2

____________________________________________________________________

…Найбільший привілей, який дано людині згори — бути причиною добрих змін у чиємусь житті…
                                                                                                                            Блез Паскаль

_____________________________________________________________________

***

— Дівчино, ви оплачуватимете проїзд? — від думок про батька мене відірвав водій, який невдоволено дивився у мій бік. Вийшовши з роздумів я простягла йому десять тисяч, меншої купюри в мене не було, але водій продовжував свердлити мене поглядом, косячись на гроші в моїй руці.
— Що? Мало? - звикла їздити на авто я не спромоглася уточнити такі деталі як ціна за проїзд у транспорті.— Проїзд коштує дорожче? — я здивувалася дорожнечею проїзду.
— Ти що з місяця впала. Карткою проїзд оплачується. На неї треба гроші покласти. - бачачи мою розгубленість чоловік важко зітхнув, зробив оплату своєю карткою, взяв у мене купюру, відрахував здачу і сунув мені її в руку. Подякувавши дядечку за доброту я сіла на вільне місце, оглядаючи вид з вікна. Це не те відчуття, коли ти їдеш в особистому авто.
Цікавість виду за вікном змінилася міркуванням, де мені сховатися. Цей маршрут автобуса проїжджав три райони Сеула і найдальший з них, на мій погляд, підходив найбільше. Тут жили прості робітники у зйомних чи своїх, але невеликих квартирках чи будиночках.

Першим бажанням було якнайшвидше відшукати квартиру, але розуміючи що спочатку все ж таки потрібно змінити свій зовнішній вигляд. Від мене так і разило багатством. Мені ж потрібно, щоб ніхто не здогадався хто я насправді. Побачивши недалеко від зупинки салон краси, я підбігла до дверей автобуса, що закривалися,і планував від'їжджати від зупинки. Кинувши мені в слід «Божевільна» водій відчинив двері, даючи мені можливість вийти.
У вітрині салону на шматку товстого картону було вказано спектр послуг та вартість кожної процедури. Ошаленівши трохи від різниці вартості між дорогим і цим салоном, я обережно прочинила двері заглядаючи всередину.
— Проходьте. Ви щось хотіли? - переді мною стояла миловидна дівчина приблизно мого віку.
— Мені це…
— Підстригти? Пофарбувати?
— І те і інше. Коротше щоб я не була схожа на нинішню себе.
— Від нареченого змиваєшся, чи з дому втекла? — дівчисько зі знанням справи дивилося на мене поглядом, що оцінює.
— Що таке помітно?
— Ну не щодня до мене заглядає відвідувач одягнений у Miss Sixty, і пахне Selenion, - побачивши мій переляк в очах продовжила, — Ні бійся не видам. Я своїх клієнтів не здаю. Сідай, — дівчина розвернула клієнтське крісло, пропонуючи свої послуги майстра.
Перевтілення тривало дві з половиною години. Коли, нарешті, все було закінчено. Я з легким жахом подивилася на себе в дзеркало, але ще раз глянувши з усіх боків зрозуміла що це те що потрібно. Різнобарвні пасма, коротка довжина волосся, середнє каре, робили мене мало впізнаваною.
— Тепер тобі точно не знайдуть. - дівчина, стояла схрестивши руки на грудях оцінюючи свою роботу,—Ну з зачіскою вирішено, а ось зі шмотками, тобі потрібно їх позбутися. У нас по районі в таких не ходять, привернеш до себе не потрібну увагу.

— А є тут якийсь бутік? — я оглянула своє вбрання і мала погодитися з дівчиною.
— Та за рогом є невеликий магазинчик. Там зможеш підібрати простий одяг, а поки накинь на плечі мою куртку, вона трохи приховає пафос твого вбрання, — дівчина простягла коротку джинсову куртку.

— Дякую. Скільки з мене, я й за куртку тобі заплачу.
— Ей, якщо втекла від рідних, то на що збиралася жити? Фінансами вона розкидається. Куртку потім повернеш. Роботу допоможу знайти, але житло це вже сама. Знайомих у мене немає хто б здавав кімнату чи квартирку. Ти зайди в комп'ютерний клуб, він трохи далі прямо вулицею, погортай оголошення може чого і знайдеш підходяще.
— Дякую ще раз, навіть не знаю, як тобі дякувати.
— Ай, - дівчина відмахнулася рукою, - Курочкою пригостиш колись, цього буде достатньо. І до речі мене Мей Лі звуть, а тебе?
— Мін А, - я простягла руку нової знайомої на знак вітання. Відповівши мені рукостисканням, ми розсміялися.
— З тобою добре, але думаю мені до вечора таки треба знайти роботу та житло.
— Підійдеш до закриття, я тобі роботу знайду. У мене друг начебто шукав нового працівника. Зарплата своечасно, не велика, але прожити можна, подякувавши ще раз нову знайому я пішла за її порадою пройшовши трохи вулицею і завернула за ріг. Там справді був невеликий магазин. Пройшовшись по рядах з одягом я обрала джинси, комбінезон, сарафан і легку сукню трохи вище колін. Мокасини, босоніжки на невеликому каблучці. Вже на касі побачила сонячні окуляри. Вони були якраз за модою і одягнувши їх можна було сховати пів обличчя. Розрахувавшись за покупки, я повернулася знову на ту саму вулицю і легко знайшла комп'ютерний зал.
Заплативши за годину, я сіла за крайнім столом і почала у всесвітній мережі інтернету шукати квартиру. Багато оголошень вже не були актуальними. Починаючи засмучуватися, я знайшла ще один номер, і судячи з карти квартира знаходилася на сусідній вулиці.Зателефонувавши господареві я була щаслива почути, що у нього вільна кімната в квартирі. Він сам там не живе, можна вселятись хоч зараз. Єдина умова – це оплата за квартал наперед. Я розуміла, що це не маленька сума, але в моєму розпоряджені було трохи більше. І якщо я сьогодні, як казала Мей Лі, знайду роботу, то без грошей взагалі не залишуся.
Давши згоду на оплату, я отримала адресу будинку, де здавалась кімната. Почекавши трохи господаря квартири, я отримала заповітний ключ в обмін на кругленьку суму готівки. Побажавши мені удачі господар пішов геть.
Деякий трепет наповнював мою душу. Ось воно самостійне життя без прислуги, вказівок та вічних переживань про імідж сім'ї.

Прокрутивши ключем у замковій свердловині, ти легко відчинила двері та застигла на порозі квартири.
Квартирка була невелика і з дверей було видно безладдя. Я зрозуміла, що не єдиний квартирант, тут і про це господар квартири не спромігся попередити. У квартирі панував хаос, хтось явно збирався нашвидкуруч і цей хтось, судячи з одягу, був хлопцем. Аджосі який здав мені кімнату не брав слухавку. Змирившись із цим становищем, я вирішила прибратися, щоб не жити в свинарнику, а в голові вигадувала правила спільного проживання, які озвучу для свого сусіда-нечупури.
Склавши всі речі, протерши пил і видерши підлогу ти відчула дикий голод, адже зі сніданку в тебе в роті не було нічого, а вже давно перевалило за обід.
Готувати ти особливо не вміла і знайшовши в одній із тумбочок пачку рамена запарила його за рецептом зі зворотного боку. Це плата за те, що зібрала його манатки і привела тут все в нормальний вигляд.
Поївши рамен ти нарешті розвісила свій невеликий гардероб у шафі, знизу акуратно виставила босоніжки.
Одягнувши комбінезон та мокасини попрямувала до Мей Лі.