, так я хотів вибачитися за інцидент з вином. Пробачте, будь ласка. 
–Нічого страшного. Це не вам потрібно вибачатися,– Соня покосилася на Річарда, який сперся на стіну в кінці залу і спостерігав за танцем. 
–До речі, я так і не зміг нормально представитися. Крістіан Берклі, названий брат Його Високості третього принца Річарда Даррелла, до ваших послуг. Можете називати мене просто «Кріс». 
–Принцеса Софія Даррелл, дружина Його Високості. Так... Ви його друг? Як давно ви з ним спілкуєтеся? 
–З дитинства. Моя сім'я займається торгівлею, через це вони часто їздять з одного міста до іншого. Того літа, повертаючись додому, вони проїжджали через ліс і зустріли там чорноволосого хлопчика. Він виявився моїм ровесником, і мої батьки забрали його з собою. Не залишати ж дитину в лісі. Ось так ми й познайомилися,– розповів Кріс. 
–І це стало початком вашої міцної чоловічої дружби? 
–Що? Ні-ні-ні! Він мені спочатку не сподобався. Скажу навіть більше, він мене лякав. Світла шкіра в поєднанні з чорним-чорним волоссям, а ще й бурштинові очі в придачу. Схожий на вовка, правда ж? 
–Є трохи... 
–Та я теж не простої зовнішності. Через колір мого волосся і очей я часто чув, як мене називають відьмаком. Одного разу я не стримався і затіяв бійку проти тих дітей, які посміли мене так називати. Але я зовсім не подумав, що буду один проти стількох. А тоді з’явився Річард і обманом ми втекли від інших. Від тоді я його більше не остерігався. Навпаки, ми почали більше спілкуватися, а тоді й взагалі стали друзями не розлий вода. Відьмак і перевертень. Хіба не хороший дует?  
–Ай справді, звучить чудово,– розсміялася Соня. 
–Насправді він хороший, якщо добре до нього ставитися, але якщо його образити, то він не пробачить і надовго це запам'ятає.  Кожен має як і хороші риси, так і погані. Це норма. Є ще одна причина, через яку я вліз в цю ситуацію з танцями. Я знаю як ви хотіли потанцювати з одним із цих двох. І говорю я зовсім не про Річарда. Це ж правда?  
–Звідки ви знаєте, з ким я хотіла чи хочу танцювати? 
–Ваша рука була ближче до руки кронпринца.  
–Справді? Я й не помітила,– посерйознішала дівчина. –Набагато? 
–Зовсім ні. Не хвилюйтеся. Думаю, ніхто навіть не помітив. Та я не це хотів вам розповісти. Хоча ви з Річардом і одружені лише два місяці, вже б мали дізнатися хоч трішки про його характер. 
–Авжеж я знаю. Він егоїстичний, впертий і гордий. 
–Не знаю як з першою характеристикою, але з впертістю і гордістю ви потрапили в яблучко. Він гордий, і навіть дуже. 
–Не розумію до чого ви хилите,– зніяковіла сіроока. 
–Ви повинні були чути, що ситуація в імперії на даний момент не дуже хороша. На східних землях, які ми недавно відвоювали і приєднали часто спалахують бунти, і королівство Беррімор пообіцяло бунтарям допомогли і взяти східні землі під свій контроль. Може розгорітися війна. Імператор не в змозі зараз покинути столицю за станом здоров’я, тому й на нараді вирішувалося питання хто з принців очолить армію і придушить бунт. Як ви думаєте, хто висунувся це зробити? 
–Річард? 
–Правильно! Він розуміє, що це величезна можливість налагодити зв'язок з армією, а значить і здобути більше шансів посісти трон.  
–Навіщо ви мені це розповідаєте?  
–Я знаю його як облупленого, і знаю, що він не розповів про це, тому взяв на себе обов’язок сповістити вас. Зараз Річард трохи не в собі через всі ці події і може наговорити зайвого. Та й ви його зрозумійте. Він відправляється на бійню, не знаючи чи повернеться додому живим і здоровим. Тому, будь ласка, будьте м’якшими з ним,– попрохав рижик. 
