Глава 8

У кімнату я повернулася пізніше, ніж планувала. Вітра не відпускала мене,  бо, як виявилося, дівчина хвилювалась,  що Зендер повернеться, як тільки я вийду за двері її кімнати. Довелося сидіти у неї довше. Ми розмовляли про все,  однак не чіпляли тему,  через яку я до неї прийшла. Хоча я бачила,  що цілителька не сильно вірила моїм словам про бажання побути трохи без Кайдена.  Адже всі в академії знали,  що ми нероздільні. Куди він – туди і я, і навпаки. 

Відчиняючи двері нашої з принцем кімнати, я сподівалася, що він вже спатиме після насиченого дня. Однак, варто було мені лише переступити поріг, як хлопець, який до цього лежав на своєму ліжку,  закинувши одну руку за голову, а іншою грався з вогняною кулею, жбурляючи її туди-сюди, різко скочив на ноги. Кайден наблизився до мене, міцно хапаючи за плечі. 

— Ти де була так довго? — він злегка стріпнув мене, але зараз я не збиралася йому піддаватись, тому хитнула плечем,  ибираючись з його рук. — Відповідай коли я з тобою говорю! 

— Там де я була  — мене вже немає. Яке тобі діло,  де я була?

— Яке мені діло? Ти мій тілоохоронець, я маю знати де ти! Я увесь гуртожиток оббігав, навіть у вежу твою закинуту ходив. Могла б сказати,  що пішла до тієї своєї дивакуватої. Добре, що я Зендера побачив. Після того, що сказав Айрон… Я думав,  що можеш…

Я пройшла до нашої спільної шафи, відкриваючи лише свою половину та намагалась знайти там піжаму та халат, однак, як на зло, зараз перед очима їх не бачила. Кайден слідував за мною,  перебуваючи так близько,  що я навіть його гарячий подих відчувала на своєму волоссі. 

— Я може молода, але точно не дурна, Каю, — повернулась я до нього,  зустрічаючись з уважним поглядом принца. —  Нічого б я не зробила. Від того, що я зустрінуся з Макстоном мій світ не рухне. Нічого страшного у цьому немає. 

Я брехала, нахабно, дивлячись прямісінько у його королівське обличчя. Я хвилювалась, і не хотіла бачити того, кого щойно назвала по імені, а хотілось би не називати зовсім. Мені досі було неприємно, якби це не приховувала,  але у мене з Макстоном своя історія, і принцу у ній точно не місце. 

— Ти себе з боку бачила, “нічого страшного”? — хмикнув він, склавши руки перед собою. — Аж побіліла, коли за нього почула. Можеш робити дурнів з кого завгодно, тільки от я — не дурень, Лі. Я поговорю з батьком. Поява королівської гвардії лише притягне до себе увагу…

— Не смій! — штовхнула його я. 

Кайден міг удавати, наче він хвилюється скільки завгодно. Але я не дозволю йому йти поперек королівського указу. Мені теж не всі рішення короля подобаються, але я знала, що не мала жодного права їх критикувати. А Кайден, хоч і був його сином, був п’ятим принцем королівства, однак теж мав знати своє місце. 

— Ти не зробиш нічого! — витягуючи вказівного пальця, наказала я. 

— Хочеш сказати, що готова бачити того виродка поруч з нами цілодобово? 

Він злився і не приховував цього, власне, як і завжди. Колись Кайден рівнявся на Макстона, хотів бути таким, як він. Хлопець не отримував належної уваги від старших братів, ну, крім одного третього принца,  тому й шукав собі авторитетів серед інших,  чужих людей. Однак, сталося те, що змогло зруйнувати дружбу, яка будувалась десятками років…

Мені прикро, що саме я стала причиною цього краху. 

— Навряд чи він житиме у одній кімнаті з нами, — притискаючи до себе засоби для душу, промовила я. — До того ж, зовсім скоро Весняне протистояння, а це означає, що в академії побільшає студентів з інших  закладів, то ж на цей період гвардійцям удасться замаскуватись. 

— Я вже подав запит на аудієнцію до батька, — промовив Кайден, відійшовши від мене та всівся на моє ліжко. Він бачив, що я здригнулася.  

— Що ти зробив?

— Ти почула, — хмикнув він. — Я збираюся поговорити з батьком.

— Ми сперечаємося на безглузду тему. Якщо треба, щоб сюди прийшли королівські гвардійці, щоб твоя дупа була цілою та неушкодженою, то так тому і бути. 

І коли тільки стала такою дорослою? Не тоді, коли йшла з цієї кімнати після розмови з братом? Єхидний голосочок звісно намагався прорватися крізь цю брилу удаваної впевненості, але я його не слухала. 

Як і відповідь Кайдена, який щось кричав мені через зачинені двері нашої ванної кімнати. От за що я любила ці гуртожитські стіни, так цей за те,  що тут у кожної кімнати була своя ванна. Не треба було стояти у безкінечних чергах чи розганяти їх за допомогою магії, як любив завжди робити Кайден. 

Тут я могла побути наодинці. Треба було просто змити з себе цей важкий день і забути про нього, як про страшний сон. 

Прохолодна вода, якій я віддавала перевагу, приємно охолоджувала, моє розгарячене тіло, даруючи таке необхідне полегшення. Була б моя воля, я би давно заговорила ці артефакти, які підігрівали її, щоб вода завжди була такої температури, однак, принц був страшенним замерзляком, тож я мусила миритися з тим, що у нас з труб завжди тік окріп. 

— Лі, відкрий! — почувся наполегливий стук у двері. — Відкрий, чуєш, ти вже там й так довго сидиш! 

Довго? Хіба двадцять хвилин гігієнічних процедур для дівчини це довго? Як на мене, це дуже мало, щоб ось так ломитися у двері.