Пролог

Кілька століть тому, в часи інквізиції та масового полювання на відьом…

Гучний гул натовпу на площі невеличкого містечка заглушав потріскування сухої соломи під ногами. Запах диму та страху висів у повітрі, а до двох дубових стовпів, потемнілих від часу та крові, були прив'язані жінки…

Три відьми. Принаймні, так думали інквізитори.

Навколо них вирувала розлючена юрба, скандуючи "смерть відьмам!". Смолоскипи інквізиторів, що збиралися творити правосуддя, відкидали довгі, зловісні тіні на тіла засуджених. Але, як не дивно, на обличчях жінок не було й тіні страху. Замість благань про помилування, з їхніх уст злітали жарти, незрозумілі для натовпу.

- Ну що, дівчата, - промовила Каліста, лукаво підмигнувши Алесті, - здається, ми сьогодні будемо головною розвагою містян. Шкода, що нам не заплатять за виступ.

Алеста засміялася, її голос прозвучав дзвінко, на мить перекриваючи рев юрби.  

- Та ні, Калісто, це ми сьогодні заплатимо! Буквально. Хто б міг подумати, що інквізиція влаштує нам таку пишну прощальну вечірку?

Тесалія, хоча й мовчала, але в її темних очах іскрилося щось подібне до іронії. Вона спокійно спостерігала за наближенням катів, ніби все, що відбувалося, було лише частиною заздалегідь написаного сценарію.

- Шкода тільки, що їхня божественна кара така... передбачувана і однотипна, - продовжила Каліста, зітхаючи.

- А тобі б тільки різноманіття подавай. Он Тесс, не скаржиться, -  хмикнула Алеста, закотивши очі.

Тесалія нарешті порушила мовчання, її голос прозвучав тихо, але з виразним відтінком іронії.

- Я б краще уявила, як ці інквізитори перетворюються на жаб. Але, на жаль, це було б занадто просто.

Раптом один з катів, з потворним обличчям та очима, повними ненависті, наблизився до Калісти зі смолоскипом. Він замахнувся, щоб підпалити солому біля її ніг.

- Зупинись, сину мій! – раптом пролунав владний голос архієпископа, який щойно з'явився на площі.

Натовп вмить затих.

Жінки перезирнулися, Каліста звела брову, Алеста закотила очі, а в очах Тесалії промайнуло щось подібне до розчарування.

- Невже вони передумали? – прошепотіла Каліста засмучено. – Інквізиторе, ви мене розчаровуєте! Я вже була готова до феєрії.

Але архієпископ навіть і не збирався їх милувати - слова чоловіка були звернені до натовпу.

- Не поспішайте, діти мої! Нехай вони відчують всю тяжкість свого гріха, перш ніж вогонь очистить їхні душі. Нехай вони побачать, що їхні чари безсилі проти віри! Нехай бояться, плачуть та жадають прощення!

Він підійшов ближче до Тесс і його погляд сповнився зневаги та тріумфу.

- То що, відьмо, де ж твоя сила тепер? Де ж твоя справедливість?

Тесалія спокійно подивилася йому в очі. У її погляді не було страху, лише глибока, вікова мудрість та прихована сила.

- А ви впевнені, що хочете побачити мою силу? – хитро прошепотіла темноволоса жінка, хижо посміхаючись.

- Чому ж ні, хочу, - хмикнув чоловік у відповідь, окинувши липким поглядом принади Тесалії.

- Що ж, хай буде так. Я із задоволенням виконаю ваше бажання, - видихнула жінка, піднявши потемнілі очі до неба.

Архієпископ раптом зблід, відсахнувшись, але швидко оговтався.

- Підпалюйте! – скомандував він, позадкувавши.

Та було вже пізно. Інквізитори не змогли наблизитися до стовпів. Цього разу щось невидиме зупинило їх.

Полум'я на смолоскипах раптом згасло, небо вмить потемніло. І зірвався дикий вітер, рвучи на людях одяг та засипаючи пилом очі.

Паніка в натовпі розросталась, люди стихли і зі страхом дивились на трьох відьом, що раптом почали сміятися. Їхні голоси, сповнені сили та непокори, звучали над площею, наче виклик інквізиції та всьому світу.

Але і вони потонули в криках містян, коли мотузки розв’язались, а відьми випустили свою силу…

                                                ***

Наші дні…

Тесс сиділа за столиком свого будинку і зітхала. Цей світ став дійсно нудним. Магією так, як раніше користуватись вже було небезпечно і необачно. Розгулятися, як в давні часи з подругами ставало просто неможливим, адже на кожному кроці висіли камери, а інквізиція стала працювати витончено і набагато ефективніше. Тож зараз вона щиро заздрила Калісті… і сумувала за нею.

- Наче це проблема! Що тобі заважає навідати її в тому магічному світі? – фиркнула чорна кішка, скрутившись клубочком на колінах відьми. – Можливо, нам там сподобається?

- Без техніки, інтернету та телебачення? Складний вибір.

- Тут нам стає все важче. Скоро треба буде знову міняти місце – сусідка почала помічати, що ти не старієш.

- Вона просто заздрить.

- Звичайно. Вони всі заздрять – це нормально, коли ти виглядаєш як елітна шльондра і вабиш їх чоловіків.

- Хто б казав? Сама всіх котів в районі збурила.

- Але мене за це в відьомстві не запідозрять, - мявкнула кішка у відповідь. – Пора міняти декорації.

Тесс зітхнула і закусила губу. Тінь була права. Декорації їй вже приїлись...

- Добре… Загадай-но бажання…

Вітаю Вас у новому романі пригод та кохання сильної, інколи жорстокої, але справедливої відьми! Та дуже сподіваюсь, що Вам сподобається історія становлення Тесс в новому світі, інтриги, чари та обов’язковий хепі енд в фіналі)))