Розділ 13.4 (Полювання)

–Посада імператриці ще була вільною, і імператор твердо вирішив, що її має зайняти кохана дружина. Та сталось не так, як гадалось. Так, вона стала імператрицею, та ненадовго. Здається, одного разу вона посварилася з Його Величністю, і він відправив її з принцом відпочивати за межі міста, в їх маєток. Джованна просила його змінити це рішення, ніби відчувала щось погане, але імператор сказав, що подорож піде їм на користь. Зібравши речі, вони вирушили в дорогу. Шлях до маєтку проходив через ліс. Саме там на них напали.  Лісові розбійники. Джованну вбили, принц дивом залишився цілим. Йому тоді було приблизно шість  років. Для імператора ця подія стала великою трагедією. Відтоді ця тема під забороною,– розповіла Кіра. 
–Я б ніколи не подумала, що в імператора така історія кохання. Але якщо Річард син коханої дружини, то Його Величність мав би любити і оберігати його найбільше, а ти стверджуєш, що це не так.  
–Я не знаю, чому вони з принцом не ладять, та й спілкуються рідко. Можливо, коли імператор бачить Річарда, він згадує всі ті події і картає себе, а можливо в синові бачить її образ, адже він весь в матір. Та те, що Його Величність любить свого сина– факт, інакше не став би терпіти всі його вибрики. Або ж терпить це через відчуття провини. Я точно не знаю. Не вмію читати думки. 
–Зрозуміло...– відповіла Соня. В голові з'явилася каша від почутого, але мозок поступово почав розкладати інформацію по поличках.  «Отже, я зачепила заборонену тему. Потрібно буде вибачитись. Виходить, що він вже так довго живе без матері. Ось чому так поблід тоді, коли я доторкнулася до цієї теми. Напевно вижити в цьому палаці без підтримки батьків або людей, яким довіряєш, важко. А ще зовнішністю весь у неї. Тому й відрізняється від імператора, в якого світле волосся і блакитні очі, і в якого вдався Франклін»– подумала дівчина. Вони з Кірою ще трохи порозмовляти, доки їх розмову не перервали жіночі крики: 
–ТИ ГЕТЬ ЗДУРІВ!? ДУМАЄШ, ЩО ЦЬОГО ВИСТАЧИТЬ!? ТРИ ВОВКИ! ТОБІ САМОМУ НЕ СОРОМНО!? МЕНІ НЕ ПОТРІБНИЙ ТВІЙ ТАКИЙ ТРОФЕЙ! ЯКЩО ХОЧЕШ ЗРОБИТИ ПОДАРУНОК, ТО ІДИ Ж ЗАРАЗ В ЛІС І ЗЛОВИ БІЛЬШЕ!– хлопець покірно вислуховував все, опустивши голову і заховавши руки за спиною, а люди навколо оберталися та намагалися віднайти джерело шуму. Коли ж і русява повернулася, щоб подивитися, що сталося, то побачила вже досить знайому постать. Кароліна, як ні в чому не бувало, стоїть і відчитує при всіх якогось хлопчину. Останній затих і навіть не намагався вставити своїх п'ять копійок, напевно, відчуваючи свою провину.  
–В тебе є виправдання?– трохи заспокоївшись, запитала Кароліна. 
–Ні, але я обіцяю, що зараз же вполюю ще, бо я тебе дуже люблю. Ти тільки прийми мій подарунок і пообіцяй, що не відвернешся від мене,– пожвавішав юнак і, вхопивши  зброю, побіг в ліс.  
 

