Глава 1

Наш час

— Клята підстилка, — донісся до мене збоку голос якоїсь студентки, проте я навіть голови в її бік не повернула. — Знову побігла до Кайдена  за викликом? Ручна дівчинка, так?

Скільки таких висловів летіло мені в спину, й за день не порахуєш, але це ні на що не повпливає. Нехай хоч голос собі зірвуть, а мені було байдуже. 

Я поспіхом відкрила двері у свою кімнату, яку ділила ще з однією дівчиною, притуляючись лобом до дверей лише на мить, бо в ту ж секунду я почула, як хтось наблизився до моєї спини. Від несподіванки, я різко обернулась, однак замість моєї сусідки, побачила зверхню посмішку Кайдена. 

— Що ти тут робиш? — насуплено запитала я, подумки проклинаючи принца за те, що я не мала можливості побути наодинці навіть у власній кімнаті академічного гуртожитку.

— Знову була у крилі цілителів? — промовив він, повністю ігноруючи моє питання. 

За правилами етикету я б мала відповісти королівській особі відразу, але так, як наглядачів тут не було, то я дозволяла собі трохи більше, ніж мені мало б бути дозволено, як, власне і завжди в цій академії. Відривалась поки могла, так би мовити. 

— І як ти цього разу дізнався? Знову обнюхував мене, щоб вкотре сказати, як смердить настоянка подорожника? — повернула голову вбік для того, щоб уникнути прямого зорового контакту. 

— З ким цього разу побилась? Мені знову хтось погрожував? Чи цього разу тобі? — Кайден ніби не бачив моєї огиди, коли торкався без дозволу, тому дозволяв собі підняти моє обличчя, відкриваючи для себе кращий вигляд на свіжі подряпини.

 — Ти б обирав собі більш ніжних дівчат, Кайю, чи що, — відштовхнулась від деревини й пройшла вглиб кімнати. Запаси цілющих настоянок та мазей я вже вкотре поповнювала в однієї цілительки, з якою встигла потоваришувати. Вона мене ні про що не розпитувала, тим самим сподобавшись. Тут рідко кого зустрінеш не охочого до пліток. Я залишила все на поличці, до якої не важко буде дотягнутись з ліжка, і знову повернулась до принца. 

— Ледь увесь дух з мене не витрясла. Єдине, що завадило їй битись на повну силу — це її велетенські груди. Можна сказати, вони мене й врятували.

— Ха-ха, так це була Елінор, чи що? — його сміх зараз дратував не менше, ніж особиста присутність в моїй кімнаті, однак я не мала права перечити. Моя робота передбачала, що я повинна бути поруч з ним та оберігати від небезпеки, а отже його перебування тут цілком зрозуміле. — Тобі варто бути більш обережною, Ліаро. Якщо ти втрапиш в неприємності, хто ж тоді захищатиме спадкоємця престолу? 

— Ти не спадкоємець, Кайю. Ти  п’ятий  в черзі на престол, — не втрималась й нагадала хлопцю реальне його становище. — Твої шанси стати королем так ж мізерні, як і мої  створити сім’ю.

Кайден промовисто промовчав, а потім трухонув головою, ніби відганяв думки від себе й вирівнявся, показуючи мені свою королівську статуру.

— Нас викликає до себе ректор, я тому чекав тут чекав.

— Ти знову щось накоїв? Присягаюся, якщо через тебе я знову нестиму покарання нізащо, я…

— Заспокойся, сьогодні я не винен. Взагалі-то ректор хотів бачити лише тебе, але я наполіг, що буду присутній на вашій зустрічі. 

О, якщо так, то я буду вдячна йому за такий жест, адже з ректором у нас стосунки не склалися ще з перших місяців навчання в цій триклятій академії. І хоч я повинна бути безстрашним воїном, щоб відповідати славетному роду Сайфетів, однак коли я бачила цього ректора та його хтиві погляди у свій бік, то не могла не здригнутись. 

Бр-р-р, від цієї згадки мене мало не пересмикнуло, але я вчасно себе зупинила. Мені не можна показувати слабкість, не перед принцом точно.

— Знову якесь завдання від короля? — поцікавилась у  Кайдена так, ніби він мав мені дати відповідь. Принаймні мені б цього хотілось, так хоч би була  можливість уникнути візиту до кабінету ректора. Але не з моїм щастям. 

— Ймовірно, що так, але для того, щоб дізнатися, нам варто спочатку туди піти. Збирайся, я теж не дуже хочу проводити час з ним, коли міг би займатися чимось приємнішим…

Хлопець заграв бровами, натякаючи на щось надто приватне, але я не повелась, закрила очі, порахувала до трьох, й з гучним видихом промовила:

— Тоді ходімо, не хочу, щоб це зайняло багато часу. 

Я потягнула принца з кімнати в коридор. Варто з цим пошвидше закінчити, бо мені ще потрібно було непомітно організувати вилазку в місто, для того, аби в торговців прикупити солодощів, бо в цій академії вони були заборонені.   Точніше видавались дозовано, і тільки при вечері чи обіді,  але мені потрібно було більше. 

Я знала, що безпроблемно пройти коридорами жіночого крила гуртожитку в супроводі Кайдена мені не вдасться. Але не думала, що негаразди чекатимуть нас прямо під моїми дверима. 

— Кайдене, — мило промуркотіла дівчина, миттєво опиняючись біля нього, ледь не облизуючись на принца. Така мила й невинна ніби не вона декілька хвилин тому лаялась зі мною. — А я на тебе чекаю.

— На мене? —  принц з удаваною здивованістю вказав на себе пальцем, ніби не міг повірити у сказане. Але я то знала, що це всього лише його гарна акторська гра.  —  Але моя кімната знаходиться в хлопчачому крилі. Тому логічно було б чекати на мене там, чи не так?