Розділ 3. Вінценосний сантехнік, або Запоріжця не обдуриш

Розділ 3. Вінценосний сантехнік, або Запоріжця не обдуриш

— Христиночко, з прийдешнім Новим роком тебе! — мама кинулася обійматися.

Тато чинно дочекався своєї черги і теж стиснув у обіймах дочку:

— Красуня ти у мене!

Мама на той час вже встигла роззутися і зняти верхній одяг. Вона у Христі бойова і спритна.

— У нас тут вареники, — почала вона шарудіти пакетами. — Я їх у кілька шарів газети загорнула. Але все одно потрібно терміново в морозильник.

Це така новорічна традиція. У когось олів'є, а в родині Бондаренко — вареники ручного ліплення. Ні, олів'є при цьому, звісно, ніхто не відміняв. Але Христинин тато родом із Запоріжжя, і без традиційної запорізької страви Новий рік не уявляє. Чи вареники не в Запоріжжі придумали? Втім, байдуже. Кожного року напередодні свята вони з мамою в чотири руки виробляли немислиму партію, яка насилу вміщалася в морозильну камеру.

— Мамо, ти ж знаєш, що я буду з однокурсниками в заміському клубі Новий рік зустрічати. Навіщо було везти мені вареники?

— Як це навіщо? — сплеснула руками мама. — А вранці, коли повернешся, ти що їстимеш? Запроси дівчат додому: Дашуню та Лізочку — і досвяткуєте тут.

Ну, Лізочку Христині ще не скоро додому захочеться запрошувати. Мамі Христя не розповідала ні про свого Тараса, ні про те, хто його експропріював без дотримання норм міжнародного права. Тож батьки залишаються в щасливому невіданні, що ряди доньчиних подруг злегка скоротилися.

— Мамо, давай я краще сама вареники в холодильник сховаю, — спробувала перехопити ініціативу Христина, викроюючи ще трохи часу принцу на переодягання. — Ви краще в кімнату проходьте.

— Та тут не лише вареники. Дмитре, — мама кивнула батькові на сумки. — Неси на кухню, будемо розбирати.

До речі, тато у Христини теж бойовий і спритний. А ще він… цей… кремезний такий, як скеля. Загалом, справжній козак. Тому спробувати перехопити сумки і перегородити йому дорогу на кухню Христі не вдалося.

Батьки дружною командою подолали скромних габаритів «хрущовський» коридорчик, відчинили двері й... остовпіли.

Христині з-за їхніх спин відкрилася мальовнича картина. Фердинанд, а бодай йому, другий, виявляється, часу дарма не втрачав. Таки переодягався. І навіть дещо встиг. На голові — корона набакир. Що ж він із нею ніяк розлучитися не може? Торс прикритий батьківською кофтою від спортивного костюма. А ось нижче... шорти-ліхтарики на місці, права панчоха теж на місці, а з лівою він саме возився в момент появи батьків.

Анітрохи не розгубившись, принц швидко підтягнув вгору наполовину зняту панчоху і чітко виконав інструкцію, дану йому Христиною.

— Я сантехнік, — авторитетно запевнив він очманілих батьків, поправляючи корону. — Уже все полагодив, — жестом вказав чомусь на електроплиту. — І йду.

І дійсно пішов. Солідно так, але, злегка кульгаючи, тому що доводилося притримувати рукою панчоху, що сповзає.

Христина підозрювала, що за своє життя батьки багато різних сантехніків бачили, але цей — з короною на голові і в лосинах, явно назавжди перевернув їхнє уявлення про працівників ЖЕКів. Мама навіть якось так інстинктивно відійшла, даючи йому дорогу, але не тато.

— Стояти, — скомандував він, повертаючи на кухню принца, який вже майже прослизнув у коридор. Причому він вернув його досить-таки безцеремонно — смикнувши за кофту.

Христина зрозуміла — саме час втрутитися. Вона протиснулася на кухню і встала між батьком і Фердинандом — двома скелями. Адже принц теж не з дрібних — породистий і могутніми габаритами батькові-козакові анітрохи не поступався.

— Тату, я тобі зараз все поясню.

— Ні, доню, постривай, — тато спробував відсунути Христину вбік, — нехай мені цей сантехнік, хай йому грець, пояснює, хто він такий і що тут робить.

— Дозвольте представитися, Ферди...

Ні, тільки не це! Христина непомітно для батьків стала принцу на ногу. Гарненько так наступила — мовляв, жодних Фердинандів. Тільки історій про паралельний світ зараз бракує.

— Тату, мамо, це Федір — мій однокурсник, — максимально миролюбним голосом вимовила вона. — Ми до вечірки готуємося. Ось він і приміряє карнавальний костюм... е-е-е... принца.

— Отже, однокурсник? — хмикнув батько, вочевидь анітрохи не заспокоєний поясненнями Христини. — І скільки разів поспіль він на другий рік залишався?

От халепа, з татом той же номер, що з сусідкою-пенсіонеркою, не пройшов. Підсліпуватістю він не страждає, і не міг не помітити різницю у віці.

— Тобто не однокурсник, — почала викручуватися Христина. — Я мала на увазі — кафедра у нас одна і та ж. А так Федір вже в аспірантурі навчається.

— На сантехніка? — знову не втримався від шпильки батько.

— На програміста. Федір — майбутній фахівець в області клієнт-серверної архітектури і теорії реляційних баз даних.

Оце Христя добре загнула. Тут батько вже не знайшов, що сказати уїдливого. В області IT-технологій він орієнтувався слабо, але комп'ютерних спеціалістів дуже поважав. Скориставшись тимчасовим ступором батька, Христина пішла в наступ:

— Федоре, познайомся, мої батьки: мама, Людмила Ігорівна.

Мама теж вирішила скористатися тимчасовим ступором батька, тому тої ж миті боком пробралася до холодильника — сховати таки загорнуті в шари газети вареники.

— Дуже приємно, міледі, — принц знову проявив дивовижне самовладання. Як ніде нічого, обійшов Христину та її батька і підійшов до представленої йому дами, щоб галантно поцілувати руку. Його навіть не збентежив згорток з варениками.

— А це мій тато, Дмитро Дмитрович, — продовжила знайомство Христя.

— Дуже приємно, мілорде, — тут Фердинанд обійшовся лише кивком голови.

Батько кинув похмурий погляд на трохи спущену панчоху, яку Фердинанд тимчасово залишив без уваги, і сказав:

— Христино, нехай твій гість побуде поки на кухні. Нам треба поговорити.