4

— Ах! Ти сперла ключ, щоб помститися мені?!!!
— Я ...?!!! Ти сам зрозумів що, ляпнув. Це мій дім, і зараз я зателефоную до орендодавця. — я дістала телефон і почала дзвонити дядечку у якого орендувала кімнату.
— Ні, є краще варіант я дзвоню в поліцію і нехай самі вирішують хто в нас злодій.
— Злодій?! Легко. Я підписала контракт із господарем квартири, мені нема чого боятися, — я переможно склала руки на грудях, — Дзвони!
— Добре, якщо ти кажеш правду, а не спеціально проникла до моєї квартири, чому тоді господар не попередив мене, що підселять до мене когось?
— Напевно з тієї ж причини, через яку він не сказав, що я житиму з сусідом-поросятком. Ти хоч знаєш скільки мені знадобилося часу, щоб прибрати бардак створений тобою?! — відчуваючи себе не затишно в тому, що дівчина має рацію. У нього був вічний бардак, і прийшовши додому, він дуже здивувався, виявивши порядок і чистоту. Хоч у чомусь вона може бути корисною, у нього так мало часу на все.
— Добре. Давай заспокоїмося та обговоримо тоді правила спільного проживання.
— Точно, - я зникла за дверима своєї кімнати, але вже за хвилину стояла з довгим списком біля Джуна, — Пункт перший : не розкидати речі. Для того щоб переодягтися є твоя кімната ось там і наводь бардак. Пункт другий — посуд миє кожен після себе. І третє — у квартирі чергуємо по черзі. І так у туалеті ти будеш піднімати кришку, а ванну кімнату на довго не займати.
— Це все чи ще що? — Джун погоджувався з усім, вона має рацію, хоча бісить що, командує з першого дня.

— Ні не все, у такому вигляді постарайся не ходити по хаті, — я тицьнула в хлопця натякаючи на його ледве прикриту наготу. Мені важко було дивитися в його очі, а не дивитися на підкачене тіло, по якому стікали крапельки води.
— А в такому можна, - Джун почав знімати рушник, я розвернулась і втекла до своєї кімнати.
— Придурок, — крикнула я перед тим, як зачинити двері, чуючи сміх хлопця.
З цього вечора ми з Джуном намагалися виконати всі умови, які обговорили. І як я передбачала бардак, залишався тільки в його кімнаті.

— Боже який безлад, — на підлозі, дивані та стільцях скрізь валялися розкидані речі хлопця. Не розуміючи, як можна жити і спати в такому жаху, я вирішила прибрати в кімнаті хлопця в день свого чергування. Він уже кілька днів не з'являвся в квартирі, і я була впевнена, що сьогодні він також не з'явиться ночувати, тому сміливо ступила до його «володіння».
Відправивши всі речі в прання, почала розбирати мотлох на столі. Моя увага привернула фотографія, що лежали в купі, з текстом і нотами. На ньому був зображений Джун та ще якийсь хлопець. Вони стояли обіймаючи яскраво посміхаючись. Перевернувши фото я прочитала напис: "Улюбленому Хон Кі від братика Джуна".
Першого моменту мене охопив страх і паніка. Я так намагалася втекти від Лі Хон Кі і зрештою опинилася в одній квартирі з його братом. Я кинулася до кімнати судорожно збирати речі, але мій мозок видав тверезу думку. Якщо досі сюди не з'явилися мої батьки чи сам Хон Кі, за ці два тижні, це означає лише одне Джун мене не впізнав або взагалі не знає про наміри брата одружитися. А якщо він не рідний брат, а двоюрідний? І якщо я буду ближче до нього, зможу все дізнатися про чоловіка якого мені засватали без мого відома.
Замок клацнув, і у квартиру зайшов Джун.

— Пробач, я напевно мала запитати у тебе дозволу, але бачу що ти не встигаєш прибратись у своїй кімнаті, от і вирішила допомогти. Прибратися трохи.
— Та спитати треба було. Але дякую, — хлопець стомлено впав на ліжко.
— Джуне, я тут знайшла фото. А хто це поряд із тобою? У тебе є брат? — Джун швидко підскочив до мене і, вирвавши фото, сховав у шафу.
— Тобі справді треба спочатку отримати дозвіл, — він не сердився, швидше хвилювався.
— То це твій брат? - не відставала я від Джуна.
— Так, це мій брат Лі Хон Кі, — хлопець сів на ліжко стомлено прикривши очі.
— Значить, ти багатий спадкоємець своїх батьків.
— Якось так.
— Чого ж чеболь живе як звичайний хлопець? Працює на роботі, намагається пробитися на сцену своїм шляхом, а не за рахунок багатих батьків?
— Хон Кі, старший син та головний спадкоємець корпорації сім'ї. Він пунктуальний, педантичний, серйозний, займається справами компанії. Його роль у цьому житті підпорядковуватиметься законам і вимогам сім'ї, щоб потім усе успадкувати. Мені ж подобається свобода і музика тому я тут.
— Твої батьки не підтримують твій вибір?
— Для них співак це не професія. Вони не вірять, що цим можна заробляти на життя і хотіли б, щоб я був схожий на брата. А я задихаюся в золотій клітці, тому втік, хоч і доводиться працювати на кількох роботах, — Джун струснув головою, — Мін А пробач я дуже втомився сьогодні, давай поговоримо в інший раз.
— Звісно, ​​відпочивай, — я посміхнулася і вийшла з кімнати хлопця.
Мене втішив той факт, що Джун виявився таким же бунтарем, як і я. А ось Хон Кі мені нагадав мою матір, яка заради вигоди та компанії готова на все. Люди для яких гроші та прибуток найголовніше, не дуже приваблювали. Мені подобалися бунтарі як цей Джун, який не боявся залишитися без підтримки сім'ї.
Вірно помітила, Джун її подобається, а не його брат. Далі у присутності хлопця я почувала себе спокійно та впевненіше. Навіть якщо Джун дізнається що я наречена, що втекла, навряд чи він доповість це братові або своїй сім'ї. Він зрозуміє мене – свобода вибору має залишатися за ними, а не батьками чи старими традиціями сімей.
Цілий тиждень Джун пізно повертався або взагалі не приходив ночувати. Я ловила себе на тому, що мені сумно коли я його не бачу. Але найбільше з якоїсь причини мені хотілося дізнатися більше про Хон Кі. Навіщо? Сама не розуміла, але пояснювала цю цікавість тим, що треба більше знати про свого ворога, щоб перемогти його потім.
— Джуне! — я тихо постукала у двері хлопця.
— Заходь, — була коротка відповідь. Він учора повернувся глибокої ночі і я розуміла що, розбудила його.
— Ти вихідний?
— Та хотів би відіспатися.
— А далі що робитимеш?
— Не знаю, хотілося б сьогодні просто відпочити.
— Я… тут… Я в'їхала близько місяця тому, але ще так і не відсвяткувала новосілля. Як дивишся на те, щоб піти на пікнік у парк? Я все приготую сама! — чомусь я дуже хвилювалася, боячись відмови хлопця.
— Я згоден, але зараз я хочу ще спати. Покличеш колись, будиш готова, — хлопець натягнув ковдру на голову солодко позіхаючи. Його не слухняне волосся було скуйовджене і це виглядало дуже мило.
І тут я згадала про готування. Я нічого так і не навчилася готувати. Переглянувши в інтернеті кілька страв, я записала складові та вирушила за покупками. Вирішила зробити два види кімбапа, омлет з овочами, і не встояла, щоб не купити десерт. Невеликий торт з кремом.