–Наскільки він відправляється? Його довго не буде? 
–Мінімум три місяці, якщо все піде як по маслу. Ну, я виконав свій обов’язок. Лише вам вирішувати з ким танцювати. Дякую за танок,– музика затихла, і пари вклонилися один одному.  
Весь веселий настрій як вітром здуло, і залишилася лише якась порожнеча. Звідки вона взялася? Невже...  Соня переживає через це? Якщо Річард поїде, то ніхто над нею більше не буде знущаєтися і ображати. Чому ж їй сумно від думки, що його не буде поруч? Звикла. Вона абсолютно точно звикла до нього. Звикла до його манери спілкування і способу вирішення проблем. І хоча бачилися вони не дуже часто, а спілкувалися і поготів, лише зараз дівчина зрозуміла, що без чорнявого їй тут буде справді сумно.  
Поки русява роздумувала над цим, наткнулася на (вгадайте кого...) Річарда. Як-то кажуть: «Про вовка промовка», як би іронічно це не звучало. Він стояв, спершись на стіну і схрестивши руки на грудях, й спустошеними очима дивився в підлогу. З першого погляду можна було зрозуміти– він знаходиться тут, але насправді десь зовсім далеко. Може вже на полі бою? Одна думка про те, що вовчара може не повернутися звідти, наводила на дівчину якесь незрозуміле роздратування і злість. Він обов’язково має повернутися! Це не обговорюється! Вона ж не буде жити одна в цьому жахливому місці.  
Лише зараз сіроока зрозуміла, що не хоче засмучувати Річарда. Йому й так зараз зовсім не легко, не хочеться підливати масла в вогонь.  
–Потанцюємо?– безневинно запитала, вивівши його з роздумів.  
–Коли я пропонував не хотіла?  
–Хотіла, та я вже тоді пообіцяла Крісу. 
–Ти його знаєш?– здивувався принц. 
–Сьогодні познайомилися. Так ти танцювати збираєшся чи ні?– Соня вхопила Річарда за руку, і вони вдвох попрямували до центру залу. Музиканти знову, вкотре за вечір взялися за свої інструменти. 
–Дивись не наступи мені на ногу. 
–А ти занадто самовпевнений. Я не так вже й погано танцюю, як тобі здається,– відповіла дівчина, ставши в вихідну позицію. Музика закружляла не лише їх двох, а й усіх присутніх в залі. Дихання пришвидшувалося, серце все більш і більш калатало в грудях, а тіло обпікало невидиме вогнище. 
–Нехай і так, визнаю, що танцюєш ти дійсно дуже красиво,– промовив чорнявий. Сіроока посміхнулася: 
–Авжеж. Я знаю.  
–Хто це там щось торочив, що це я самовпевнений?– здивувався Річард. 
–Ну добре, добре... Ти теж танцюєш чудово. Та я всеодно краще!– розсміялася русява і краєм ока помітила усмішку принца. Так він уміє усміхатися!? Чому ж ніхто їй не казав, що в нього є така функція? Тим часом музика пришвидшувалася все сильніше, і Річард закручував Соню все швидше і швидше.  
–Зачекай, це занадто швидко. 
–Ти ж так чудово танцюєш, маєш справитися,– відповів не зупиняючись. 
–А якщо впаду? 
–Не впадеш. Я втримаю. 
Перед очима мерехтіли інші пари, та вони розпливалися через швидкість з якою танцювали. Трішки звикнувши до таких кружлянь, дівчина почала відчувати насолоду від танку. Вся тривога випарувалася завдяки чорнявому. Дивина. За вечір він зміг і засмутити її, і розвеселити. На обличчі сама собою з’явилася усмішка і русява засміялася.  
Танок закінчився доволі не очікувано. Сіроока присіла в реверансі і вже зібралася йти, як чорнявий вхопив її за руку. 
–Ходімо. 
–Куди!?– здивувалася Соня. 
–Маю тобі дещо показати...