Глава 7

Коридори академії ще ніколи не здавалися мені такими ворожими, як зараз. Ще жодного разу я не відчувала такого тиску небезпеки на своїх плечах, як за останні декілька днів. Хоча мене готували і до більш жахливих речей ніж ці, що відбувалися. Однак, з королівського палацу приходили новини одна гірше одної, і це не могло не залишати свого відбитку на мені. 

Саме тому, направлючись у крило цілителів, де я так сильно полюбила бувати, я оглядала кожен темний куток, сварячи себе, що залишила Кайдена одного в кімнаті в той час, як я мала стати у буквальному сенсі його тінню. Це було моїм прямим обов’язком. 

Однак… 

Я слабка дівчина, ким би мене не бачив батько та король, але цього факту ніхто не відмінить. Я теж мала почуття, і був час, коли вони мене підвели. Я думала, що він минув, що навчання в академії та відстань між цими  стінами та королівським палацом загартувала мене… Але почувши ім’я меча королівської гвардії, я відчула, як знову повернулась у ті часи,  коли я була всього лише дурненькою “претенденткою” на місце тіні п’ятого принца. 

Двері кімнати у якій жила Вітра опинилися перед моїм обличчям надто різко, але я й постукати не встигла, як вони відчинилися переді мною, а звідти вискочив у одних лише жовтих трусах Зендер, той самий водний маг, який тягається за Кайденом. І побачивши мене,  він прикриваючи все стратегічно важливе своїми речами, вибіг в коридор, а слідом за ним, летіла йому прямо у голову якась баночка, яка, до слова, таки прилетіла куди треба. 

— З дороги!

— Оце так зустріч, — пробурмотіла я, спостерігаючи за недолугими спробами Зандера одягнутися, а Вітра, котра і влаштувала, власне кажучи, мені це шоу, спіймала мою руку та затягнула всередину кімнати. 

— Мовчи, — вона підняла одну руку догори, зупиняючи мене відразу, хоча я й не планувала нічого казати зараз. Може трошки пізніше…

Дівчина судомно почала збирати речі, які валялися по кімнаті. Порох від цілющих трав, які вона з особливою ревністю оберігала, зараз був розсипаний по всьому ліжку у перемішку з іншими розтрощеними сухоцвітами. А тому дівчині нічого не залишалося, як змести його на підлогу, хоча я бачила, як важко їй це далося. 

— Проклятий маг,  щоб у нього ще довго свербіло в одному місці, — буркотіла Вітра собі під носа. 

— Він сам прийшов?

Я всілася на сусіднє ліжко, хоч і знала, що сусідці Вітри не сильно подобається, коли на її стерильну постільну білизну хтось сідає своєю п’ятою точкою, але оскільки її тут не було, то я посміла дозволити собі таку вільність.

— Ні, його принесла нечиста, покидьок такий. Зендер побився з якимось молодшим студентом, який його зачепив. Так і прийшов до мене у роздертій сорочці, — прикривши очі рукою,  повідомила мені дівчина. — Сказав, що лише мої рукам довіряє… Я ж, дурна наївність, повірила йому,  а він… Ну ти ж сама бачила, аж вискакнув зі штанів. Придурок!

Я посміювалась у кулак, дивлячись на те, як Вітра судомно крутилась по кімнаті, намагаючись прибрати тут все. Допомагати я не поспішала, бо знала, що вона мені не дозволить. Мені не можна було чіпати її лікарські заготовки та зілля. Нікому не можна було,  крім неї. 

— Я бачу, що трохи невчасно, — не хотілося їй заважати я прийшла сюди, сподіваючись, що вона буде сама, і ми зможемо хоча б поговрити. — Може не варто було вам заважати?

Вітра була однією з небагатьох, з котрою мені  приємно було спілкуватися, вона не вимагала пояснень того, що я не могла пояснити, не намагалася через мене потоваришувати з Кайденом, а це вже багато про що говорить. Вітра була дівчиною вірною своїй справі. Вона прийшла у академію, щоб навчитись цілительській магії, і вперто йшла до своєї мети. Такі люди цінувалися королівством. 

Ми здружилися не так давно. Вітра допомогла мені, коли одна з дівиць Кайдена підсипала мені у вечірній чай, який ми завжди пили після вечері, перед вільним часом, якусь лабуду, після чого я тиждень не могла їсти навіть нормальну їжу.  

— Якраз вчасно, — дівчина зупинилася посеред кімнти, нарешті зрозумівши, що ми тут лише вдвох і більше нема кому показувати свою злість, а тому я бачила, як вона поступово заспокоювалась. Розгублений вид цілительки тішив мене, бо за увесь час, що ми знайомі, вона рідко коли такою мені показувалась. 

— Вчасно, — знову повторила вона. — Якби прийшла ця моя сусідка — плітки б рознеслися по всій академії. А мені воно треба,  щоб з ним роман мені приписували? Буе-е-е-е.

— А мені це здалося смішним. Зендер дратує мене з неймовірною силою,  а ще постійно тягається за Кайденом, тож його пика встигла мені приїстися, а тут щось новеньке…

Не знаю,  що вони робили до того, як я відчинила двері, і сумніваюся,  що хочу знати,  однак те, що Вітра  сварилася, а не плакала після зустрічі з ним — вже тішило. 

— Ти чого тут? — раптом поцікавилась вона, кидаючи мені те саме простирадло, яке ще несло на собі запах сухих стебельків. — Щось трапилось? Знову хтось з дівиць Кайдена щось тобі зробив, що треба виправляти?

— Ні, — хитнула головою. Я тільки раз проявила необережність, більше такого не повториться, я вмію вчитися на своїх помилках. До того ж, тепер мені варто було бути ще більш обережною,  враховуючи нинішні події.  — Цього разу ні. Просто не хотілося сидіти в нашій кімнаті. 

Я в цю мить водночас і брехала, і ні, але подрузі цього знати не варто було. Мені хотілося побути якомога далі від королівської пики. Як для його тілоохоронця таке рішення було нерозумним, але Кай дорослий хлопчик, і я сподівалася, що за ті півгодини, які я планувала тут провести, аби просто не показати йому своїх справжніх переживань,  він не наробить дурниць.