Глава 4

Я здогадувалась, що життя з його королівською високістю не буде простим. І от я вже три дні засинала під його бурмотіння, а прокидалась від того, що він тренувався, і це було чистим знущанням. 

Сьогоднішній ранок не став виключеннм. Саме тому я, невдоволена раннім підйомом, цілий день була розгублена, а коли Сід попросив мене позайматися якось у  тренажерній залі, щоб ми там могли відпрацювати декілька прийомів, то я спочатку не зрозуміла, про що йшла мова, але все ж пообіцяла, що допоможу. 

— Леді Сайфет, ви змішуєте не ті інгредієнти, — мелодійний голос викладачки магічної медицини, леді Калести Розмарі, донісся до мене з іншого кутка аудиторії. Ти ба, яка вона спостережлива! — Так ви не врятуєте комусь життя, а цілком ймовірно можете його когось позбавити. 

— А може вона так і планувала? —  вигукнув, сміючись,  Зандер, і відразу же глянув на Кайдена, шукаючи в нього підтримки. Той лише кутики губ потягнув догори, але жарт цього недолугого, який так прагнув завоювати довіру принца,  не підтримав. 

— Пробачте, — смиренно промовила я, однак провини не відчувала.  — Я просто замислилась, нічого страшного не сталось. 

Я знала, як готувати це зілля. Я взагалі багато знала того, що стосувалось цілительства, однак у мене не було дару зцілювати, як і у багатьох з нашого курсу, тому ми й проходили ці лекції лише поверхнево. І цих знань вистачило б для того, щоб надати першу допомогу та допомоги пораненим дожити до появи справжніх цілителів. 

— Будьте уважні, леді Сайфет, від ваших знань може залежати чиєсь життя.

Її тон не здавався зверхнім чи повчальним, навпаки жінка говорила надто розуміюче. Але від моїх знань та навичок уже залежить чиєсь життя. І цей дехто зараз свердлив мене своїм поглядом, який я відчувала потилицею. 

Зосередитись на навчанні не сильно вдавалось, адже всі мої думки крутились навколо короткого повідомлення брата. Він сказав, що зв'яжеться зі мною ввечері, коли в палаці не буде так людно, бо мав для мене новини. І я щиро сподівалась, що ці новини не будуть поганими. 

— Що не так? — одними губами промовив Кайден, і злегка хитнув головою. Відповідати я йому звісно не збиралась, тому, проігнорувавши запитання, повернулась до записів у своєму блокноті. 

Увесь час я відчувала на собі чийсь погляд, але вперто забороняла собі підіймати голову, щоб дізнатись хто це. Точніше у цьому не було ніякої потреби, бо я точно знала, що це був принц. 

Та в ту мить, коли я задумалась, на мій стіл прилетів невеликий клаптик паперу та впав так обережно переді мною, зачепивши при цьому руку, щоб я точно могла його помітити. Оглянувшись навколо, я намагалась знайти відправника, і першим ділом поглянула на Кайдена, але той на мене не дивився. Його погляд був спрямований на хлопця попереду, а він от якраз і спостерігав за тим, що я робитиму з папером.  

“Ми можемо зустрітися сьогодні у залі бойових мистецтв?”

Я лише кивнула Сіду, привітно посміхнувшись. Все-таки я обіцяла йому допомогти з деякими прийомами, а тому відмовляти було неправильно. 

Кайден з силою стукнув стілець хлопця, при цьому щось йому сердито промовляючи. Але той не звертав на нього жодної уваги і лише відмахнувся. Так, принцу,  звісно, не сподобався ігнор в його бік, але це точно не той випадок, коли він міг на щось повпливати.

Відсидіти ще декілька занять було для мене каторгою, а чекати новин — задачею ще більш тяжкою, ніж мені здалось спочатку. 

Кайден намагався поговорити зі мною цілий день,  але я ігнорувала всі його багатозначні погляди та прямі вказівки. Навіщо витрачати час на пусті балачки посеред купи студентів, якщо ввечері ми все одно зустрінемось у кімнаті і там вже можна буде поговорити без зайвих вух?

Зал бойових мистецтв, куди я прийшла після всіх занять, зустрічає мене дивовижною тишею. Його було збудовано таким чином, щоб під час навчання студенти своїми вигуками, заклинаннями та просто криком не заважали іншим навчатись. Насправді, це було дуже розумно продумано, враховуючи, як проходили наші тренування. 

—  Привіт, — промовив за моєю спиною Сід, який теж тільки-но підійшов. Його спортивна сумка, яка висіла на плечі, легко сповзла на підлогу,  а сам хлопець навіть не глянув на неї. 

Зате я помітила, що він зморщився, коли сіпнулась його рука. На секунду від зашипів від болю, але швидко опанував себе, й удав ніби нічого не сталось. 

— Ти готовий до заняття? Нормально себе почуваєш? Може, краще перенести?

— Ні, — хитнув головою хлопець. — Ти наступного разу вже не прийдеш. 

Я нахмурилась, дивлячись на нього. Чого б це я не приходила? Я ж сама пообіцяла йому допомогти, тим паче не задурно. Цукерки ж я свої отримала. 

— Чому зробив такі висновки? — поцікавилась я, починаючи свою маленьку розминку. Все моє тіло було наче скованим. Увесь день я мусила бути напоготові. Навіть, якщо й знала, що ні принцу, ні мені нічого не загрожує, та все одно відчувала, що мусила проявляти більше пильності. 

Тому така невеличка розтяжка, яку я зараз робила, приносила тілу неймовірне задоволення. 

— Не знаю, — якось дивно смикнув він плечима,  повторюючи за мною. 

— Що не так? — прямо запитала я, ставши перед ним.