Розділ 23. Суворе покарання, або Найкращий у світі зривач урочистостей

Розділ 23. Суворе покарання, або Найкращий у світі зривач урочистостей

Дашуня прийшла, як і обіцяла — після обіду.

— Кріс, я всіх обдзвонила, — жодної корони ніхто не бачив, — винувато сказала вона з порога. — Ми з Миколою ще раз у клуб навідалися, все обшукали – нічого не знайшли. Ось, привезла лише Миколин подарунок. Ти його вчора в ресторані забула.

— Дашо, дякую. Корона знайшлася, — Христя сказала ці слова як вирок, відчуваючи, що на очі навертаються сльози. — Та нехай вона пропадом пропаде, ця корона! Не могла загубитися?! Провалитися куди-небудь крізь землю?!

— Христино, — злякалася Дашка, — ти чого?

Вона повела подругу в кімнату, і вони плюхнулися на диван. Христя машинально розкрила пакет з подарунком і дістала якийсь важкий предмет, загорнутий в кілька шарів паперу. Це, як виявилося, була стильна скляна ваза для фруктів. У Дашиного Колі завжди був хороший смак. Ось, значить, що носив з собою принц усю вечірку.

— Подобається? — запитала Дашуня.

— Подобається, — кивнула Христя.

Поставила подарунок на журнальний столик і схилилася подрузі на плече.

Та обняла:

— Кріс, розповідай.

— Дашо, ти все одно не повіриш.

Дашка наполягати не стала. Ось що значить справжня подруга — відчула, що Христині зараз більше повіситись хочеться, ніж щось розповідати. Замість цього заговорила сама.

— Не знаю, що тут у вас із Федором сталося, чому ти знову така убита, але одне скажу — Федір до тебе дуууже небайдужий. Справді, Кріс, — це видно. Закоханий по самі вуха.

Дашуня притиснула сильніше і продовжила:

— Ти б бачила, що з ним сталося, коли я йому вчора в клубі розповіла про компанію цих козлів під проводом Щербакова. Ну, коли зрозуміла, що вони парі на тебе влаштували. Він же сказав, що повбиває всіх разом і кожного окремо на дуелі. Щоправда,  мій Колька запропонував кращу альтернативу: дуель — це довго, таким підлим потрібно відразу роги обламувати. І вони пообламували — Коля, Денис, Єгор, Дмитро — загалом, усі наші. Ох, бачила б ти, як мій красень Коля наостанок, коли компанія цих парнокопитних з фінгалами з вечірки звалювала, облив їх з ніг до голови, проїхавшись по якомусь особливо смердючому бруду (видно, хтось пакет із чимось скислим до баків сміттєвих не доніс). А Федір твій, звісно, відразу кинувся тебе рятувати. Знаєш, як зі сторони виглядало? Він наче справжній принц... на білій фурі.

Ще б пак, знала б Даша, яка вона недалека від істини.

— І до речі, — подруга полізла в свою сумку, — я ж вчора з клубу ще дещо захопила.

Даша вклала в руки Христини плюшевого ведмедика, якого Фердинанд для своєї супутниці в конкурсі виграв. Вона притиснула ведмедя до себе, і серце защеміло з новою силою. Так захотілося побачити свого тропічного принца, як ніколи нічого в житті не хотілося. Відчути тепло його долонь. Почути якусь нахабно-галантну фразочку. І це бажання абсолютно нестерпно пекло груди і намагалося прорватися назовні гіркими сльозами.

— Христе, ну що з тобою? — стурбовано запитала подруга.

— Дашо, я його більше ніколи не побачу. Він був моїм принцом на двадцять чотири години.

І Христина зібрала всю свою мужність, щоб не розплакатися, бо плакати не можна було — в квартиру подзвонили. Це, напевно, батьки — вони обіцяли першого числа після обіду заскочити.

Вона відкрила двері... і мало не впала прямо на порозі. Не дав колінам підкоситись скажений викид адреналіну, ендорфінів і що там ще викидається в кров, коли людина відчуває дике неконтрольоване щастя?

— Федір, — вимовила чомусь пошепки. Напевно боялася злякати це своє щастя, в яке не вірилося.

— Так. Я знову покараний, — він розплився в задоволеній усмішці, якій позаздрив би Чеширський кіт.

Вона дивилася на нього, боячись, що раптом він зараз візьме і зникне. Але він не зникав. Стояв собі в білому спортивному костюмі. Це, мабуть, і є Атіландський костюм для фехтування? З короною на голові. Куди ж без неї? І чомусь мокрий з голови до ніг. З волосся навіть стікали цівки води.

Двері сусідської квартири, де проживала пильна пенсіонерка, почали відкриватись, і Христя швидко втягнула принца всередину, щоб уникнути допиту. І щойно вони опинилися в передпокої, він притиснув Христину до себе. Міцно-міцно, ніби теж боявся, що вона візьме і зникне.

— Ти знову щось зірвав? — вона вбирала його тепло. Як йому вдається навіть мокрим бути теплим?

— Так. Турнір з фехтування.

— Як?

— Загнав свого суперника по поєдинку в фонтан.

Христина розсміялася. Нескінченно щасливо і знову чомусь пошепки.

— Ти найкращий зривач урочистостей у світі! У нас знову є двадцять чотири години? — запитала з надією.

— Думаю, навіть трохи більше. Цього разу дядько розсердився по-справжньому. Сказав, не забере мене звідси, поки не розтане сніг — у нього ревматизм, щоб туди-сюди по морозу тягатись.

І Христина знову розсміялася.

— Очманіти, яка ти красива, коли посміхаєшся, — він зловив її губи.

Це був поцілунок, який абсолютно зриває дах. Наче вони не бачилися вічність. До печіння у грудях. До кольорових кіл перед очима. До гострого задоволення, коли забуваєш дихати...

— Кхе-кхе. Я... цей... вже піду, — Дашка з задоволеною фізіономією пробиралася по стіночці до виходу.

Вона стрімголов начепила пальто і чоботи.

— Христе, я поки не стала Толині речі забирати, — іронічно-ошалілим поглядом вона вказала на мокрий костюм принца, — раптом знадобляться? — І вона, пославши повітряний поцілунок, вискочила за двері.

І ось після цих Дашиних слів про одяг, до Христини дійшло, що непогано було б змусити Федора переодягнутися. А то вона таки застудить свого тропічного принца. Щоправда, в голові крутилася одна крамольна думка — може, зробити це не прямо зараз, а трохи пізніше, щоб ще трохи помилуватися рельєфними м'язами, які так спокусливо підкреслював мокрий костюм для фехтування.