ГЛАВА 12

           Марина сидить за робочим столом і кожною клітинкою свого тіла відчуває, як терпіти не може це місце та, як її тут взагалі нічого не тримає. За скляною стіною, яка відмежовувала кабінет шефа від іншого приміщення, сидить її колишній, створюючи навколо себе атмосферу суцільної метушні та безладу. Час від часу вона помічала з якою ненавистю він спостерігає за нею, лише чекає, щоб влаштувати їй «щасливе» життя. Початком було те, що почав доручати їй такі завдання, з якими й сам не впорався б. Поводить себе так, наче не він її кинув, а вона завдала йому такого приниження, яке взагалі не можливо пробачити. Наче вона його зрадила й поводиться непристойно, гуляючи з кожним хто лише поманить за собою…

- Чого це він на тебе так в’ївся? – Нарешті не витримала й запитала одна з колег, стіл котрої зовсім поряд.

- Звідки мені знати, напевне не в гуморі! – Збрехала Марина і не помітила. Коли це вона так навчилася?

         Вони  не афішували перед офісним планктоном про свої стосунки. Зрозуміло, що це була ідея Едика. Як зручно! Тепер не треба нікому нічого пояснювати! А Марині треба було звернути увагу на це ще тоді, два роки тому. Та вона була закохана і геть нічого не помічала.

        «От одружимося, тоді і розповімо всім»: його улюблені слова так і лишилися у минулому, бо до «всіх» черга так і не дійшла. Ні до його друзів, ні до його рідних.

         Зате тепер не прийдеться на собі ловити співчуваючі погляди, щось пояснювати. Можливо не всі б і співчували… Марина пригадала фото з білявкою. Охочі, як виявилося швидесенько  знайшлися. Хоча яке їй тепер діло?!

       Марина знову спробувала змусити себе працювати, намагаючись придумати, як все ж таки виконати доручення горе-керівника.

        Відділення банку невелике. Одна головна кімната, де у центрі розташовані три офісні стола, за одних з котрих і сидить Марина. Ще дві окремі кімнати за скляними перегорожами: керівника і касира. В кутку банкомат і три айбокси для різних банківських операцій з грошима.

        Дівчина вже давно звикла не реагувати на відвідувачів, котрі кожні декілька хвилин входять у відділення. Вона повністю занурилася у роботу і відірвала погляд від кіпи документів лише коли на них зверху поклали величезний букет з білих шикарних троянд. Здивовано перевела погляд з квітів на того хто їх поклав, одразу помітивши поряд Філа.

       Стоїть навпроти і посміхається, просто випромінюючи позитив. Зверху білої футболки коричнева шкіряна куртка з світлим комірцем. Сьогодні на вулиці досить прохолодно, навіть для тих, хто мешкає в цій кліматичній зоні, а для Єгипту так взагалі.  Низ одежі – чорні джинси. Руки вже встигнув запхати у кишені.

- Привіт, кохана, - задоволено та радісно промовив, займаючи місце на стільці, котрий стоїть біля її столика.

      Одразу всі погляди зосередилися на цій парочці. Навіть відвідувачі, що стояли біля каси, розвернулися на півоберта, перестали перегукуватися між собою, застигли, чекаючи з нетерпінням, що ж буде далі.

        Колишній тим часом підбирав щелепу, яка відвисла. Дорогі троянди – кохана – два тижні! Цей пазл ніяк не хотів складатися в його голові в єдину картинку реальності, як він не намагався возз’єднати вищевказані слова в один вислів. Це було все одно, що з букв Ж-О-П-А, намагатися скласти слово ВІЧНІСТЬ.

         Масла в багаття підливав ще й той факт, що виглядає вона зараз просто неперевершено. Легка засмага і очі, які палають від щастя – насправді прекрасне поєднання. Він знову впевнився, що погарячкував з своїм рішенням і з титулом «Сніжної королеви». Звідки тільки взявся цей «Тарзан»? От останнє питання не дає Едуарду спокійно жити, з тої хвилини, як отримав на телефон те фото і відео. Нічого, може зовсім скоро йому пощастить і цей Філ, чи як його там, щезне з горизонту, зникне туди, звідки він узявся. От тоді він влаштує Марині щасливе життя по повній…

- Як ти взнав де я працюю? – Тихо запитала Марина.

- Сусідка твоя допомогла, - посміхнувся Філ, - зустрів її в ліфті, коли ранком повернувся до тебе.

      Феріт дійсно приїхав сьогодні лише уранці. Ночував у однокурсника. Вони влаштували з цього приводу хлопчачу вечірку. Заснули лише під ранок, хоч зовнішність Філа ніяким чином не видає цього. Принаймні, він хоч зараз так не страждає від похмілля, як інші, бо майже зовсім не вживає алкоголь. Хіба що трішки пива під смачні снеки та в гарній компанії.

- Він же ж після того, як ти підеш зведе мене з розуму, - знову тихенько промовила Марина, намагаючись поводити себе так, наче нічого не відбулося.

- От саме про це я й хотів з тобою поговорити. - Він заправив за вушко прядку неслухняного волосся, яка впала на її лоб. – Вийдемо на хвилинку?

       Марина слухняно встала, а на Філа все ще витріщалися всі відвідувачі банку.

- Проведе нареченого і повернеться, - викрикнув вже на виході, побачивши неподалік Едуарда, який навіть вийшов зі своєї «комірки», щоб краще розгледіти події, які відбувалися навколо Марини.

      Коли вийшли на вулицю, Філіп загородив дівчину своїм тілом від надокучливих поглядів. Вона опинилася затиснута між стіною будівлі і чоловіком.