Розділ 3

Я стояв на невисокій табуретці з розкинутими набік руками – саме в цю мить на мені підшивали костюм. Необхідно було стояти нерухомо та з високо піднятою головою – на щастя, проблем з поставою у мене ніколи не було, адже з самого дитинства мене привчали до прямої постави – адже так повинен триматись король перед народом. Прямо й нерухомо. Я відчув, що мене кольнуло у районі ребер й сіпнувся.

– Милосердна, як тебе там? – крізь зуби виплюнув я, намагаючись звертати на біль увагу не більше, ніж потрібно. – Я б попрохав вас, леді, бути акуратнішою. Все таки, не простолюдину ганчір’я підшиваєте.

Випрямився та знову став нерухомо, вислуховуючи бурмотіння кравчині – вибачення та ще щось, схоже на фразу «черговий аристократ з непомірним его». Цікаво, як ця дама заметушиться, коли дізнається, кому саме підшивавала одяг в цей момент. Гадаю, що подібні слова вона ніколи не наважилась би промовити.

Через декілька годин почнеться бал. Весь палац прибрано, я б міг сказати, вилизано до блиску – і саме вчасно, тому що декотрі запрошені почали прибувати за декілька годин. Було викликано певну кількість кравців, щоб переконатись у тому, що вбрання  готове та сидить ідеально. Жінкам також потрібні були зачіски, а ще обов’язковий елемент як для жінок, так і для чоловіків – маски. Користуючись секундою, яку подарувала мені кравчиня, я видихнув і подивився на стіл, що відображався в дзеркалі. На ньому лежала червона маска – без вишуканих візерунків та іншого, звичайна маска, яка закривала обличчя від нижньої частини чола до середини носа.

Колір маски відповідав елементу, яким володів чаклун. Насправді гарна ідея – адже так ти розумієш, на що здатна людина, що перед тобою. Хоч такі маски мали б бути у кожного в королівстві, але випадків, коли з’являється можливість продемонструвати їх – майже немає. Лише рідкісні бали на кшталт того, що відбудеться сьогодні.

Також я був вдячний батькові, що той попрохав маску за мене – і мені не потрібно було звертатись до творця масок самостійно, як це робитимуть наші гості, що вже з’явились у палаці. Для тих, хто прибуде трішки пізніше, творець масок стоятиме на вході разом з охороною. Поки охорона перевіряє запрошення, творець майструє маску для гостя.

Справді – я лише дивувався, як можна було за чотири дні відправити стільки запрошень. А лише за тим й згадував, що батько не займався цим самотужки – не по чину.

– Робота завершена, всі необхідні ділянки вбрання підшиті. – вона встає переді мною та ще раз передивляється кожний шов мого костюму, шукаючи недоліки. Нічого не побачивши, вона поклонилась та вийшла за двері.

Я з полегшенням зіскочив з тої табуретки й підійшов до столика, щоб взяти маску в руки, та повернувся до дзеркала. Роздивлявся своє відображення та й ніби дивився на когось чужого одночасно:  не впізнавав себе. Світла й гладка шкіра, виразні темні очі. Коротке брунатне волосся, яке нещодавно вклали. Справді, я звик себе бачити розтріпаним хлопчиськом у лахміттях. Але сьогоднішній день – виняток. Саме ось так я виглядав вперше у житті.

Тобто, як справжній принц. Адже час від часу я забував про це та поводився невідповідно до свого статусу. Але я ніколи не бажав бути ні принцом, ні королем чи щось таке. Мріяв про те, щоб одного разу прокинутись, ніби це був сон, та просто жити звичайним життям. Не в злиднях, не у багатстві, а просто звичайне життя, як у багатьох хлопців з центру королівства.

Зробивши видих, я надягнув маску на обличчя. І саме вчасно – адже двері за моєю спиною відкрились і до кімнати увійшло троє людей, а за дверима залишилось щонайменше ще троє.

– Ох, так ця кімната зайнята… – здивувалась жінка, що стояла посередині. Чоловік, що стояв ліворуч, лише закотив очі їй у відповідь. Жінка праворуч ніяк не зреагувала. – Думаю, ми знайдемо іншу. Вибачте, що потурбували, пане.

– Ні, не потрібно. Я вже покидаю цю кімнату. –  тихо відповідаю, наблизившись  до трійці.

Потрібно бути дурнем, щоб не зрозуміти, хто переді мною. Жінка посередині та чоловік праворуч – я впевнений, що вони з дому Фелінасте. Чимало  про них чуток по всьому королівству розлетілось – про їх статки, непростий характер та вроду. Що ж, про вроду точно не брехали.

Жінка була високою блондинкою, з яскравими фіолетовими очима. Якщо ми будемо стояти поряд, то ми як дві протилежності – шкіра у неї була світло-коричнева, ніби вона постійно перебувала під сонцем. Цей відтінок лише підкреслював її зовнішність, я ж на контрасті з нею ніби смертельно блідий. Вона була дуже привабливою, і це не дивно. Волосся було розпущене, одягнена вона у плаття світло-голубих тонів, без рукавів та з спідницею короткої довжини, а на її обличчі - світло-жовта маска, цей колір позначав, що вона чаклунка, що використовує магію блискавки.

Чоловік також мав світло-коричневу шкіру й яскраві фіолетові очі, але волосся було чорного кольору та трішки довше, ніж у мене. Одягнений він у чорний костюм, а маска на обличчі, як у мене, червоного кольору – вогняний чаклун. В нас є дещо спільне.

А третя жінка…  Ні, дівчина. Вона мені здається трішки дивною, адже поводиться так, ніби її тут немає. Руда, зеленоока, з білою маскою на обличчі. Чи то чаклунка повітря, чи то крижана чаклунка – ці маски майже однакового кольору, тому мені важко зрозуміти. Її плаття було світло-зеленого кольору, з прозорими рукавами.  Волосся зібране у два хвости ззаду, а на передній частині голови лише по декілька пасем з кожної сторони. Я продовжував уважно роздивлятись її, сам не знав, чому. Помітив, що вона терла безіменний палець лівої руки, а також те, що, можливо, вона дуже нервувала.

Але зрозуміти, з якого саме роду ця дівчина, я не міг.

– Заради всього, Чесс, помовч. – сказав чоловік, помітивши, що жінка посередині хотіла щось відповісти. –   Ми вже й так готові до цього клятого балу, нам ні до чого кімната.

– Тоді залишайся тут, Ділане. – спокійно відповідає Чесс та бере за руку другу дівчину й вони разом виходять з кімнати.