Розділ 12

Після холодного дощу зануритися в гарячу воду було блаженством. Зайшовши до себе в кімнату, Річард одразу наказав підготовити теплу ванну. Занурившись у воду, чорнявого накрили думки: 
«Це так дивно. Чому я поліз її рятувати? Мені б лише на руку її зникнення. Пф, знайшлася мені, принцеса! Хіба мадемуазель личить лазити в лісі? Що вона там робила? Підозріло... В мене таке дивне відчуття, ніби вона якась особлива, зовсім не така, як інші. Чому? Ніби не звідси. Вона ж з заможної аристократичної родини, а правил етикету не знає. Хіба таке можливо? Навряд чи. Та й взагалі з життям у палаці не знайома. Це добре видно. Але ж чому я поїхав її рятувати!? Ще й наплів казна-що. Мовби імператор наказав знайти. Всі ж в палаці знають, що я роблю лише те, що хочу, і думка імператора мене не цікавить. Як ж я міг так проколотися!? Цікаво, вона повірила? Аби ж тільки повірила. Та ще й ця клята нарада! Я повинен послухатися імператора, інакше не зможу претендувати на трон. Та я зроблю все можливе і неможливе, щоб отримати його і жити більш-менш нормально, не хвилюючись за своє життя і майбутнє своїх людей. Доведу, що гідний зайняти престол більше, ніж хто-небудь інший». 
Соня теж вирішила прийняти теплу ванну щоб зігрітися, хоча піджак Річарда допоміг не змерзнути сильно. 
«Виходить, що це імператор сказав йому їхати шукати мене. Яка ж я дура! Вже подумала, що він сам здогадався. Ага, побіжить він тебе рятувати! Вовчара! Він би лише зрадів, якби я зникла і не поверталася. Повна ідіотка! Але всеодно, порівняло з іншими нашими розмовами, ця була найкращою і найспокійнішою. Під час нашого спілкування Річард завжди намагався мене спровокувати і показати хто тут головний. Цього разу він був надто спокійний, аж незвично якось бачити його такого. В нього запальний характер, але в мене таке відчуття, ніби він був сильно засмучений чимось. Цікаво, що ж сталося? А може це він через імператорське полювання? Можливо й так... Та як ми тільки приїхали до палацу, він став знову таким, як і був. Знову натягнув маску холоднокровності і байдужості. Навіть його переможна посмішка в кінці нашої розмови підтверджує це. Але він ж дав мені піджака, хоча міг проігнорували те, що я замерзла. Думаю, імператор б не звернув уваги на такі дрібниці. Йому ж потрібен здоровий принц, а так, як Річард змок, він може захворіти. Коли ми приїхали до палацу, то з нього річки стікали, такий дощ. Змок до нитки. Але його фігура! Вона прекрасна! Де він міг так натренуватися? Я й сама не зрозуміла, коли почала відверто розглядати його і оцінювати. Цікаво, невже я йому зовсім не подобаюсь? Хіба в мене погана фігура? Здається, ні...  Та й на лиці ніби нормальна»– думала Соня. 
–Кіро, скажи, я красива? 
–Авжеж. А чому ви вирішили, що це не так? 
–Я? Не знаю...  
–Ви красуня! Не кожна принцеса в цьому палаці така прекрасна, як ви.  
–З чого це ти взяла? Впевнена, що в цьому палаці дружини інших принців набагато гарніші від мене. Вони, напевно, можуть причарувати своєю красою будь-кого. Хіба ні? 
–А чому тоді принци, тільки почувши, що ви загубилися в лісі, негайно побігли вас шукати? Навіть третій принц.– Кіра запитально вигнула брову. 
–Бо їм сказав імператор.– якось приречено видихнула русява.  
–Ви помиляється. Імператор про це не знає. Ми вирішили його не турбувати після наради. 
–Тобто він не знає про моє зникнення!?– по кімнаті пронісся радісний крик. –Зачекай, так це виходить... Самозакоханий вовчара! Обманув мене! Ах, а я вже повірила! Ну нічого, я йому ще покажу! До речі, а хто поїхав мене шукати? 
