Розділ 15

–Вона дивовижна!– викрикнула Соня. 
Дівчина ще ніколи не бачила такої краси і вирішила приміряти. Спереду від початку корсету і до самого кінця довгої спідниці проходила полоса золотого мережива, яка від верху до низу розширювалася. На тканині вишневого кольору це виглядало ще більш виграшно. Величезна кількість маленьких клаптиків фатину додавали й без того пишній спідниці ще більше об'єму. Шарму добавляли відкриті плечі, які покривала лише ледь помітна шаль.  
–Ця сукня просто прекрасно підходить вам, принцесо!– заплескала в долоні Кіра і піднесла дівчині подушечку на якій лежали прикраси. 
–Справді? Вона мені подобається... Що це? Де ти взяла ці сережки і намисто? 
–Це разом із діадемою також передав принц Річард. 
–Які красиві прикраси. Думаю, вони мені підійдуть. 
–Не хвилюйтеся, принцесо, впевнена, що ви будете найкрасивішою на балу. 
Слова Кіри додали неабиякої впевненості русявій, і на обличчі сама собою розквітла усмішка. В двері постукали... 
–Кронпринц Франклін прислав вам подарунок,– слуги занесли в кімнату невеличку скриньку і, поставивши її на підлогу, поспішили вийти. Кіра дістала подарунок, і сіроока застигла від подиву.  
–Це теж сукня!? – зі скриньки виглядало чудове світло-бузкове плаття. Порівняно з попереднім, воно не було таким пишним, та тканина спідниці хвилями спадала до підлоги. Сукню прикрашала вишивка золотими нитками на корсеті, а легкості додавали довгі об'ємні рукави з повітряного фатину. 
«І що ж тепер робити!? Я думала, що подарунок про який говорив кронпринц це якесь намисто, перстень, сережки, та що завгодно, тільки не сукня! Ах, і як тепер вчинити? Обоє суконь дивовижні і мені подобаються... Та й і Франкліну і Річарду я вже пообіцяла... Якби ж можна було одягнути двоє суконь одразу. Ах, Соню, ти що, геть здуріла за ці дні? Що за божевільні думки? Як таке може бути? Заспокойся, потрібно ретельно все обдумати. Якщо я одягну сукню від Річарда, то ображу Франкліна, а я цього не хочу. Та й пообіцяла я йому першому. Але якщо одягну плаття від кронпринца, то вовчара мене з'їсть! Йому ж потрібно, щоб я його не зганьбила. Стоп! А хто сказав, що якщо я одягну сукню від Франкліна, то зганьблю Річарда? Навпаки, одяг, який прислав кронпринц нічим не поступається сукні від чорнявого. Яка йому різниця, в чому я буду одягнута? Головне– вести себе правильно, і в нього не буде претензій. Точно! Одягну світло- бузкову сукню та й по всьому»– вирішила сіроока. 
Декілька годин пройшли ніби кілька хвилин. Готуючись до свята, Соня намагалася не хвилюватися (намагалася...) і щоб не думати про це, згадувала всі правила етикету. Фінальним етапом підготовки було любування своїм відображенням в дзеркалі. Побачивши навпроти себе прекрасну леді і впевнившись, що виглядає чудово, дівчина була готова до всього.  
Пройшовши в зал (в якому майже два місяці тому вона вийшла заміж), русява знову натрапила на величезну кількість людей. Здається, тут їх навіть більше ніж було на полюванні. Гомін хвилею накрив дівчину, як тільки відчинилися двері, і якби людина стала бджолою, то цей зал стовідсотково підійшов би в якості вулика.  
Покрутивши головою і оглянувшись, Соня натрапила на теплий погляд кронпринца. Його вуст торкнулася усмішка, щоки покрив рум'янець, немов зараз був морозний день, а погляд після побаченого впав на підлогу.  
