Глава 20

Коли Калісті донесли про передчасну смерть чоловіка, відьма тихо сіла на лавочку, змінилася в обличчі і заради пристойності пустила самотню сльозу, але влаштовувати трагедію не стала. Ридань і істерик, та й сліпої закоханості ніхто й не чекав, хоч на безкоштовний виступ сподівалися: все-таки, плітки – товар цінний. На жаль, Верін Арно в народі слави героя не мав, а тому і плакати по ньому ніхто особливо не збирався.

А от організовувати похорони Калісті все ж таки довелося. Але, як сказала Селена, тут навіть спеціальна похоронна служба була, що займалася всіма приготуваннями. Так що надвечір у вітальні казачей лежав у гарній труні і виглядав навіть краще, ніж за життя. Квіти були приготовлені, місце на цвинтарі відведено, працівники найняті, проводжаючі організовані та стіл для поминок у трактирі Селени замовлено. Залишалося лише одне – заповіт.

Що Калісте справді не потрібно було, то це судові позови за спадок. Дітей та бідних родичів, яких вона могла образити, Верін не визнавав, а от багата тітка була. Тому, щоб попередити подальші сварки, дівчина подбала про міцний сон всіх домочадців, торкнулася стін будинку, наказавши не впускати сторонніх, і захопила Ворона з домовим – вона ж слабка тендітна дівчина і допомоги потребує. А хто може бути кращим помічником ніж фамільяр та домовий?

І ось, спустившись у той самий підвал, що якраз знаходився під вітальнею і встановленою труною, почала свої приготування, накресливши ритуальні символи та розставляючи свічки. Каліста не метушилася і не поспішала, заготувавши все необхідне, і лише тоді випустила силу - адже знала як небезпечно викликати душі мертвих, не підготувавшись.

Темна магія лилася по кімнаті, загортаючи в кокон усе навколо, стародавні заклинання стрясали повітря, примушуючи його ущільнюватись і блискати над пентаграмою, спалахнули свічки та зелені очі змії на палиці, коли образ покійного чоловіка став формуватися перед відьмою. Злий, темний і сповнений ненависті дух, скалив зуби на Калісту, намагаючись дотягнутися руками, розірвати все довкола. Та тільки вирватися за межі символу не міг.

- Що, Веріне, не солодко тобі тепер живеться? – кивнула Каліста, стоячи біля пентаграми.

- Відьма? Це ти винна у моїй смерті! Та я…

- Тихіше, любий, - обірвала жінка, випускаючи силу і скручуючи душу зашморгом, змушуючи корчитися від іншого болю, не фізичного - тут відчуття були гірші за будь-яке поранення. - Мені від тебе дещо потрібно. Допоможеш – відпущу, помандруєш далі, знайдеш своє посмертя, ні – розвію, начебто й не було тебе ніколи. Сам знаєш, що це означає.

На мить дух завмер, затих, справді злякавшись. І наче нервово ковтнув, не втративши земної пам'яті та звичок. Навіть він розумів, що означає «розвіяти», а це для будь-якої душі – страшний вирок, адже змінити щось, переродитися, ставало неможливим, бо після такого ритуалу існування справді закінчено у всіх світах і вимірах.

- Чого ти хочеш?

- Ти забув скласти новий заповіт. Мені не хотілося б заперечувати старий і гризтися з твоєю родичкою.

- Знімеш парочку гріхів - підпишу, - єхидно посміхнувся Верін, і після смерті примудрившись поторгуватися. - Інакше тітка тебе по світу пустить. Вона давно на мої володіння слини пускає.

- Може б і зняла. Якби ти не був причетний до загибелі батьків Хлої. А так… не хочу. Не варто крутитись, Веріне. А то розсердитися можу, - прошипіла відьма, стиснувши в невидимих ​​магічних лещатах дух колишнього королівського казначея, що мав наглість найняти хлопчика підпиляти кріплення колеса карети, в якій і розбилися батьки Хлої Рейно.

- Гаразд, вмовила. Давай папір.

Відьма задоволено посміхнулася і кивнула домовому, що по команді, немов із повітря, витяг старий заповіт, де описувалося все, чим володіє чоловік, і дві копії нового, в якому згадувалося все, що насправді йому належало, тільки без підпису. Цього разу відьма навіть усміхнулася – вражали масштаби скритності та недовіри Веріна Арно, що зумів приховати навіть від повіреного купу грошей та цілий маєток за містом.

Кузя простяг аркуш паперу прямо в коло і вмостився чекати. Дух казначея підхопив обидві копії нової версії договору і провів над ними рукою, створюючи власний підпис, та тільки не писав чорнилом, а кров'ю, що створювала магія угоди.

- Тепер задоволена? - гаркнув сердито Верін, кинувши папери, підхоплені домовим.

- Так, звичайно, - посміхнулася Каліста, перевіривши всі підписи. – Можеш бути вільним.

- Стривай, - сказав Верін, хмурячи брови і жуючи неіснуючі губи. - Я хочу попросити…

- Про що? - видихнула відьма, вражена нахабством привида.

- У мене залишився син...

- Син, - насупилась відьма, яка раніше наводила справки про всіх родичів чоловіка. Але, на жаль, на її розчарування, привиди не могли брехати. Вони відчували свою кров. - Чого ти хочеш?

- Знайди його.

- Ти просиш про дитину... мабуть, не зовсім прогнив. Хто він та де його шукати?

- Будинок утіх «Червона стрічка». Запитаєш власницю, вона доглядає Ремі.

- Його мати?

- Лія. Померла під час пологів.

- Чому не визнав?

- Сина повії? Я досі був певен, що хлопчик не мій. Тільки зараз…

- Так, привиди своїх дітей відчувають.

- Не кидай його, подбай про хлопчика. Вирости, як сина.

- Чи не багато ти просиш, щеня?! - гаркнула відьма, від злості виявивши свою міць і справжній образ.

На цей раз Верін застиг, наче миша перед змією, злякався не на жарт, зрозумівши, з ким має справу. І все ж таки, знайшов у собі сили відповісти.

- Багато. Але я знаю, ти дитину не кинеш. Його мати теж колись вважали відьмою. Він міг успадкувати дар. Перевір хлопчика, навчи. Ти не пошкодуєш.

- Вже шкодую.

- Перестань. Адже тобі потрібен приємник.

- Кузя, - гаркнула домовому, клацнувши пальцями. – Документ на признання хлопчика кровним сином Веріна Арно.

Через мить у руках відьма тримала документи, що підтверджують сімейні зв’язки казначея та дитини, особиста розписка про визнання сина, свідоцтво про народження, і навіть згадка у заповіті про обов'язкове опікунство з боку його дружини Хлої. Тільки ім'я дитини відьма трохи змінила: Ремі – скорочення, воно й залишиться, але з документах хлопчик згадувався як Рамон. За звучанням близько, малюк з часом має звикнути. А співробітникам борделю про нього знати не обов'язково, і проводити непотрібні паралелі також. Мало хто потім згадає, що таке шантаж. Окремо, на всяк випадок, відьма зажадала заяву від батька не допускати до виховання хлопчика тітку, з підписом та особистою печаткою, яку люб'язно шльопав Кузя на всіх документах.