Розділ 5. Проводи старого року, або Своєрідна термінологія

Розділ 5. Проводи старого року, або Своєрідна термінологія

Щойно Фердинанд вийшов з кухні, мама наблизилася впритул і багатозначно посміхнулася:

— А тепер розповідай, ​​хто це насправді.

І вираз обличчя такий, що, мовляв, мені-то ти можеш все розповісти — яжматір. Взагалі-то, мама у Христі дійсно була дуже розсудлива, безжурна і завжди у всіх ситуаціях ставала на бік дочки. Їй можна було без страху розповісти що завгодно. Тому Христина набрала побільше повітря в груди і рішуче зізналася:

— Принц з Атіландії.

— Ну, це зрозуміло, — відмахнулася мама. — Веселий ви придумали маскарадний костюм. До речі, у Федора жартувати виходить краще, — усміхнулася вона. — Але я про інше. Між вами щось є? Ви зустрічаєтесь?

І прозвучало це якось так підозріло. Начебто і не питання, а твердження, яке не потребує доказів. Давно встановлений наукою факт, так би мовити.

Христина розгублено міркувала, що ж відповісти, і паралельно поглядала в бік коридору — чомусь Фердинанд не повертався за новою порцією страв, застряг у кімнаті з батьком. Чи не час бігти розбороняти чоловіків?

— Не хвилюйся, — безтурботно махнула рукою мама, перехопивши Христин стривожений погляд, — віч-на-віч чоловіки краще розберуться.

Ой, не була Христина в цьому впевнена. Залишалося тільки покластися на інтуїцію мами. А она як ніде нічого розкладала салати по салатниках і продовжила розпочату тему — про їхні з «Федею» стосунки.

— Я ж бачу, як у Федора очі спалахують кожного разу, коли він на тебе дивиться, — з розумінням посміхнулася мама, щоб дочці не спало на думку відмовлятися і заперечувати очевидне. І контрольний в голову: — У вас усе серйозно?

— Е-е... мамо, я і Федір...

Христина хотіла сказати: «знайомі лише годину», але договорити не встигла, мама перебила з посмішкою:

— Я розумію, що сильно забігаю вперед. — Вона поцілувала дочку в щоку і прошепотіла: — Федір, відразу видно, хлопець хороший. Він мені сподобався.

Вона підхопила салатники:

— Ходімо, подивимося, як там чоловіки.

Христина ще з коридору почула збуджений голос батька, і її уява встигла намалювати криваві картини нещадної війни. Однак реальність виявилася не такою страшною. Тато дійсно розмахував руками і говорив азартно, але аж ніяк не про дочку:

— ...і тут я її підсікаю і починаю тягнути. Відчуваю, кілограмів на десять щука йде — не менше...

Мама змовницьки підморгнула доньці: мовляв, що я казала?

Овва. Такого повороту подій Христина, от чесно, не чекала. З мамою все зрозуміло, її Фердинанд зачарував цією своєю «принцівською» ввічливістю, а батька-то він як підкорив?

— О, а ось і наші дами, — зауважив тато прибулих з закусками дружину і дочку і взявся допомагати розставляти тарілки.

За кілька хвилин всі четверо вже сиділи за столом.

— Нам за півгодини треба бігти, — сказала мама і вирішила взяти коротке свято в свої руки.

Поки батько розливав по келихах шипучий напій, вона підвела короткі підсумки року, що минає, щоб сформулювати тост.

— Дмитра Дмитровича цього року підвищили. Тепер він начальник цеху, — з гордістю повідомила «Феді» мама, змушуючи тата зніяковіти. — А у вашій, Федоре, родині, яка найважливіша подія відбулася цього року?

Христина напружилася. Тільки б Фердинанд не почав розповідати про нелегкі королівські будні.

— У моєї старшої сестри народився первісток, — видав принц.

І мама одразу ж розпливлася в усмішці:

— Вітаю!

Христина теж відчула, що її губи мимоволі розтягуються. І чому жінок тягне усміхатися кожного разу, коли вони дізнаються, що у когось хтось народився?

— Хлопчик, дівчинка? — поцікавилася мама.

Ще одна жіноча традиція — обов'язково дізнатися стать дитини.

— Хлопчик. Назвали на честь нашого батька — Ферди… — принц осікся, — ...Федором.

— Вашого тата теж звуть Федір? — чомусь зраділа мама. Напевно, магія Нового року змушує всьому радіти. — Отже, ви у нас Федір Федорович? Кажуть, у чоловіків з такими симетричними іменами-по батькові щасливі шлюби.

Христина усміхнулася. Якщо судити по її батькові — то це правда.

— Нехай маленький Федір росте здоровим і щасливим! — почала мама тост. — І середньому Федору, і старшому — теж здоров'я і удачі! Всій вашій родині, Федоре, і всій нашій!

Ой, як гарно сказала мама! Вона у Христі найкраща!

Відразу після тосту тато скористався моментом дорозповісти історію про спійману ним десятикілограмову щуку. Тому, що це для мами головним батьковим досягненням за минулий рік була нова посада на роботі, а для тата — ще не факт. Щука, мабуть, важливіша буде.

Власне, на цій оптимістичній ноті коротеньке святкування довелося закінчити. Батьки швидко зібралися і, розцілувавши дочку на прощання, вирушили до тітки Віри. Тато, перш ніж за ним зачинилися двері, глянув якось так багатозначно на Федора і промовив:

— Як домовлялися.

Про що це вони вже встигли домовитися?

Власне з цього запитання Христина почала. Точніше, не з цього. Ця фраза була другою. А першою прозвучало:

— Не бажаєш продовжити трапезу? Ходімо за стіл, — Христя встигла помітити, як Фердинанду мамина буженина сподобалася, як він на неї налягав і, схоже, не відмовився б ще від пари шматочків.

По його задоволеній фізіономії вона зрозуміла, що вірно вгадала хід його передбачуваних думок.

І ось коли він почав чинити розправу над черговою порцією, запитала:

— Про що ви тут з татом розмовляли, поки ми з мамою на кухні були?

— Про тебе.

Це і так зрозуміло.

— І?

— Твій батько взяв з мене клятву. Вірніше, не клятву, у нього своя термінологія — «слово мужика».

— Про що?

— Що я не допущу жодного косого погляду в твою сторону від інших кавалерів і сам не буду руки розпускати, інакше він мені ноги висмикне разом із панчохами.