Глава 13

Кайдена немає ні в кімнаті, ні у головній гуртожитській залі, де вони з хлопцями зазвичай збиралися, щоб обговорювати заняття, успіхи та поразки. Я влетіла у нашу з ним кімнату так швидко,  що й не помітила сторонню людину. 

Сусід Кайдена, стояв посеред кімнати, зацікавлено розглядаючи мої речі на його місці. Я забула, що минув час його відсторонення. 

— То це твої речі? — скептично поцікавився він, підіймаючи мою піжаму двома пальцями з ліжка,  наче це був не жіночий одяг, а шкіра слизняка, яку йому довелося знімати.

— Мої, — кивнула я. — Поки тебе не було, відбулися деякі зміни…

— Це я вже бачу, — хмикнув хлопець, який спостерігав за моїми спробами пояснити все, що відбувалося, з легкою,  іронічною посмішкою. — Отже Кай таки спромігся на це… Зізнатися, я здивований, не думав, що цей придурок таке утне.

— Кайден тут ні до чого,  просто…

— Та годі тобі виправдовуватися, мені вже все в адміністрації пояснили,— підійшов до мене Себастьян й постукав по плечах. —  Я за речами прийшов. Ти ж тут їх залишила, я сподіваюся?

Я кивнула, вказуючи хлопцю рукою на шафу, у який поскидала його одяг,  та навчальні предмети.  

— Що саме тобі пояснили в адміністрації? — і хоч я знала,  що жоден з них не розкаже зайвого про істинні причини мого переселення,  однак,  все ж варто було почути офіційну версію,  вигадану ректором.

 Я пройшла всередину кімнати, всідаючись на моє-Себастьяна ліжко, й слідкувала за тим, як хлопець вигрібав з шафи свої речі. 

— Сказали,  що… Слухай, ну добре Кайден, той завжди без царя у голові, а тебе, як сюди затягнуло? Ти як погодилася на це все? Він має на тебе компромат і тепер шантажує тебе ним?

Здогадки Себастьяна були такими безглуздими, що на них навіть відповідати не хотілося, тому я лише потиснула плечима, не даючи, бажаної відповіді, хлопцю. 

На дзвінок, що прозвучав з гучномовця, ми з Себастьяном одночасно повернули голови. Тривога підкотила до горла, бо таким засобом зв’язку у академії користувалися не часто. Але автоматичний голос сповістив нас:

“Шановні студенти, терміново всім зібратися у Нижньому вестибюлі. Повторю: всім студентам негайно з’явитися у Нижній вестибюль.”

— Сподіваюся,  що ніхто не помер, — кидаючи свої речі, мовив Себастьян, рушаючи на вихід. 

— А я як на це сподіваюся. 

Я бігла за хлопцем, намагаючись не відставати, але той натовп студентів, який рухався з нами у одному напрямку, збивав мене,  змушуючи у ньому губитися. 

У Нижньому вестибюлі на нас вже чекав ректор разом з усією адміністрацією. У всіх на обличчях застигла маска не те відрази, не те страху, але що я могла сказати однозначно так це те, що хороших новин чекати не варто було. Я проштовхувалась крізь люд, намагаючись вийти у перший ряд, але паралельно виглядала Кайдена, якого, ніяк не могла знайти. 

— І куди ж він, трясця його матері, подівся? — бурмотіла собі під носа, розглядаючи інших студентів, допоки один з них не вигукнув гучне:

— От курва!

— То курка, ти буквою помилився, — саме ці слова змусили мене зацікавитися,  що ж таке обговорювали ці молодики, що змусило їх так здивуватися. 

— Та ні, це точно курва! Ти подивися, яке воно здорове.

Я постукала їх по плечах, щоб вони пропустили мене вперед, на щастя,  хлопці виявилися адекватними, тому швидко розступилися.

Те, що постало перед моїми очима, перевершило усі мої наявні страхи. 

На центральні стіні вестибюля, прямісінько перед гербом академії, розпластався величений помаранчевий птах — символ п’ятого принца,  прибитий до каменю простим кинжалом зі срібною рукояткою. А біля птаха сам принц,  на щастя, живий та неушкоджений. 

Кайден стояв поряд з ректором, поки той обводив всіх присутніх своїм злим поглядом. 

У голові миттєво сплили слова леді Файєр про небезпеку, яка нависла над нашим принцем. Чи про цей початок говорила вона?

— Те, що таке жахіття сталося у стінах академії незбагненно! Хтось з вас жорстоко та показово вбив символ королівської особи й виставив це напоказ. 

Лір Гаріон на мить замовк, щоб студенти ще більше напружилися. Я чула перешіптування інших, але жодного слова не розбирала. Я дивилась на принца, розуміючи,  що небезпека вже дихає йому у потилицю, і для мене це заклик до того, щоб посилити його охорону. Не варто відпускати його самого ні на заняття, ні на вільні збориська внизу гуртожитку, та навіть у душову. Це знак, що йому тут небезпечно. 

Вперше у житті я очікувала появи королівської гвардії так сильно. Я сама не впораюсь з тим, хто діє тихо. На те, щоб охороняти Кайдена у мене має бути сто пар очей і двісті пар вух. Своїми двома я обмежена та приречена на поразку. 

Кайден наче відчув мій погляд на собі, бо як тільки хлопець підняв очі, відразу ж знайшов мене серед сотні таких же студентів.  Я сіпнулась, щоби підійти ближче, але він ледь помітно хитнув головою, наказуючи, щоб я залишалася на місці. 

— Від сьогоднішнього дня, буде проведена ретельна перевірка. Кожного з вас допитають та перевірять на брехливість…