Глава 11

Ректор не прийняв нас відразу. Ми мусили сидіти у його приймальні,  разом з леді Файєр, яка з-під своїх товстих окулярів, які вона одягла сьогодні, дивно поглядала на нас з Демірою. 

Моя “конкурентка” демонстративно сіла навпроти, але погляд від мене відвернула. Тц, ніби мені треба були вони. 

Психопатка. Якби не вона, я б зараз не сиділа тут. 

Ректорські двері відкрилися занадто несподівано для мене, я й налаштуватися не встигла, як перед нашими обличчями з’явилися декілька поважних чоловічих фігур. Статні чоловіки в уніформі магічного ректорату, з посмішками  прощалися з нашим ректором. 

Лір Гаріон йшов останнім за ними,  він потиснув руку кожному,  бажаючи візитерами щасливої дороги. Однак, варто було йому помітити нас з Демірою у його приймальні, і поряд сердитого Тарека Брейна, його посмішка вмить зійшла нанівець.

— Професоре Брейн, що привело вас сюди? — він зупинився навпроти чоловіка, заводячи руки собі за спину, як завжди любив робити,  і зціпив їх у замок. 

— Та от, ці юні леді влаштували у навчальній аудиторії бійку, — промовив  професор.

Ректор повернув нас свой незадоволений погляд. Спочатку він глянув на Деміру, і спіймавши її винуватий погляд, який вона йому демонструвала, а потім повернувся до мене.

О, я знала цей вираз обличчя. Я бачила його безліч разів і так сильно ненавиділа. Я готова була чистити місяць гуртожицькі туалети, тільки би він не промовив те, що завжди говорив, коли так дивився  на мене.

— У мій кабінет, — рявкнув він, махнувши рукою. — Обидві. А ви професоре можете повертатися на заняття. 

Я ненавиділа цей кабінет усією своєю душею. Здригнувшись, від вже звичного для цього приміщення холоду, я пройшла всередину, завмираючи навпроти мармурового стола. Деміра повторила за мною  але на відміну від мене, дівчина всіляко намагалася показати ректору, що вона у даній ситуації жертва, і її наступні слова лише підтвердили це. 

— Пане Гаріон, це не моя провина, — слізно почала вона. — Я й справді не винна. Я лише запитала те, як цій… Як Ліарі… Ну, як їй живеться у одній кімнаті з Кайденом, а вона накинулась на мене. Мене просто розбирала цікавість, адже у нас ще ні разу не було такого, щоб хлопець і дівчина жили у одній кімнаті… А ця ненормальна  вирвала мені волосся, ось погляньте…

Деміра протягнула ректору свою руку, у якому й справді був клок її волосся, не знаю,  чи то вона сама собі його вирвала,  чи збирала по підлозі аудиторії, бо і перша, і друга версії були правдоподібними. Ректор тяжко зітхнув, прикрив очі рукою та стиснув перенісся, попередньо скинувши свої окуляри. 

— Що скажеш у своє виправдання, Ліаро?

— Я захищалася, — хитнула головою, не приймаючи на свій рахунок пусті звинувачення. 

— Як і минулого разу, і позаминулого теж. 

— Назбирається повна аудиторія свідків, того як Деміра…

— Того, як я поцікавилася, як тобі живеться у кімнаті Кайдена, — перебила мене Деміра, і я повернулась до неї, шикаючи на дівчину. Чесне слово, я б навіть замахнулась на неї, але ректор зупинив мене.

— Досить! — гепнув руками по своєму столу і кабінетом пронісся звук грому. — Я тебе почув, Деміро, ти можеш йти. Тиждень на заняття ти не ходитимеш. Подумаєш, над тим, що бійка з Ліарою відмінусує у тебе  п’ятдесят балів від загального навчального рейтингу. 

Дівчина, ніби риба відкривала та закривала рота, почувши про покарання, яке вона отримала, а я заздрила їй,  бо судячи з того,  що слова ректора були призначені лише їй, на мене у нього були інші плани. 

— Йди, Деміро, бо зараз ці п’ятдесят балів  стануть сотнею.

Як тільки за дівчиною зачинилися двері,  ректор нарешті глянув на мене без цієї своєї напускної бравади. Чоловік відкинувся на крісло, покачуючись взад-вперед. Він дивився на мене з таким викликом, наче очікував від мене не пояснень, а якоїсь персональної вистави,  про яку я точно нічого не знала.

— Мені нічого вам більше сказати, — вирівнялась я, та стиснула руки у кулаки,  поки він оглядав мене з ніг до голови. 

Варто казати про те, що мені хотілося в цей момент прибити того, хто вигадав, що академічна форма повинна бути настільки короткою чи було й так зрозуміло по тому, як я намагалася її натягнути все нижче.?

— А мені здається,  що у нас є теми, про які варто поспілкуватися, у виховних цілях, так би мовити. Багато пліток ходить навколо вашої з принцем персони. 

Мене аж пересмикнуло від його тону, але варто було зберігати не незворушність. Але цей гадень вже був близький до того, щоб я і йому показала, що я хоч і дівчисько, але постояти за себе точно зможу. Звісно, що з таким сильним магом з давнім родоводом та міцними зв’язками, мені не рівнятися,  але і я не чарівною паличкою була зроблена. 

— Мені здавалося, що такі персони, як ви — не повинні зациклювати свою увагу на усілякого роду плітках, особливо, тоді, коли ви знаєте всю правду. 

— Ха, — засміявся він,  піднімаючись на ноги. — А скажеш, що все плітки? Тому ти з Демірою зчепилася? Вона посягнула на твоє?

У горлі пересохло, коли ректор опинився біля мене, майже прошепотівши останні слова мені на вухо. Його рука опинилася на моїй талії, а я заціпеніла.