ГЛАВА 18

         Марина прийшла вчасно. Реймс вже чекав її в ресторані. Вмостився зручно, закинувши одну ногу на іншу. Чорний класичний піджак накинутий на спинку крісла. Столик  у закутку, віддалений від інших. Коли дівчина увійшла, він навіть не поворухнувся, щоб допомогти їй сісти. Пройшовся по ній поглядом, піднявши одну з брів і відпив з свого келиха. Скривився, при ній покликав молодого офіціянта і добряче його відчитав.

       Їй було все-одно, що саме йому не вгодило. Чи то її зовнішній вигляд, чи то напій, який одразу замінили. Так само було байдуже й до оточуючих, які скептично поглядали на неї. Вдягнута у чорні джинси і білу футболку з довгим рукавом.

       В грудях неприємним щемом віддавало передчуття наче вона тим, що зараз тут зраджує чоловіку, який справді дуже подобається. Навіть більше. Ту межу, коли Філ їй просто сильно подобався вона подолала майже одразу. Тому передусім вона боїться, сильнезно, до тремтіння, до божевілля, що зараз Реймс зробить чергову підлянку. Використає ситуацію зі зникненням перстня в своїх інтересах. Хто ж стане спочатку розбиратися, що вона лише заручниця обставин? Виглядає так, наче з самого початку грає на два фронти…

       А Реймс увесь час кидає на неї косі погляди. Смакує своє вино, так наче це лише аперитив до основної страви. Розглядає її, наче вона вже давно належить йому і має подаватися «розігрітою» та готовою виконувати кожну його примху…

      Зухвалий. Вдягнутий з голочки. Годинник, запонки з діамантами з білого золота. Його зовнішній вигляд просто кричить про його статус. Все, що його оточує – світ з речей. І вона зараз відчуває себе річчю.

- Дивись сюди, - наказав, добряче потримавши у повному мовчанні.

       Дістав зі своєї сумки конверт і недбало кинув перед нею на стіл.

      Тремтячими холодними пальцями вона потягнулася до паперового конверту. Дістала вкладення. Фото, на яких Філ притискає руку Санні до себе. Вона майже оголена, в самому білому напівпрозорому пеньюарі. Його тіло теж мало чим прикрите, лише рушником. Де саме дуже важко зрозуміти, вона ж ніколи не була ні в номері колишньої, ні тим паче в його кімнаті. І дата навіть є в кутику кожної фотокартки. Всього декілька днів тому. Дурне серце стиснулося від болю, а у скронях застукав пульс.

- Ці фото зовсім нічого не доводять, - спробувала не стільки виправдати Філіпа, скільки втішити себе та заспокоїти, щоб бодай хоч трішки втамувати біль.

- Можливо, тобі напевно дуже хочеться вірити, що їх стосунки закінчилися, якщо ти готова закрити очі на факти. Думаєш, що він такий вже порядний? Що заважає забивати одночасно в двоє воріт? – Процідив хазяйський син.

- Ці чеки теж нічого не доводять? Він оплачує всі її витрати і проживання в готелі. А це не дешево, доречі. Чи стане чоловік платити за жінку, якщо його з нею нічого не пов’язує? Якщо вона в минулому і не потрібна. – Він все більше й більше підливав у вогонь масло.

       Потім знову поліз у сумку і дістав солідного розміру прозорий пакет на блістері з грошима.

- Я готовий повернути за тебе борг і вирішити питання так, щоб ти залишилася на роботі. Мені одному справді є діло до тебе, і я не банальними залицяннями готовий це довести, а справжніми діями.

      Він поклав гроші на стіл і підсунув пальцем ближче до неї. Марина зблідла, знаходячись в такому стані, наче в неї зараз відняли все, що було найціннішим, все, що мало сенс.

       Може навіть й добре, що в ресторані приглушене освітлення, навіть майже інтимне. Принаймні так він не зможе чітко прочитати по її обличчю в якому пригніченому стані знаходиться. Можливо не треба буде всіляко розкручувати далі тему про зраду Філа, натискаючи туди де справді болить.

      Реймс аж занадто був захоплений пастками, які на його думку, вдало розставив перед цією маленькою, наївною та дурною пташкою. Ось вона – попалася. Ще намагається тріпотіти крилами, та вже добряче зав’язла. Нікуди не дінеться, погодиться. Повільно, милуючись собою, своїм підступним розумом, смакує відчуття сили, влади й переваги над нею, над її життям, наближається… Щоб вчепитися й відпустити лише, коли добряче награється.

       Феріт зайшов в зал, ковзнув поглядом по присутнім, помітив Марину, вірніше її силует бо вона сиділа спиною. З спритністю хижака наблизився, поставив пед їх столиком стілець розвернутий навпаки, й вмостився, поклавши руки на бильце. Біла футболка без рукавів контрастувала з засмаглою шкірою. Відсутність тканини повністю на руках від самих плечей лише підкреслювала м’язисті, сильні та підкачані руки, зап’ястки яких прикрашали декілька шкіряних браслетів.

- Доброго вечора, всім присутнім! – З сарказмом промовив Філ. – Щось не дуже радісні у вас обличчя.

- Що ти тут робиш? – Викрикнув Рєймс, наче той завадив як мінімум інтиму, що вже відбувався між ними. А подумки він вже роздягав її, смакував, що ось-ось настане цей момент. Вгадував яка вона на смак і дотик, та як швидко втамує свій голод та хіть.

- Шукаю свою дівчину! – Філ перевів погляд на Марину, її щоки одразу спалахнули.

- Котру з двох? – В’їдливо поцікавився Реймс і розклав перед Філіпом віялом фото.

      Феріт з кам’яним виразом на обличчі пройшовся подушечками пальців по кольоровим картинкам. Брови зійшлися на переніссі, а вилиці напружилися.