Розділ 1

Знову ранок. Я відкриваю очі і бачу нерівну штукатурку моєї орендованої кімнати. Сусідки ще сплять. Нас троє в цій кімнаті, платимо досить дорого як на це маленьке містечко, але до університету близько. Правда, вся стипендія йде на це житло, точніше в ручки дивакуватої старенької. Хаха, коли буду в таких роках, то також буду здавати квартиру студенткам. Це дуже вигідно та й не так сумно, бо студентське життя надзвичайно насичене.

Так, погоджуюсь. Але насичене воно не тільки незабутніми радощами, а й помилками, непорозуміннями та рутиною. Ох, ви б знали, як бувало дістає просто зробити їсти або поприбирати. 

До речі, про мене. Мене звати Яна. Мені 19. Вчуся на англійській філології. Я творча, але тільки для себе. В моїй голові літає куча ідей, які не знаходять реалізації через мою лінивість. Лінь - ось моя нагірший недолік. Хоча може ще й те, що я взагалі не виглядаю доглянутою, знаєте, такою дівчинкою, маминою донечкою. 

Стоп, думки, стоп. Мені потрібно на пари. На носі сесія, а я ще досі в ліжку. Думаю, цей тиждень буде жахливим. Заліковий тиждень...брррр. Швидко біжу до ванни, вона зайнята.Нічого дивного, коли в будинку багато дівчат. Ну нічого, можу і в раковині на кухні помити лице. Одягаю сірий комплект одягу, розчесую густе волосся, трохи косметики. Вуаля, не настрашу людей.

Через 5 хвилин заходжу в універ. Так, я настільки близько живу. Бачу вже знайомі лиця. Мій настрій поліпшується і водночас погіршується. Знайома куртка, знайома постать. Так, Яно, тобі прийдеться бачити його ще два роки, поки він не випуститься і полетить звідси на всі чотири сторони. Всього лиш два нещасні роки. Ти не будеш вітатись першою... це занадто низько. Він ще бодай подумає, що ти досі сохнеш по ньому. Хоча це не так. Правда?