–Кронпринц, принц Річард і принц Генріх. 
–Зрозуміло, отже перший, третій і шостий. Ясно... А коли ми будемо вечеряти?– змінила тему Соня. 
–Ви зголодніли? Принести вечерю в ваші покої?  
–А можна? Хіба Річард не розсердиться? Ще скаже, що я його зневажаю, бо не прийшла на вечерю. 
–Ні, не розсердиться. Він сказав, що не буде вечеряти.  
–Чому? Не голодний? З його то апетитом!?  
–Можливо... Зазвичай, він не їсть перед полюванням. Особливо, імператорським.  
–Але ж до нього три дні! Хіба можна не їсти три дні?– тихенько запитала русява. Кіра лише розвела руками. 
–А ще я хотіла б, щоб ти мені розповіла більше про ці полювання. 
–Авжеж. Вони проводяться вкінці весни або на початку літа, залежно від погоди. В який саме день, визначає імператор. В цей день полювання всі звільняються від роботи. Люди танцюють, співають і дозволяють собі трішки випити. Одним словом– святкують. В цей же час, імператор з принцами і іншими аристократами їдуть полювати в ліс на вовків. Імператриця з принцесами залишаються на галявині з наметами, біля лісу, щоб порозмовляти. Наступного ранку повертаються чоловіки і підсумовують результати. Часто свої здобуті трофеї вони дарують леді, яка їм подобається, а ті в свою чергу, дякують їм, подарувавши вишиті власноруч платки. Так дворяни виявляють симпатію один до одного. Іноді так навіть освідчувалися. А після цього імператор влаштовує бал. 
–Зрозуміло. 
–Вам теж потрібно вишити хустинку, і не одну. 
–З якої це радості!? Я й вишивати та не дуже вмію...  
–А якщо вам подарують...– не встигла Кіра договорити, як Соня її перебила: 
–Хто? Я й тут нікого не знаю толком, та й вони мене теж не знають. Хто буде дарувати здобуті важким трудом трофеї незнайомці? Ніхто.– наполягала на своєму русява, адже вишивати ну ніяк не хотілося. 
–Всеодно. Вам потрібно вишити хустинку, можливо навіть не одну.  
Повечерявши, дівчата лягли спати. 
Наступні три дні пройшли однотонно. Сіроока майже нікуди не виходила, а лише шила й вишивала. Вона знала, що в неї з цим проблеми, та не думала, що аж такі. Сто раз перешиваючи одну і ту саму хустинку, вона якось змогла вишити чотири платка. Нарешті закінчивши, Соня змогла нормально лягти спати.  
Кіра розбудила дівчину коли ще було темно, приблизно в чотири години ранку. Прийнявши ванну і одягнувшись у відповідний одяг, дівчата відправилися каретою до галявини, на якій і мало розпочинатися імператорське полювання. Коли вони вийшли, то побачили, що тут вже майже всі зібралися, немає лише імператора і імператриці. Більшість людей були чужими сіроокій, хоча й зустрічалися знайомі обличчя. Прямо перед нею, через декілька метрів, стояв Генріх з п'ятим принцом і щось жваво обговорював. Напевно, гадали хто більше вполює. І все ж таки вони з Джоном найкращі друзі, це видно одразу. Русява мимоволі усміхнулася. Ліворуч від них стояли кронпринц, й принци Джордж і Фрідріх. Вони теж про щось розмовляли, правду кажучи, не так живо, як їхні молодші брати. Соня хотіла знайти й Річарда, але на галявині було забагато людей. Всі вони веселилися, розмовляли і попивали вино, яке розносили слуги. Пройшовши трохи далі, дівчина побачила й третього принца. Він сидів окремо від усього гурту, спершись на дерево і зігнувши ногу, та тримав у руці келих з вином. Одягнутий він був у чорні штани з чоботами до колін і у чорну сорочку з вишитими золотими нитками орнаментами на рукавах. Колір одягу ще більше виділяв відтінок його шкіри, і вона здавалася