Розділ 9

ᕦ~•°•~ᕤ

«Я хотіла виправити помилку, а зробила ще гірше! Тепер я точно заплуталась у цьому з головою! Але ж він ніби так і просив, щоб я висказала йому все, що так довго тримала в собі... Дістав! Ще й погрожувати мені надумав! Сказав, що зробить все можливе, щоб мене стратили! Як мені тепер вилізти з цього болота? Набридло постійно думати, як тут вижити. Може, ще раз попросити вибачення? Ні, це не спрацює. Він знову буде мене провокувати. Скільки б разів ми з ним не говорили, наша розмова перетворюється на сварку. У цій ситуації я сама не впораюся. Та хто може мені допомогти? Хто за статусом такий же, як і третій принц, і з ким у мене хороші відносини? Точно! Принц Генріх! Він має змогу допомогти! Ми за цей час стали хорошими друзями», – думала Соня.

Дівчина покинула вечерю, до якої майже не доторкнулася, і побігла до себе в кімнату.

–Де принц Генріх? – захекавшись, запитала русява у служниці.

–Він у саду, – відповіла та, і сіроока одразу ж направилася по порятунок.

Сад зустрів Соню приємним медовим ароматом невідомих квітів. Одразу ж було помітно і шостого принца. Він сидів у дерев'яній альтанці, по якій, як по сходинках, плелися різнокольорові квіти. Складалося враження, що вони змагалися в тому, хто перший підніметься до верхівки бесідки, і кожен з них відчайдушно намагався випередити своїх суперників.

Соня підійшла до Генріха і присіла у реверансі.

–О, вітаю. Ти прийшла помилуватися квітами? Зараз саме сезон їхнього цвітіння, – мовив шостий принц, не відриваючись від товстелезної книги.

–Взагалі-то, ні. Я навмисно прийшла сюди, бо шукала тебе... Ах... Що ти робиш? Читаєш? Ти любиш книги? – якось здивовано запитала дівчина.

–Ні, я не дуже люблю читати. Просто Його Величність сказав мені, що правитель має знати ці речі. От я і маю їх вивчити. Ти й не уявляєш, як це нудно. Навіщо мені це знати, якщо імператором я ніколи не стану? Нехай он перевіряє знання перших трьох принців. В них найбільше шансів зайняти престол, – поскаржився Генріх. –До речі, чому ти мене шукала?

–Ну... Я тут трішки натворила... Мені потрібна твоя допомога.

–Що ти таке зробила, що аж трусишся? Не хвилюйся так, ти ж тепер принцеса, ніхто тебе й пальцем не зачепить. Я допоможу тобі. Так в чому причина?

–Я... Навмисно перевернула торт на принца Річарда! Тоді хотіла попросити в нього вибачення, і вийшло так, що нагрубіянила йому! – швидко зізналася русява. Лице у шостого принца зблідло, і лише широко розкриті очі продовжували кліпати.

–Що... Що ти зробила?! Ох, моє серденько! – викрикнув Генріх, демонстративно хапаючись за груди. –Ах, як же болить!

–Перестань...

–У будь-якому випадку, я був радий познайомитися з тобою.

–Годі! Мені зараз не до твоїх жартів! Я знаю, що ти прекрасний актор, та що мені робити?

–Жарти жартами, та це вже серйозно! Ти хоч розумієш, у що влипла?

–Будь ласка, скажи, що це не варте уваги. Скажи, що це ти просто мене розігруєш, – попросила Соня.

–Пробач, але я тоді краще промовчу. Ти справді вгрузла дуже глибоко. Як збираєшся викручуватися з цієї ситуації?

–Я, чесно кажучи, сподіваюся на твою допомогу.

–На мою?! Чим же я можу допомогти тобі?

–Ти ж казав, що зробиш все можливе. І щоб я не хвилювалася.

–Так, я казав таке... Та ти вмій розрізняти ситуації, коли я можу допомогти, а коли ні, – пояснив Генріх. –У цьому випадку підходить другий варіант. Якби ти порушила якесь правило, або навіть розбила імператорську вазу, то я зміг би виручити тебе. А так... Річард на чотири роки старший, він третій принц, а я шостий. Ти бачиш різницю?

–Невже те, що я зробила, вважають злочином?

–Ти хоч розумієш, що я, шостий син імператора, колись випадково наступив принцу Річарду на ногу, і мені вистачило його погляду, щоб потім я не міг заснути декілька ночей. Пробач, та тут я нічого вдіяти не можу, – приречено  видихнув шостий принц і повернувся до читання книги.

–І яке покарання за це, що я натворила? – боязко запитала дівчина.

–Ну... Це залежить від рішення імператора, але найчастіше... – Генріх провів пальцем по шиї, показуючи страту. Від цього у русявої побігли мурашки по шкірі.

–Невже нічого вдіяти не можна? Що мені тоді робити?

–Нумо роздумувати логічно. Ти сама не впораєшся. Я тобі не можу допомогти. Хто впливовіший за третього принца, і чиє слово важливіше ніж його?

–Кронпринц! – разом викрикнули Соня і хлопець. Генріх схопив дівчину за руку, і вони побігли до покоїв Франкліна.

Їм дозволили увійти, і сіроока, не чекаючи більше ні хвилини, забігла до кімнати.

Покої кронпринца Франкліна були вельми просторими, обставленими красивими меблями, прикрашеними різними золотистими орнаментами. Збоку стояв масивний стіл із якогось цінного дерева, за яким сидів і сам кронпринц. Та не розмір і пишність кімнати вразили Соню.

У його покоях знаходилося п’ять величезних шаф, повністю заповнених книгами, і дівчина завмерла, роздивляючись їх. Франклін це помітив.

–Мої вітання. Дуже приємно вас бачити.

–Взаємно, брате. Ми прийшли до тебе з одним завданням, яке не можемо вирішити, – почав Генріх.

–Завдання? Яке це? Чим зможу, тим і допоможу.

–Розумієте, ми розмовляли з Його Високістю принцом Річардом, і так вийшло, що посварилися... І так сильно посварилися, що я не втрималася і навмисно перевернула на нього торт. А потім ще й нагрубіянила йому, – ховаючи очі, розказала русява. Кронпринц спочатку намагався стримуватися, та під кінець голосно розсміявся.

–Я захоплююся вами, – мовив він, звертаючись до Соні. –Напевно, ви перші, хто так з ним заговорив. Можу тільки уявити вираз обличчя Річарда, коли він зрозумів, що його перемогли.

–Ем... Це звичайно смішно, та що нам робити? Як допомогти Софії? – запитав шостий принц.

–Соні! Називайте мене Сонею... – виправила дівчина.