Розділ 4

ᕦ~•°•~ᕤ

Чи міг Річард її отруїти? А що, Соня вже навіть продумала його геніальний злий план:

Пункт 1 – знайти отруту;

Пункт 2 – наказати комусь підлити отруту в їжу й віднести дівчині;

Пункт 3 – безневинно зайти до неї з імператором, і сказати, що вона сама себе отруїла. (Якщо не спрацьовує, то він каже ще й про руку);

Результат: імператор скасовує весілля, і принц знову вільний.

Прекрасний план! Та він не подумав, що вона зможе викрутитися. От і вилетів з її кімнати озлоблений.

Соня, звичайно ж, не була проти скасування весілля, але точно не таким способом. Їй ще потрібна її репутація, тим більше у цьому жахливому місці. А про цей дурнуватий шлюб вона обов'язково поговорить з батьками (якщо їх так можна назвати).

Батьки в цієї маркізи, з якою вони помінялися місцями, точно були, і якщо «донечка» скаже їм, що не хоче заміж, то хіба ж вони будуть її змушувати? Звичайно ні! Весілля не буде! Соня впорається з цим.

А ще не завадить вивчити етикет. Спогади про той холодний погляд імператора, коли вона не встала перед ним, досі пробирають до кісточок.

–Кіро, повідом батькам, що я хочу з ними зустрітися.

–Авжеж, міледі.

–А ще мені варто повторити правила етикету. Можеш знайти книги про це? – запитала Соня.

–Звичайно. Я зроблю це негайно, – з цими словами Кіра вибігла з кімнати, і повернулася через хвилин п’ятнадцять, з величезною купою книг.

Соня сіла читати їх. Весь день вона витратила на вивчення етикету. Але її старання не були даремними.

Виявилося, що якщо правильно не привітати імператора, імператрицю чи якогось принца, то тебе легко можуть стратити через неповагу до Їх Величностей.

В таку мить русява була дуже рада, що її логіка не підвела її, і підказала вивчити етикет. Вона добре знала, що не зможе вивчити того, що інші вчать роками, тому намагалася запам’ятати якомога більше.

Сіроока дізналася, що до імператора і імператриці потрібно звертатися Ваша Величносте, до принців Ваша Високосте, і добавляти реверанс. Отут і виникла проблема.

Весь вечір Соня намагалася повторити за Кірою цей клятий реверанс. Роздерши всі коліна від падінь, дівчина нарешті через дві години змогла зробити ідеальне привітання. Щастя її не мало меж. Порадівши і повечерявши, дівчина лягла спати.

Наступний ранок, як здалося Соні, настав занадто швидко. Напевно, це через те, що вона, сильно втомившись, спала без задніх ніг.

Кіра допомагала господині одягнутися, тоді коли русява знову поринула у свої роздуми:

«Я тут уже третій день, а ніхто досі нізвідки не вискочив і не викрикнув, що це розіграш. Що мені робити? В історіях, де головна героїня потрапляє в інший світ, дівчата так спокійно реагують на це. А де ж мій спокій? Чому у мене таке відчуття, що стіни давлять на мене? Чому всередині підіймається хвиля паніки? Чому хочу заплакати, а не можу? Скільки питань, і ні одної відповіді. Потрібно відволіктися від дурних думок. Та як це зробити? Я не хочу сидіти в цій кімнаті. Може тут є якийсь сад?»

–Кіро, ми можемо піти кудись погуляти?

–Звичайно. Міледі, а куди ви хочете?

–Не знаю. Тут є якийсь садок? 

–Є. Там часто гуляють принци. Той сад дивовижний! Кажуть, там росте єдина в світі квітка Фенікса. Ви хочете подивитися на неї? – запитала Кіра.

–Так, дуже хочу! – відповіла Соня, пригадуючи, що колись чула і бачила цю квітку. Цікаво, вона тут така ж? 

–Добре, якщо ви так бажаєте, то ми підемо туди.

Сніданок пройшов у тиші та спокої. Соня намагалася їсти правильно, за правилами етикету. Потім, востаннє згадавши, як правильно робити реверанс, дівчата пішли у сад.

Русява не могла налюбуватися прекрасною архітектурою палацу. Височезні колони, прикрашені золотими вирізьбленими орнаментами, підпирали стелі, а білий колір каменю додавав чистоти і урочистості цьому місцю.

Дівчата вийшли на двір. Крокуючи кам’яною стежечкою, вони прийшли в сад. Він був дивовижним! Сіроока вражено роздивлялася цю красу. Ідеально підстрижені кущики цвіли то рожевими маленькими, то синіми великими квітами. Дерева прикрашали великі суцвіття персикового кольору, які повністю закривали гілки дерев. Клумби були схожі на килимки, вишиті найталановитішими майстринями. Десь недалеко чувся шум маленького водоспаду. Де-не-де красувалися альтанки з різними статуями. Пахощі квітів закручували голову, і Соня одразу зрозуміла, що це місце стане одним з її улюблених.

Милуючись цією красою, дівчина відчула, як Кіра легенько торкнулася до її плеча. Вона шепнула Соні, що принци знаходяться тут, і непогано було б піти і привітатися з ними. Дівчата так і зробили.

Підійшовши до бесідки, сіроока зробила реверанс і висловила своє привітання. Принци також встали, привіталися і запропонували провести з ними час, на що Соня одразу погодилася. Тепер дівчина мала можливість роздивитися всіх краще.

Ще здалеку вона помітила, що принців тут знаходилося п’ятеро, а не шестеро. Річарда не було, та Соню й не дуже цікавило, де він знаходиться, тому що вона знайомилася з іншими.

–Я багато чув про вас. Дуже приємно познайомитися з маркізою Софією – майбутньою дружиною Річарда і принцесою, – заговорив білявчик з книгою.

Соня хотіла заперечити і сказати, що вона не Софія, але раптом у голові промайнула думка, що дівчину, з якою вони помінялися місцями, звали Софією, і це й стримало русяву.

«Ах, якщо вже Софія, так Софія... Нехай так і називають. Це ж майже однакові імена», – подумала сіроока.

–Я Франклін Даррелл, кронпринц нашої імперії, – продовжував білявчик. –Приємно познайомитися.

Хлопець усміхнувся так щиро, що наша новоспечена Софія, сама того не розуміючи, усміхнулася у відповідь. Кронпринц був вищим за Соню, від нього віяло добром і спокоєм, а його усмішка змусила дівчину забути, де вона знаходиться.