майже білою. Третій принц завжди мав світлу шкіру, та сьогодні він був аж надто блідим. Але не це стривожило і здивувало русяву. Навколо нього, розмовляючи і сміючись, скупчилися дівчата. Всі вони точно займали якісь посади або ж були як і Соня, дочками багатих і впливових людей. На них всіх були  дорогі сукні і дуже коштовні прикраси, які вони поначіпляли на себе, мов сороки у казках. Дівчата сміялися і щось дуже весело розповідали  Річарду, а той лише короткими фразами відповідав на їхні питання і намагався робити вигляд, що він слухає їх уважно і йому весело. Зовні чорнявий був спокійним, лише сильно стиснуті губи і келих в руках могли видати чи то його хвилювання, чи то його гнів. Погляд в нього був спокійний, плечі розправленими, а постава впевнена. Для сіроокої Річард завжди був загадкою. Його поведінка змінювалась кожних три хвилини: то він до всього байдужий, то він готовий роздерти всіх за якусь дрібницю, а то попри всі збитки, які русява, з його слів, завдала, він біжить її рятувати. Навіть в рисах його характеру одні суперечності. І чим він взагалі керується!? Незрозуміло... От і зараз, здається, вона розкрила ще одну його сторону: він легко може вкрасти серце будь-якої дівчини, якщо захоче, але йому вистачає і тих, які бігають за ним. Їм потрібно багатство чи сам Річард? Хіба отримати багатство не можна легшими способами? Можна. І цих методів багато. Отже, їм потрібен Річард. Ну так, мати такого красунчика за чоловіка хоче кожна, не дивлячись на його жахливий характер і поведінку. Та це вже занадто! Фліртують з одруженим чоловіком, ніби й ніхто не бачить. 
Соня задумалася чи варто їй спостерігати за цим, чи краще підійти до них і розігнати всіх. Все ж таки, чутки про їх посиденьки можуть підірвати її репутацію. Чи, може, справа в зовсім іншому? Чорнявий помітив русяву. Швидко й легко, зі спритністю звіра він підвівся і підійшов до неї. Трішки обнявши її за талію, він посміхнувся.  
–Знайомтеся, це моя дружина– принцеса Софія.– повільно мовив третій принц, ніби смакуючи кожне слово. Всі дівчата поблідли, зіниці в них розширилися і в очах можна було без будь-яких зусиль побачити їхню ненависть. – Від тепер, прошу вас, всі питання ставте їй.  
Річард різко прижав дівчину сильніше до себе і мило безневинно посміхнувся. Соня була забита з пантелику. Вона ніколи не бачила такої його посмішки. Мило й безневинно? Ха, це взагалі про нього!? Знову щось задумав. Хоче так позбутися цих дівиць, що постійно бігають за ним? Напевно набридли. Але цей вовчара скинув всю відповідальність на неї! Вони ж тепер не дадуть русявій спокою.  
–Скоро прибудуть імператор з імператрицею, так що прошу пробачити нам, та ми з моєю коханою дружиною вимушені вас покинути.– мовив третій принц і, вхопивши сірооку за руку, потягнув її кудись в сторону.  
–Що це за цирк ти тут влаштував!?– Соня намагалася вирішити все спокійно, та емоції почали брати верх. 
–Я не зобов’язаний перед тобою звітувати.– спокійно мовив чорнявий. 
–Не зобов'язаний!? Ти– мій чоловік! Ти повинен мені сказати! 
Річард вперше роздивився цю наполегливість чи, можливо, навіть впертість у дівчині, і його це добряче розсмішило. 
–Чого ти смієшся!? Тобі кумедно? 
–Ні, ні! Зовсім не смішно. До речі, ти вишила хустинку?– вже серйозним голосом запитав третій принц.  
–А? Вишила звичайно... А що? 
–Та нічого такого. Просто запитую.  
Зовсім скоро приїхав імператор і оголосив імператорське полювання відкритим.