Сіроокій навіть стало трішки шкода його. Він так кохає цю злюку, що навіть після того, як всю добу провів в лісі, в сідлі, голодний (адже їсти під час полювання не прийнято), знову повертається туди лише через її примху. Отаке воно, це кохання. Коли переступаєш через себе, задля іншої людини. Коли готовий весь світ прихилити до її ніг. І коли хочеш бачити лише її усмішку. Чомусь Соні згадався Франклін. Після її загублення в лісі в них до сьогодні не було можливості поговорити. Потрібно буде зустрітися. Обов’язково. Одразу ж після закінчення полювання. Хоча ні, одразу після того, як він відпочине від нього. Так, саме тоді. У саду. А ще ж потрібно подякувати за подарунок. Відправивши Кіру до кронпринца, щоб повідомити про те, що вона хоче зустрітися з ним, дівчина побачила, як хлопець вже тягнув шкуру вовка.  
«А він шустрий. Швидко впорався. Тільки жаль, що Кароліні і цього буде мало. Навряд чи вона втамує свою жадібність чотирьома вовками»– пронеслося в голові. 
–Геть здурів, чи тобі жити набридло!?– знайомий голос вивів із роздумів не лише дівчину. Річард з'явився нізвідки і став навпроти цього хлопчини. Його погляд упав на вбитого вовка. –Полювання закінчилося зранку, так якого ти знову поліз у ліс!? 
Вони свердлили один одного поглядами, і виявилося, що цей юнак не такий вже і боягузливий, яким здавався перед Кароліною: 
–А це вже не твоя справа! Що хочу, те і роблю! 
Від цих нахабних слів Річарду ніби дах знесло. Вони завзято почали лупцювати один одного, не жаліючи сил. Соня підбігла до них, щоб розборонити, але її, навіть не помітивши, відпихнули назад. Дівчина впала і забилася рукою. Чорнявий, помітивши це, застиг і пропустив удар. Бійка розгорілася з новою силою.  

–Годі!– з'явився імператор і вчасно зупинив це божевілля. –Розійдіться.  
Обоє попрямували в різні боки.  
«Кароліна не заслуговує на таке кохання і на такого чоловіка. Він готовий для неї навіть побитися з принцом, не задумуючись над покаранням. Якщо його досі не заарештували, то це значить, що він займає якусь важливу посаду або ж син когось важливого? Чи так це?»– поглядом русява почала шукати Річарда, і знайшла його під тим самим деревом. Він сидів, підперши рукою голову і торкаючись до свого чорнявого волосся. Щось невидиме потягнуло сірооку до нього, і вона присіла біля хлопця: 
–Навіщо ти почав цю битву? 
–Хм, може я просто людина, яка не може без бійок. Може вони для мене життєво необхідні. А якщо у мене немає причини? Ти подумала над цим, коли йшла до мене? 
–Хочеш сказати, що просто так напав на нього? Я не вірю тобі. Ти хоч і дивний, але ж не монстр,– мовила дівчина і наткнулася на здивований погляд чорнявого. –До речі, ти не поранився?  
Сіроока оглянула обличчя принца: декілька синців і розбита губа. Нічого страшного. Рука мимоволі торкнулася до його лиця. В нього така ніжна шкіра, і не скажеш з першого разу, що він ще той розбишака, який немало разів отримував на горіхи. Зрозумівши, що вона робить, Соня негайно забрала руку, але Річард встиг схопити її і притулити назад до свого обличчя, притримуючи, щоб русява не забрала.  Обоє дивилися один на одного немов вперше побачили. Дівчину притягувала і водночас відштовхувала така поведінка чорнявого, і вона не знала, що робити.  
–Пробач, я не... Я не мала лізти вас розбороняти. Мала б знати, що нічого не вийде, тільки гірше зроблю. Через мене ти пропустив удар. Але й дивитися на це теж не змогла,– пробубніла собі під ніс дівчина, нарешті звільнивши свою руку. 
–Нічого страшного. Ти також постраждала. Сильно забилася?  
–Ні! Ні. Зовсім ні...– запанувала незручна тиша.  
–Ти... Справді хочеш дізнатися, чому я це зробив? Думаєш, що в мене є причина?– перебив тишу третій принц. 
–Авжеж є. І я хочу дізнатися, яка вона. Розкажеш? 
–В такому випадку, іди за мною,–  Річард вхопив Соню за руку, і вони побігли, направляючись в ліс.