Глава 5

— Ти придурок! — розлючено вигукнула я Кайдену, коли побачила його біля нашої кімнати, в оточенні вже звичних прихвостнів. Я була така зла, коли вилетіла з тренажерної, що не бачила нікого на своєму шляху. 

Вони стояли купкою з п’яти хлопчаків і, звісно ж з принцем у центрі. Він спирався на кам’яні перила і зацікавлено розглядав вазон, який під натиском його пальців моментально помирав. 

— Ліара? — здивування хоч і звучало у голосі Кайдена,  однак я бачила, що він чекав на мене.

Я неслась на цю кучку наче ураган. Хлопці дивились на мене, як на шалене звірятко, але все ж розступились, даючи мені змогу стати прямісінько перед обличчям Кайдена. Той же, на противагу мені, був розслаблений,  його недбало розстібнута сорочка, закочені рукави не говорили про зібраність та готовність до мого нападу.    

— Що таке? Ти чого така запирхана? — от якщо б він ще посміхнувся зараз, то я б точно наплювала на всі королівські заборони і побила б його.

— Це ж ти зробив? Ти — прокляття на мою голову! Це ж ти розповів йому ті небилиці?

Хлопці засміялися, певно що з мене, але кого то зараз хвилювало... Хтось відкрито сміявся, а хтось ховав свої посмішки у кулаці, але коли я обвела їх поглядом,  то всі вони удали ніби не спостерігали на нашою перепалкою. Це було ледь не вперше,  коли я так відкрито нападала на принца. Збоку завжди здавалось, ніби ми просто друзі, та й за легендою ми були з одного регіону, і через це й потоваришували.

Але зараз…

Зараз мене трясло від того, що розповів мені Сід. У мене в голові не вкладалося те, що Кайден здатен на таку підлість. 

— Про які небилиці мова? — принц явно насолоджувався моєю злістю. Він навіть не ворухнувся,  коли я злегка стукнула його своїм рюкзаком. 

— Ти сказав, що я ваг… — не встигла я й слово до кінця промовити, як Кайден закрив мені рот рукою, штовхаючи у бік кімнат.

Я не пручалась,  але він так сильно стискав руку на моєму обличчя, що я не могла не спробувати вкусити його.

— Ай,  боляче, ненормальна! — прошипів він, як тільки двері нашої з ним спільної кімнати відчинились.

Кайден швидко заштовхав мене всередину, відрізаючи від посіпак, які спостерігали за нашими діями. Звісно, що їм було цікаво. Наше спільне проживання з ним й так привернуло достатньо уваги,  а тут ще цей “напад”. Хто б таку виставу пропустив? Якби це все було не зі мною, я б теж не відмовилася б подивитися. 

Хлопець нарешті відпустив мене і склав руки на грудях.

— З глузду з’їхала кричати про таке на людях? 

— Це я з глузду з’їхала?  — зі злістю промовила я, спочатку вказавши на себе,  а потім направила вказівний палець на принца. — Ти навіщо це зробив? Я, трясця, тебе тут захищаю,  а ти мені таку підлість робиш? Мені тепер ще ж плітками розбиратися, які ти випускаєш?

— А чого ти з ним поперлась, коли над нами нависла загроза? — процідив крізь зуби Кайден,  на його лобі виступила вена, наче це не я зла на нього, а він на мене. — Забула вже, що ти мене повинна охороняти, а не тягатися усіма по порожніх тренажерках. 

— То тебе це розізлило?  — нахмурено поцікавилася я. — Те, що великого і могутнього Кайдена Розкішного,  п’ятого спадкоємця на престол, залишило без уваги якесь дівчисько? Ти ненормальний, Кай? У нас з Сідом була домовленість, він свої умови виконав, тепер була моя черга.

— І що ж він тобі таке зробив, що ти пішла обтискатися з ним туди? Ще й писульочки тобі пише! Ми в академії не для того знаходимось! 

Закляття тимчасового мовчання злітає з моїх вуст несподівано навіть для мене. Ще секунду тому принц завзято випитував у мене про Сіда, а зараз лише намагався щось сказати, однак його голос підводив свого господаря. 

Кайден витріщив на мене свої очі, які горіли зараз праведним вогнем. Але нічого не казав, бо, по-перше — не міг, а по-друге — був занадто здивованим та розлюченим, саме тому лише сопів злісно зиркаючи на мене. 

— Що, не подобається? — прошипіла я,  пальцем тикнувши йому у груди. Раз вже взялася бути сміливою перед ним, то треба було йти до кінця. — А мені не подобається те, що вилітає з твого роту. Треба частіше так з тобою робити, може хоч так не створюватимеш мені ще більше проблем,  ніж у мене вже є. Ти хоч розумієш, що ти йому наплів? А якщо це рознесеться академією, ти подумав як ми вчитимемось далі?

Принц відкинув мою руку, під якою калатало його серце… Дивно, а я думала, що у нього у грудях камінь. Він схопив мене за плечі, міцно їх стискаючи та вирячив очі у німому наказі заняти закляття, однак я не рухалась. Він мав зараз слухати мене, а не заважати повчати його. Хай він і королівської крові,  та зараз від був простим придурком, якому варто було показати,  чого йому не варто було робити. 

— Не подумав,  бачу по очах,  що ти не думаєш ні за кого…. Лише про себе і про те, що у тебе  там… — я багатозначно показую пальцями вниз і ми обидва зрозуміли,  про що йшла мова. — Сід допомагав мені контрабандою,  сліпа ти королівська дуп… Він дістає мені ті кляті цукерки з лісовими горіхами та м’ятою,  які в цій академії заборонені. А я натомість допомагаю йому з бойовою магією. Оце і є твої “обтискання”!

Кайден затих і перестав мене намагатися зім’яти в кульку. Його брови злетіли, самі він з недовірою дивився на мене, але, на щастя відступив. І я розуміла, що після того, як нас відпустив адреналін, я мала зробити крок йому відповідь, тому зняла закляття, але слів від принца в ту ж секунду так і не почула.