«Що це з ним? Ніколи не бачила такої його реакції. Це через те, що я одягнула сукню, яку він мені прислав? Він радий... І я теж. Як добре, що вибрала саме це плаття! Так приємно дивитися на його усмішку,– думала дівчина, сяючи від радості, доки не наткнулася на Річарда. Чорнявий стояв недалеко і, прямо кажучи, свердлив русяву своїми бурштиновими очами. –Він дивиться на мене? Цікаво, про що думає з таким кислим обличчям? Це ж не через сукню? Сподіваюся, що ні... Яка йому взагалі різниця в чому я одягнута? Головне– вести себе виховано. Ах, думала, що не помічу його серед усіх інших людей, але не вийшло... Відколи я тут, то бачила лише світловолосих людей з білим, як молоко, золотавим, русявим волоссям. Рідше з попелястим, темно-русявим і каштановим. Чорнявих ж я тут не бачила. Ну, окрім Річарда... Ось тому його з легкістю можна помітити серед натовпу, не докладаючи зусиль. М-м-м, а хто це з ним стоїть? Руде волосся, зелені очі... Хм, зараз був би доречний жарт про відьмака. Ай справді, ніколи не бачила і не чула про нього. Хто він такий Річарду? Знайомий? Занадто відкритий з ним як для простого знайомого... Друг? Можливо... Ніколи не чула про його друзів. Та я ще багато не знаю про нього, тому може бути все, що завгодно,– роздуми дівчини перервав чорнявий. Він щось прошепотів рижому на вухо, після чого останній зірвався з місця і кудись відійшов. 

Погляд чорнявого знову впав на Соню, тільки тепер в ньому не було жодної кислої нотки, а скоріш навіть навпаки. Щось виграшне, якась хитринка бачилась дівчині в його очах, а на обличчі засяяла переможна посмішка.  –Що він задумав? Чому вираз його обличчя так різко змінився? Хоча, чому я дивуюся. Слідкувати за його настроєм– це як кататися на американських горках– то вверх, то вниз, а то й мертва петля. І до речі, так само небезпечно. Тому, думаю, що це цілком нормальна поведінка для нього. Напевно, я просто сильно перехвилювалася через цей бал. Потрібно заспокоїтися...» 
Русява попрямувала до столиків, де можна було взяти якійсь напій, щоб розслабитись, та тільки дівчина розвернулася, як зіштовхнулася з якимось чоловіком. Його рука не втримує два келихи з вином, і рідина, немов зачаклована, повільно виливається на світло-бузкову сукню, залишаючи на тканині полоси вишневого кольору.  
–Принцесо, прошу вибачення. Я такий неуважний. Пробачте, будь ласка. 
–Нічого страшного. Я теж не дивилася куди іду. З кожним буває,– лише зараз Соні стало цікаво, як виглядає цей чоловік. Дівчина підняла голову і натрапила на руду чуприну і зелені очі. О ні! Це ж він! Він стояв з Річардом. Голова мимоволі повернулася в сторону чорнявого. Він, побачивши цю ситуацію, навіть бровою не повів, не кліпнув, був спокійний, мов удав. Ні посмішка, ні його хижий погляд нікуди не зникли, а скоріше навіть навпаки збільшилися. В голові загорілася лампочка: «Це він! Це він сказав цьому рижику виляти на мене вино. Знову знущається!» Підбігла Кіра: 
–Принцесо, вам потрібно переодягатися. Ходімо у ваші покої. 
–Ай справді,– нарешті відвівши погляд від третього принца, русява направилася в свою кімнату. Двері зачинилися  і дівчина змогла видихнути спокійно. Двадцять хвилин пішло на переодягання, і ще хвилин десять на моральну підготовку до виходу. Востаннє глянула на світло-бузкову сукню: «Повністю зіпсована... І все через вовчару! Бо, бачите, йому захотілося знову познущатися! Прийшлося одягти вишневу сукню від нього. Вилити на мене вино! А сам казав щоб не зганьбилася. Де його логіка? Стоп. Він міг це зробити щоб... я одягнула ту сукню, яку він прислав? Навіть не знаю. Він може що завгодно. Не буду гадати, запитаю у нього напряму як тільки випаде нагода». 
Коли ж сіроока повернулася в зал, там саме закінчувався перший  танець. Пари кружляли в танку, немов ніжні метелики літали в повітрі. Котрі ж були у білих костюмах, нагадували скоріше сніжинки, закручені в сильній хуртовині. Соня просто стояла і милувалася цим дійством, повністю зачаклована його духом. Музика стихла, і пари вклонилися один одному, дякуючи за танець. Після перерви (хоча і дуже маленької), музиканти знову взялися за свої інструменти, і музика новою хвилею накрила всіх з головою. Вона наповнювала з середини, і серце починало битися під її ритм. 
–Ходімо потанцюємо. 
–Подаруєте мені танок? 
Дві простягнутих руки заглушили музику і стали причиною повної розгубленості.