Розділ 8

ᕦ~•°•~ᕤ

Соня стояла і не знала що робити. Вона впала в таку яму, з якої просто так не вибратися. Хіба можна повернути час назад? Навряд чи. Варто щось придумати. Весь адреналін минув, і голова почала мислити тверезо.

«Потрібно якось виправити це непорозуміння. Але як? Треба дати Річарду те, чого він хоче. Та що це? Чого може хотіти цей самозакоханий принц? Він хотів мене принизити? Я ніколи не дозволю йому це зробити! Та пробачення потрібно попросити, а ще можна приготувати вечерю. Точно! Так і зроблю. Головне – вижити в цьому дурнуватому палаці! Яким способом – не має значення. Я просто попрошу в нього вибачення. Переступлю через свою гордість, і все буде добре. Головне, щоб це спрацювало», – думала русява.

Дівчина зібрала всі свої сили, і, ледве спустившись з гори, побігла до себе в кімнату вирішувати проблему.

–Кіро, ти казала, що вечеряти з принцом ми маємо разом. А що він любить їсти? В нього ж є якась улюблена страва. Ти знаєш, яка? Накажи приготувати її.

–А... – служниця стояла і дивилася на Соню з відкритим ротом.  –Ах... Треба запитати в поварів. Та навіщо це вам?

–Просто... Я дещо зробила... Немає значення.

–Щось зробили?

–Ну... Так вийшло, що я не втримала торта, і він упав на третього принца. Але то ненавмисно!

–Ви що зробили!? – Кіра зблідла і ступила крок назад.

–Не потрібно так хвилюватися. Все буде добре. Я вирішила попросити в нього пробачення, коли ми будемо вечеряти, – заспокоювала Соня.

–Це правильно... Правильно...

–Так, саме тому, будь ласка, приготуйте цю вечерю прекрасно. Це мій єдиний шанс вижити. Я сподіваюся на вашу допомогу, – сіроока усміхнулася. –А ще приготуй мені ванну. Не хочу ходити весь день з олією і кусочками овочів на голові.

–Авжеж. Як забажаєте.

***

Імператор, здавалося, зараз вибухне. Соня дивилася на нього своїми великими переляканими очима і не могла повірити, що зараз вирішиться її доля. Його Величність то червонів, то блід, то знову червонів. Дика тиша стояла у залі і ще більше пригнічувала всіх. Здавалося, лише одна людина насолоджується цим всім. Річард стояв рівно, схрестивши руки на грудях, а на його обличчі красувалася ледь помітна посмішка, яку він вправно намагався приховати. Інші принци, опустивши голови, втупилися в підлогу. Серце у дівчини шалено калатало, у скронях пульсувало, а у вухах шуміло.

Імператор знову зблід. Чому ж все так довго? Нехай каже одразу, як вирішив її покарати. Навіщо тягнути час?

–Ваша Величносте, я справді дуже каюся і прошу пробачення за те, що так зробила. Мені варто бути обачнішою. Благаю, пробачте, – Соня з останніми силами видавила цю фразу.

–Пробачити? – він замовк, та через хвилину його уста знову відкрилися, і імператор прошепотів щось. Цей шепіт для дівчини був голоснішим за крик. У ньому вона впізнала свій вирок.

«Стратити!» – в цю ж секунду її шию почало щось здавлювати і вона не змогла вдихнути. Лише її відчайдушний крик порушував тишу. Все відійшло на другий план, розпливлося, і лише посмішку Річарда вона бачила найчіткішою.

Раптом по всьому тілу пройшло якесь незрозуміле тремтіння і змусило Соню здригнутися. Через декілька секунд стало чіткіше видно все навкруги, і русява змогла впізнати свою кімнату. Здавалося, що серце зараз розірветься на маленькі шматочки.

«Сон! Це був лише сон! Який ж реалістичний… Як добре, що це неправда. Я не допущу, щоб він став віщим. Як це я змогла заснути у ванній? Вода вже охолола. Певно, я довго спала. Сьогоднішній день розпочинався прекрасно. Цікаво, завтра буде такий ж? Чи зможу я його побачити? Не варто так думати. Краще швидше вилізти з води, доки не захворіла», – сіроока покинула холодну воду, витерлася і одягнула чисту сукню.

Вечір настав непомітно. Соня пів дня готувала свою промову. Продумала кожне речення, кожне слово свого вибачення. І ось цей момент настав, та чи вибачить третій принц просто так?

Тремтячою ходою дівчина зайшла у кімнату. Річард сидів за столом, закинувши ногу на ногу і схрестивши руки на грудях. Його погляд ніби пронизав усе тіло, як голки. Реверанс. Байдуже, що ніколи його перед чорнявим не робила. Все буває вперше.

Сіроока присіла на стілець, лише іноді подивляючись на принца. Чи є сенс просити в нього пробачення? Він навіть не дивиться на неї. А якщо буде ігнорувати? Або ще гірше! Розсміється і знову принизить. На вершині гори він був якийсь не такий. Там він, напевно, був налаштований на розмову, а тут знову якийсь мовчазний, холодний і байдужий.

Почали подавати на стіл. Тільки зараз Соня помітила, що перед нею на столі три тарілки, три вилки і три ложки. Зверху праворуч знаходилися два келиха. І тут Соню заклинило...  Яким приладдям коли користуватися?

Слуги принесли страви. На перше подали гарячий курячий суп з галушками. Русява замислилася, який столовий прибор потрібно взяти.

–Перша ложка праворуч, – мовив Річард, помітивши сум'яття дружини.

–Дякую... – Соня спробувала усміхнутися.

–Нема за що. Я ж, порівняно з усіма, бачу, що ти зовсім не знаєш столового етикету. Взагалі дивуюся, як тебе вибрав імператор. Така, як ти, гідна бути лише служницею.

–Я? Можливо й так. Зате я змогла стати принцесою.

–Якби не Його Величність, не бачити б тобі цього палацу, як і цього титула принцеси. Ніхто б не захотів одружуватися на такій дикунці, як ти.

–Ти навмисно мене дражниш!? Це я дикунка!? Я, порівняно з тобою, ні на кого не нападаю, не намагаюся задушити. Я вночі не ходжу на полювання, і не мене народ називає вовком, – дівчині хотілося висказати все, що вона про нього думає, і вона вже й забула про те, що мала попросити вибачення. Почувши її слова, Річард настільки різко встав, що Соня аж злякалася. Декілька секунд він свердлив її своїм поглядом, ніби хотів зробити дірку, та потім, трішки заспокоївшись, сів назад.