ГЛАВА 19

        Філ просто зник. Кожного вечора Марина навмисно перелізала огорожу на понтоні, в надії, що той ось-ось з’явиться. Але Феріта все не було. Так пройшов день, два, три. Спроби дізнатися бодай хоч щось, теж не внесли жодної ясності. Тільки пані Зема підтвердила, що дійсно, він на наступний день, зазирнувши на хвилиночку, повернув каблучку. Все! Більше ніхто його не бачив.

       Ось і сьогодні, пробралася знову на улюблене місце в кінці дерев’яного настилу. Хвилин через двадцять у сутінках помітила якусь постать, яка досить швидким кроком прямувала в її бік. Та чим ближче незнайомець наближувався, тим більше ставало зрозумілим, що замість кремезної статури Філа, якого вона так чекала, постать більше схожа на тендітну струнку та жіночу.

- Привіт. - Тихо промовила Берті й вмостилася поряд.

- Привіт. -  Марина справді була рада бачити знайому, та розчарування, що це все ж таки не Філіп боляче шкрябало всередині.

       Марині дуже кортіло запитати, чи та не знає бодай хоч щось про Філа. Все ж таки вони друзі. Берті наче прочитала її думки й сама почала.

- Ти напевне хочеш запитати про Філа? Та я сама знаю не на багато більше ніж ти. Він зателефонував три дні тому й попросив підмінити його, не пояснюючи куди зникає.

- Ясно, - майже схлипуючи на видиху сказала Марина.

- Не сумуй! – Підбадьорююче промовила подружка Феріта. - Зате є й хороша новина, його брат з колишньою сьогодні рано вранці полетіли додому.

- А Філ?

- На той рейс було придбано тільки два квитки!  Я думаю, що Філ все ж таки в країні.

      Так багато питань у Марини. Їй так кортить запитати, можливо Берті знає, чи Філ сильно образився на неї? Чи здатен пробачити? І саме важливе – хто вона тепер взагалі для нього? Та язик наче задеревенів, сидить зараз у напівтрансі не здатна промовити майже нічого суттєвого.

- Ходімо, Марино, він не прийде, а я не хочу лишати тебе тут саму!

- А як ти дізналася, що я тут? – Схвильовано запитала дівчина.

- Камера на стовпі, - мило посміхнулася Берті.

- І додаток на телефоні, - додала Марина.

- Так! – Погодилася подружка Філіпа.

      Дівчата піднялися майже синхронно. Марина витрусила льняну спідницю блакитного кольору від піску, яким була рясно всипана дерев’яна поверхня.  Повільно та мовчки покрокували у бік берегу та будиночків.

- Я думаю, що в своїй кімнаті лишатися самій з таким настроєм, і в такому стані погана ідея! – Берті зупинилася на перехресті. Вправо доріжка йшла до житла де мешкала Марина, а ліва прямувала до амфітеатру, де вже починала звучати музика вечірнього шоу.

      Дівчина завмерла, обмірковуючи почуте. Справді, якщо вдень доки працює в магазинчику, ще могла хоч якось відволіктися, то з настанням вечора та ночі, накривало так, що хоч на стіну лізь. Ця невідомість просто вбивала. Кожна хвилина чекання. Коли підскакуєш від кожного шереху, завмираючи, а якщо це він. Коли вихоплюєш з натовпу всіх схожих статурою і розчаровано відвертаєшся та йдеш геть.

- Ходімо, - Берті взяла її за руку, і вона відчула теплий дотик та ніжну шкіру, покірно попрямувала за нею.

      Дискотека лише почалася. Діджеї веселилися самі й запалювали натовп під популярні треки з різних країн.

- Валера і Арт, - познайомила Берті, - вони з Польщі.

- Марина, дуже приємно.

       Хлопці переглянулися й по дружньому посміхнулися їй. Потім змінили трек на повільний. Звук став трішки тихішим доки ніжна композиція набирала обертів. Хлопці та Берті далеко Марину не відпустили, тримали близенько біля себе, щоб ніхто з натовпу не зачепив та не притиснув з необережності танцюючи.

      Валера й Арт були чимось подібні, наче близнюки. Обидва худорляві та високі, в яскравих футболках. З відкритими й привітними обличчями, посміхалися й рухалися в такт. Викликали, хочеш ти цього чи ні зворотню реакцію у вигляді посмішки.

- Подивись, - Арт штовхнув легенько в плече Валеру, - це не Філ?

      Він показував кудись у натовп. Марина сполохано почала вглядатися, в обличчя людей, які знаходилися там де вказав Арт.

- Та ні, то не він, - заперечив Валера, -хоча, почекай! Наче схожий. Куди дівав бороду? Ого!

       Марина озирнулася на Берті, та зустріла її погляд радісною посмішкою, прошепотіла щось підбадьорююче. Далі вона вже не бачила нікого навколо, просто пробиралася скрізь натовп, туди де помітила його постать.

- Філ, - позвала вона, та хлопець й не думав тікати, стоїть на місці, глибоко запхавши руки у кишені. Не моргаючи дивиться їй в очі, пропалюючи поглядом.

        За ці дні він змінився: ідеально виголене обличчя, стильна  коротка зачіска, в піджаку та штанах, замість футболки й джинсів. Не кричуще, наче одягнув одночасно на себе всі самі коштовні речі, як полюбляв Реймс, а саме стильно.

       Вони зустрілися десь на середині танцполу. Філ ковзнув кінчиками пальців по її руці, так, як робить лише він. Потім поклав її руку собі на плече, іншу стиснув своєю долонею.