Розділ 4. Часи змінились, або Корона, що приросла

Розділ 4. Часи змінились, або Корона, що приросла

Христину з мамою батько потягнув у кімнату, і допит продовжився:

— Доню, а тепер поясни мені прямо, хто там, — тато кивнув у бік кухні.

— Тату, кажу ж тобі, приятель з інституту.

— І ти з ним зібралася їхати на цю вашу вечірку?

— Так.

— Ні, доню, давай краще із нами до тітки Віри Новий рік зустрічати.

— Тату, ну ти чого? — остовпіла Христя. Нічогенька така перспектива. Вечір «Кому за п'ятдесят».

— Не подобається він мені, — насупився батько.

— А по-моєму, хороший хлопець, — заступилася мама. — Такий ввічливий.

Вона підхопила тата під руку і посадила на диван.

Мамин аргумент і нове — сидяче — положення не мали на батька впливу.

— А чому на ньому панчохи? Він що, із цих?

— Тату, це карнавальний костюм, — з іншого боку від батька сіла Христина.

— Карнавальний костюм, — невдоволено буркнув батько. — У наш час за такий карнавал чоловіка б...

— Дмитре, — перебила його мама. — Часи змінилися. Ну, бавиться молодь, розважається. Свято ж сьогодні.

— Свято, — тато глянув на маму з-під лоба. — Тоді поясни, чому на ньому моя кофта?

Ось тут вже мама не знайшла, що відповісти. Треба було Христині вступати в гру. І як тільки батько впізнав свою стару кофтину? Вже давно час було забути про її існування.

— Розумієш, тату, Федір заїхав за мною на вечірку трохи заздалегідь. Навіть сильно заздалегідь. Мені ще зібратися треба, справи закінчити — ось я і дала йому твій спортивний костюм переодягнутися, щоб він свій карнавальний завчасно не забруднив і не пом'яв.

— Тобто він містом в ньому їхав? — у батька знову очі на лоб полізли. — І як він прибув? У міському транспорті?

— Чому? На машині.

— Щось я жодної машини під під'їздом не помітив.

А Христя з сердечної простоти подумала, що до принца і лімузин додається. А їй безкінний дістався. Але це нічого, Фердинанд і без лімузина згодиться. Нічогенький такий — незворушний кмітливий і не з боязких. Нахабнуватий, але галантний. Загалом, не безперспективний.

— Він на таксі приїхав. А машину поки відпустив, — на ходу придумала нову версію Христя.

— Дмитре, припиняй вже свій допит, — знову пішла в наступ мама. – Тобі що, костюм столітньої давності шкода?

— Ну а сантехніком він навіщо представився? — Не вгамовувався тато.

— Це був жарт, Дмитре. Ти що, не зрозумів?

— Жарт — це коли смішно, — парирував тато.

— А по-моєму, було смішно, — мама раптом дзвінко розсміялася. — Справді, ти коли-небудь такого сантехніка бачив?

Ось що-що, а сміятися мама вміла дуже заразливо. Так сонячно і безтурботно. Легко, повітряно — всі проблеми починали здаватися дрібними, і дуже хотілося сміятися разом із нею. Батько мужньо супив брови, показуючи, що зовсім нічого смішного не бачить, але куточки рота зрадницьки смикалися.

— Якщо вже з кимось і не страшно відпустити доньку на вечірку, так це з таким спритним дотепним життєрадісним хлопцем, — вдосталь посміявшись, додала мама. — Відразу видно, що він з простої порядної сім'ї, а не який-небудь там крутелик.

Щодо «простої» сім'ї мама, звичайно, трохи помилилася, але аргумент про «не крутелика» батькові, по всій видимості, сподобався. Ліва брова стала супитися трохи менше. Права, щоправда, досі низько сиділа над оком.

— Христиночко, а чого ми сидимо? — раптом підскочила мама. — Давай закусок легких організуємо і чайок — старий рік провести. А то ж ми з татом до п'ятої обіцяли вже у тітки Віри бути.

Мама весело помчала на кухню, і Христина за нею.

Фердинанд до цього часу вже повністю встиг переодягтися. Нарешті, Христя побачила його в штанях. Старий батьків спортивний костюм надав принцу цілком милий домашній вид. Тільки корона, що велично вінчала голову, до штанів з розтягнутими колінами якось не пасувала. Вибивалася, так би мовити, з образу. Що ж він з нею все ніяк не розлучиться — приросла, чи що?

Але маму зовнішній вигляд гостя не збентежив. Вона знову сприйняла це як дотепну витівку — і лише посміхнулася.

— Як добре, Федоре, що ви заздалегідь за Христиною заїхали. Проведемо разом старий рік. Ми зараз стіл будемо накривати. Ви нам допоможете?

— До ваших послуг, міледі, — з готовністю відгукнувся Фердинанд.

— Поставте чайник, — довірила мама найпростіше.

Ну, це з її точки зору. Христина не була впевнена, що принц має хоч найменше поняття, куди і як треба ставити чайник.

— Мамо, я сама поставлю. Нехай краще Федір закуски на стіл носить.

Христя вручила принцу в руки пару тарілок з нарізкою і відправила в кімнату, де тато порався з розкладним столом. Залишалося сподіватися, що чоловіки за кілька секунд, що їм доведеться провести без нагляду жінок, не повбивають один одного.

_______________________________________________________

Маленька позапланова ранкова глава. Увечері буде ще. Дізнаємося, чи залишиться хтось живий після розмови чоловіків:))