Вечір маскараду

Принц – котячі вушка

-         Знайшов таки час…

Емілі сиділа на тротуарі біля входу на територію так званого «Венеціанського палацу» де мав проходити маскарад. Вона піджала ноги під себе та поклала голову на коліна, тримаючи обвислу руку з телефоном. В повідомленні було сказано:

«Пробач, проте я залишусь у Лізи»

-         К-козел, - сказала вона крізь зуби.

Це мав бути неймовірний вечір, про який Емілі мріяла вже давно. Ще з малку вона читала різні книги про середньовіччя та різні романи і їй хотілось побути принцесою, в красивому пишному платті, сходити на бал та станцювати. Це романтична сцена не залишала її й ось, ставши дорослою, вона дізналася про те, що в її місці проводитиметься маскарад «Венеціанський палац» де люди можуть прийти в тих образах, яких захочуть, втіливши свої давні мрії та розважитись. А особливо її цікавив театр, який на час маскараду, що проходив на його околицях, ставав тим самим Венеціанським палацом. Його великі зали підходили для проведення балу, та додавали тієї самої середньовічної атмосферності. Вона навіть орендувала це чудове пишне плаття, таке ж як у принцес.

Проте він не прийшов. Він кинув її, ще й в цей особливий для неї день. Не вже він не міг почекати, хоча б до завтра і станцювати з нею, хоча б сьогодні стати її принцом…

А тепер вона сиділа покинута, в цьому дурнуватому платті на тротуарі.

-         Довбаний козел, - Емілі витерла розмазану туш з очей, та встала. – Що ж, я прийшла розважитись на маскараді, отже я це і зроблю.

Тільки вона збиралася йти, як почула страшний котячий вереск:

«Мяяяяяяууууууууу!»

Це кричав десь поряд кіт.

Емілі не могла тепер просто так піти, тож при піднявши сукню, щоб та не човгалась по землі, вона стрімголов побігла на вереск.

Вона добігла до дерева, на якому на мотузці висів чорний кіт з білою плямою на грудях. Кіт відчайдушно бовтався на мотузці, проте ніяк не міг підтягтись.

«Бідний кіт, - подумала Емілі. – Отже, ці жорстокі підлітки»

Вона швидко підхопила кота на руки й поки той перелякано вчепився в її рукав, вона відв’язала його ногу.

-         Ось так, все добре, - вона погладила його по голові й той почав дихати повільніше, відпускаючи її з мертвої хватки. – Схоже не тільки в мене був паршивий вечір.

Кіт повністю розслабився і звісив лапки з її руки та вперше легенько замуркотів.

Емілі усміхнулася та підійшовши до бетонної стіни, поклала кота на неї.

-         Наступного разу будь обережніший, - вона почухала його за вушком. – А я піду свій вечір рятувати, ех, хоч не знаю що з цього вийде. Бувай.

Вона розвернулася та пішла до входу на маскарад. Кіт сидів на стіні та мовчки провів її поглядом, після чого побіг вздовж стіни.

Емілі збрехала сама собі. Вона прийшла на маскарад заради балу, лише заради нього, проте без Емета, того… вона навіть не знала як підібрати слів, вечір був зіпсовано. Він мав стати її партнером по танцю, її принцом. Лише один танець під яскраві звуки живого оркестру, це все, що їй було потрібно. А зараз вона блукала в довгій сукні вулицями маскараду, оминаючи натовпи в костюмах, не маючи жодної цілі та періодично розмазуючи туш на очах.

-         Чорт, - тихо казала вона.

Як не крути, проте без партнера нічого не вдасться. То ж волочучи за собою сукню, вона пішла до виходу.

Позаду блимали ліхтарі й чутно було сміх та музику. Емілі обійняла себе та заплакала.

-         Найгірший… вечір.

-         Будь ласка міс, не проливайте сліз. Я впевнений, що той дурень просто звичайний нетямущий селюк, якщо вирішив покинути вас цього неймовірного вечора.

Емілі злякано підняла голову і поспіхом намагалася знайти джерело голосу.

-         Я тут, на горі.

Піднявши голову, Емілі побачила того самого чорного кота, з білою плямою на грудях. Він сидів на стіні та вертів нетерпляче хвостом.

-         Щ…що?

-         Перепрошую, - сказав кіт, - ви певно здивовані, проте я пережив такий стрес, що побіг, навіть не подякувавши. Моє виховання не дозволило мені просто піти.

-         Кіт говорить…

-         Тож… скажіть мені панночко, - кіт вилігся на стіні, - що ви хочете, за мій порятунок, за мій порятунок з лап тих підліткових монстрів, які повісили мене туди?

-         Я певно дурію, - сказала Емілі, взявшись за лоба. – Я просто хочу до дому, - вона знову пішла до виходу, ігноруючи кота.

-         Хмм, - задумливо видав кіт, почухавшись на спині, та знову перевернувшись, - серця такі тендітні. Що ж, тоді якщо ви не проти, чи не підете зі мною на танець?

-         Що? Танець? З котом?

-         Так, проте…

Кіт стрибнув за стіну і з-за неї до виходу вийшов чоловік. Він був в чорному середньовічному костюмі з білою сорочкою, а на обличчі була маскарадна маска у вигляді кота.

-         …чи не дозволить танець міс, якщо я буду в такому вигляді.

Чоловік заклав руку за спину, та легенько вклонившись, виставив вперед долоню на знак запрошення.

-         Що тут… відбувається… Невже той коньяк на фестивалі був такий міцний?

-         Це реальність, просто я не звичайний кіт і хоч ваша вельможність забажала до дому, насправді ви не цього хочете. Тому моє запрошення досі в силі і я терпляче чекатиму на вашу згоду.

Щічки дівчини стали рожевими.

« Він говорить як…»

Вона обережно протягнула долоню, поклавши її в його.

Чоловік елегантно її прийняв, та легенько повів її вбік «Венеціанського палацу»

Вони зайшли в середину. В залі активно грала музика і люди танцювали вальс.

Очі Емілі загорілися від захвату, на мить вона відчула себе дитиною, а всі погані думки зникли. Вона навіть забула про те, хто її партнер. Чоловік витягнув позолочену маскарадну маску, та дав її Емілі.

-         Навіщо?

-         Щоб все було ідеально. Якщо міс не проти, я поведу, - сказав чоловік,  піднявши її руку, та взявши за талію.