Розділ 13.1 (Полювання)

Всі почали метушитися. Чоловіки відділилися від жінок, щоб краще підготуватися до полювання. Всі вони надягнули обладунки, правду кажучи, зовсім трохи. Це була одна маленька металева пластина у формі якоїсь клякси, що захищала серце і трималася на ремінцях, навколо грудної клітки і через плече. Ще ділянку від ліктя до кисті теж прикривали. Напевно було багато випадків, коли звірі в сутичці з людиною вгризалися саме в передпліччя. Більше ніяких обладунків не було.  
Річард скочив на коня. І хоча було видно, що він не в захваті від того, що відбувається навколо, та в очах його грав азарт. Навіть його кінь нервово переступав з ноги на ногу, бажаючи якнайшвидше кинутися в ліс.  
«Цей вовчара так любить полювати? Хоча, чому б він стільки часу проводив у лісі, якби не любив?– подумала Соня. –Він зараз в прямому сенсі слова схожий на чорного принца. Ніби якийсь траур. І так одягнутий у чорне, та ще й коня чорного взяв». 
Дівчина глянула на Франкліна. Він теж уже був готовий рушати. Імператор подав знак, і через хвилину всі вершники зникли в рожево-фіолетових хмаринках листків. 
На галявині залишилися жінки і охоронці. Кіра смикнула русяву за рукав і шепнула їй на вушко, що вона, як принцеса, теж має піти на обід з імператрицею. У сіроокої не було вибору, тому вона погодилася. Дівчина підійшла до найбільшої палатки. Взявши себе в руки, вона зайшла всередину. Там вже було багатсько народу, та попри це імператрицю було добре видно. Жінка сиділа на троні, який стояв на піднесені, а навкруги було розташовано багато невеличких столиків. Соня підійшла до Її Величності і присіла в реверансі. Та лише коротко кивнула, вказуючи місце за столиком, і сіроока сіла за ним. Вона ніколи не спілкувалася з імператрицею, але знала, що звати її Ізабеллою, і вона мати трьох принців: Джорджа, Фрідріха і Джона. Десь від Кіри дівчина чула, що Її Величність не дуже любить своїх синів, окрім найстаршого, якого підтримує всім, чим може. А що вже казати про інших принців! Їх вона, напевне, готова власними руками на шматки роздерти, особливо кронпринца. Кажуть, що імператриця навіть наказала своїм людям вбити Франкліна, але напад був вдало відбитий. На скарги кронпринца на Її Величність, імператор ніяк не реагував, мовляв би, не могла вона таке здійснити. Часто в неї були конфлікти і з третім принцом, який не збирався терпіти її накази. Іноді доходило ледве не до бійок. В палаці про Ізабеллу говорили, як про злу, неврівноважену імператрицю, яка бажає на місце нового імператора поставити свого найстаршого сина Джорджа. Тому найбільшою перешкодою для неї ставали кронпринц і принц Річард, яких імператриця й через це найбільше ненавиділа. Соня тепер сама пересвідчилися, що це за людина, і чому усі її так недолюблюють. Імператриця створювала образ сталевої леді, яка може все. Страху ще й добавляли різні чутки про неї, ніби вона відьма, яка причарувала імператора.  
З роздумів русяву вивів стукіт. Навпроти неї сіла жінка. Вона мала довге волосся каштанового кольору і сірі очі, якими свердлила дівчину. На шиї у незнайомки виднілося дивовижної краси намисто з перлів, зап'ястя прикрашали золоті браслети, а пальчики – чудові перстні у формі різних квітів. Соня одразу впізнала цю жінку. Це вона найбільше розмовляла і сміялася з Річардом, і саме вона, коли дізналася, хто його дружина, хотіла розірвати дівчину, мов Тузик грілку. Жінка загадково посміхнулася.  
–Вітаю, принцесо Софіє, мене звати Кароліна, Кароліна А́ндервуд. Сьогодні просто чудовий день, чи не так?  
–Вітаю. Авжеж, день просто прекрасний...– відповіла Соня.  
–Сподіваюсь, що погода й далі буде продовжувати нас радувати, і нашим чоловікам буде легше вполювати здобич. 
–Аби ж так й було. Думаю, все буде добре. 
–Ви так впевнені? Дикі звірі – це не абищо. Та з принцом Річардом, я впевнена, все буде чудово і він повернеться з лісу з багатьма вбитими вовками.– мовила жінка. 
–Він не полює на вовків. 
–Він не полював, тому що такий трофей не було кому вручити, та сьогодні я тут.– Кароліна самовдоволено посміхнулася.  
–Ви думаєте, що він вам присвятить здобич, яку вполював важкою працею? Та ще й зрадить своїм принципам? 
–Хах, а чому б і ні? Ми весело погомоніли перед полюванням... Хоча, чому це я вам розповідаю, ви ж і самі бачили.– після цих слів русява вирішила ігнорувати співрозмовницю. Подали страви, і вона зовсім забула про присутність Кароліни, доки та не нагадала про себе.  
–Ви думаєте, що він і цього разу теж буде полювати на левів? 
–Ви про Річарда? Авжеж.  
–А я от думаю навпаки. Він мені обіцяв, що...  
–Що?– цікавість все сильніше і сильніше огортала сірооку, і вона наважилася перепитати. –Що він вам обіцяв? 
–Обіцяв, що скоро я буду з ним. 
Соня зробила вигляд, що її це не стосується, хоча думка про те, що тільки що мовила жінка, боляче різонула десь всередині. Усвідомлення того, що її так легко можна замінити, не радувало зовсім. Мовчанка затягнулася на п'ять хвилин, доки її не перебила Кароліна: 
–Я бачу ви не дуже зрозуміли мене.– вона глянула на дівчину і легенько посміхнулася. –Тоді скажу вам прямо у вічі. Тримайтеся від Річарда подалі.  
–Подалі? Хм, вибачте, будь ласка, та чому я це маю робити? Я– його дружина, наш шлюб затвердив сам імператор.  
–Тим більше. Він не кохає тебе і ти йому не пара, тому і не думай крутитися біля нього.– прошепіла жінка. 
–Авжеж. Тільки це не мені і не вам вирішувати. Принц Річард сам знає, з ким він хоче бути, і, мушу сказати, що це точно не я і точно не ви.– спокійно мовила русява. 
–Отже, ви не погоджуєтесь мені його віддавати? 
–Третій принц– не річ, щоб комусь віддавати. І він нікому не належить. Якщо захоче бути з вами, то я не буду проти. 
–Зрозуміло...– невдоволено буркнула Кароліна. Потім голосно, так щоб більшість людей почули, сказала: –Ви так міцно тримається за третього принца. Шкода лише, що ви йому не потрібні. Не боїтеся, що вовченята народяться? 
Щоки сіроокої спалахнули червоним рум'янцем. Вона повернулася і побачила, що більшість людей в палатці зацікавлено спостерігають за нею. Це вже занадто! Ця Кароліна вирішила виставити її повною дурепою перед усіма. Та дівчина не дасть це зробити. 
–Ну ви ж не боїтеся, що народяться вовченята, коли так живо заграєте з ним, не дивлячись на його спроби втекти від вас.– так само голосно промовила вона, дивлячись жінці в очі. Та поблідла. Навколо чувся шепіт і тихенький сміх. Кароліна різко піднялася, кинула злий погляд на суперницю і пішла геть. Соня залишилася сама. За мить до неї підсіла Кіра. 
–Ви молодець! Так чітко відповіли. Нехай знають, хто така принцеса Софія. 
–Мг, я більше не їстиму. Давай вийдемо.– змінила тему русява.