Глава 2

Я виходила  з кабінету ректора сповнена гніву. 

Повільні кроки Кайдена за моєю спиною дратували ще більше. Здавалося, що як тільки я повернусь, то обов’язково побачу на його обличчі самовдоволену, злорадну посмішку. 

Хоча, якщо в такій ситуації цей… принц ще посміхатиметься, то точно буде дурнем.

Я, набравши в легені повітря, на пятках повернулась до принца, щоби сказати йому, що до вечора, за наказом короля не встигну зібрати всі свої речі, однак саме в цей момент він зробив до мене крок, і я уперлась йому прямо у піджак.

— Чекай, — однак я не встигла сказати й слова, як першим почав принц. Він схопив мене обома руками за плечі й важко зітхнув. — Я знаю все, що ти хочеш мені сказати. Не поспішай, прошу тебе. І перш ніж ти це зробиш, пам’ятай, що порушити королівський наказ ти не зможеш навіть в цих стінах.

— Та він з глузду з’їхав. 

Я  з силою зціпила руки в кулаки, погоджуючись зі словами Кайдена. Як би ректор академії не намагався відокремити навчальний заклад від волі короля, але поки йому це не вдавалось. А тому, влада Кайденового батька діставада нас і тут. 

— Те, що він сказав “негайно”, не означає прямо зараз, Ліаро. Я ж теж живу не сам. Сьогодні, спи у себе, а завтра вже переїдеш у мою кімнату. 

— Але вона у хлопчачому крилі, — прошипіла йому в обличчя, й помітила, як за нами зацікавлено спостерігала леді Файєр, секретарка ректора. — Ніхто не знає тут, що ти принц. Як це виглядатиме, якщо ми будемо жити разом?

— М-м-м, як це смачно звучить “жити разом”—  розтягнув слова Кайден, за що в цю ж мить отримав від мене не сильний, але відчутний удар по  плечі.  — Ай.

— Нічого з тобою не станеться. Я серйозно, підуть плітки…

— І що до того? — знервовано, але так недбало, зовсім у його стилі, відмахнувся від моїх переживань принц. — Ми тут не для того, щоб імідж підтримувати, а для того, щоб вчитись розвивати свої навички. Після закінчення академії, ти цих людей майже не бачитимеш, то яке тобі діло, що вони говоритимуть зараз?

— Я… Я, — важко було підібрати слова коли принц говорив так упевнено. — Вони вважатимуть мене дівчиною легкої поведінки.

— А зараз вони говорять, що дівчинка-кульбабка, не сміши мене. Твоє перебування поруч зі мною завжди ефектне,  погодься. Але, сьогодні не той випадок. Я, звісно не проти, щоб ти завжди була у мене під боком, але заради всього святого, Ліаро, коли ти будеш постійно поруч,  я не зможу в кімнату приводити дівчат. Май совість, я теж страждатиму від цього наказу.  До того ж, це не жарти, якщо напали на Крейна, то ситуація серйозна. 

Я знала, що моє життя належить п’ятому принцу, а не мені, і в разі потреби, ним я повинна пожертвувати. То ж Кайден мав рацію, яка мені має бути різниця до репутації, якщо я й життям власним керувати не в силі?

— Я не сторожитиму твої двері сьогодні. І не стану приходити, щоб перевірити як ти, — я виставила одного пальця вперед, упираючись принцу пряму в піджак. — Але, трясця, Кайю, не дай мені засумніватись у твоїй розумності. Дбай про власну безпеку. 

— Ти про захист? — він підійняв куточки губ догори, виграючи ними, натякаючи на щось зовсім непристойне. — Чи про реальну безпеку? 

— Фу, — я відштовхнула його від себе, бормочучи собі під носа про те, який він збоченець, якщо він навіть в такий момент думає лише про одне. 

— Остання ніч, Ліаро, і мої прекрасні лялечки, зміняться на твоє хропіння. 

Хотілося застосувати проти нього магію, але я навіть не встигну нічого зробити, як мене скує клятва, принесена принцу, й моє тіло задеревеніє. 

— Ти можеш хоча б в таку мить не думати про дівчат?

— А я й не думаю про них, — невимушено знизав плечима принц  й важко зітхнув. — Просто, якщо ще й я панікуватиму в цей момент, то ми ні до чого не домовимось.  Нам потрібна твереза голова, сьогодні пропоную мою в оренду. 

Ну звісно, що ще міг сказати цей пихатий засранець? Але в одному він мав рацію,  нам дійсно треба діяти тверезо. Саме тому я, пообіцявши, що завтра переберусь до нього,  сама направилась до кімнати самопідготовки в одинокій вежі, знаючи, що в такий час там не буде нікого. 

Мені варто було зв’язатись з ріднею для того, щоби дізнатись деталі замаху на другого принца. 

Кайден мене не зупиняв,  навіть нічого не сказав, як я тікала від нього. 

Відкривши двері кімнати, які протяжно заскрипіли, я увійшла всередину. Біля вікон тут горіли незгасаючі лампи, як живились енергією світла, а книги палахкотіли магією, створюючи фіолетове сяяння на полицях. Сюди мало хто приходив через віддаленість цього місця до головного учбового корпусу. Саме тому користуватись кристалом Серце стража, завдяки якому ми завжди тримали зв’язок з усіма охоронцями королівського роду, було найкращою ідеєю.

Активізувавши кристал, я намагалась налаштуватись на родинний зв’язок, але нічого не вийшло. Або я не була сконцентрована, або мої родичі не сильно то й хотіли розмовляти зараз зі мною. 

— Ліаро, — прозвучав грубий батьківський голос, коли я спробувала зв’язатись з ними втретє. — Якщо тобі не відповідають, отже зараз не до тебе. За протоколом ти мала дочекатись розпоряджень від мене, або короля,  а не відволікати нас від розслідування.