Глава 19

Перше, що зробила Каліста вранці – це виспалася. Той час, що наречені зазвичай витрачають на макіяж, зачіски, перевдягання та приготування, у відьми зайняв кілька хвилин і кілька заклинань. Гор і Селена вже були вбрані і готові разом із нареченою їхати до храму. Карету люб'язно прислав казначей, а для невеликого бенкету, хоч і не на весь світ, Селена надала свій трактир. Причому до кожного столу подавати збиралися солодощі та гарячий шоколад – рекламу новому закладу хотілося зробити заздалегідь, тим більше що запросив наречений людей знатних, впливових та заможних. Настав час наводити мости і заводити потрібні знайомства.

Наречена була прекрасна, як і належало чорній відьмі. Очі відвести деякі не могли, інші не хотіли. І поки все йшло за планом, Каліста подбала: заклинання зговірливості і мовчання на тітку наклала, дітей під наглядом няні залишила, придане в скрині зібрала і навіть посміялася, коли речі в нього трамбувала, а Ворона і Кузю на господарстві залишила.

І старалася жінка нічим не вирізнятися – ні зовнішністю, ні поведінкою. Не час показувати себе справжню, особливо перед запрошеною знаттю, що й так погодилася на візит. Адже раптово весілля зіграли, попереджати було прийнято за тиждень як мінімум. Тож дякую, що з'явилися, можна і з порожніми руками, Калісті чудовим подарунком був сам факт їхньої присутності – потрібні ж свідки церемонії. Тому що довго у шлюбі відьма перебувати не збиралася.

Гроші, становище в суспільстві, титул і право вибору – ось чого Каліста збиралася добитися. А казначей… ну що ж, гріхи чоловіка відьма бачила наскрізь – така її сила темна. І те, що вона зчитувала, навіть чорній відьмі не до душі було: злодійство, жадібність, брехня, садизм, вбивства, насильство… тут зібралися всі можливі вади людства. Може саме тому, на обличчях гостей у храмі, крім співчуття, нічого особливо не читалося.

Зате похоті у погляді нареченого, що стояв біля вівтаря, було достатньо, щоб захотілося проклясти всіх присутніх на смерть. Але відьма вирішила в цей день повеселитися, тож до вівтаря вона йшла з високо піднятою головою і посміхаючись – навіщо завчасно засмучувати мужика?

Поріг храму під руку з Гором Каліста переступила сміливо – місцева релігія їй була взагалі не знайома, а тому й ніякого впливу не мала. Тож коли храмовник читав молитви і благословляв на довге подружнє життя, відьма нічого не відчула.

Щоправда, був один неприємний момент – наречений поліз цілуватися. Робити було нічого – довелося терпіти. Але з висоти прожитих років, поцілунок із засранцем – така дрібниця.

Верин Арно ж був дуже щасливий: будинок повернув, бізнес сімейний відхопив, наречену-красуню молоду і зговірливу отримав. А там дивись і сина народить, дали б тільки до вечора дотерпіти. Адже дружина, піди, ще дівчина. Від цієї думки Верина аж затрясло, так захотілося її під себе підім'яти та прямо в кареті відтрах... Саме так, у кохання чоловік давно не вірив і любити не вмів ні серцем, ні тілом. Тож тепер у його думках картинки змінювалися одна одною, як і пози. А якщо мала викручуватися стане, то він і в цьому випадку знав, що зробити: для цього у нього був відмінний батіг і кляп, які останнім часом він особливо любив використовувати на жінках легкої поведінки. А тепер і безкоштовно зможе, та ще й будь-коли. Від подібних думок казначея повело, сп'янів він без алкоголю і на дружину поглядав уже не просто хтивим, а недобрим, темним поглядом. Бо не супутницю по життю шукав, а рабиню у всіх сенсах цього слова. А поки що... поки Верін вирішив лише спостерігати. Нехай повеселиться, адже востаннє.

Каліста й веселилась, як тільки молодята разом із гостями перебралися святкувати весілля в трактир, переобладнаний під ресторан. Спочатку змусила перезнайомити її з усіма гостями – мости наводити було час. Тим більше, що тут опинилися і градоправитель Мірек Хок із дружиною Сієною, і королівський прокурор Бернар Террі з дружиною Кайрою, власник та редактор газети Касан Плессо, начальник в'язниці Сенай Вето, головний поліцейський комісар міста, деякі придворні, представники знаті та навіть опозиції – герцог Кортен власною персоною. Об'єднувало більшість із них одне – небажання бути присутнім на цьому весіллі, але, мабуть, чимось гості були зобов'язані Арно, або заради вигоди прийшли. Хоча повеселіли всі, як тільки подали їжу. Тут вже Каліста з Селеною побешкетували – приготували всі страви з рідного світу відьми. Щойно солодощі пішли, усі дамочки заохали, а коли пригостили коньяком та настоянками – розслабились і чоловіки.

Каліста часу не втрачала, спілкувалася з гостями і слухала.

- Мабуть вона в боргах по вуха, - тихо шепнув градоправитель прокурору.

- Або ж її батькам начхати на дівчину.

- До речі, її родичів у храмі я не помітив.

- Не можу знати, - знизав плечима прокурор. - Так швидко шлюб ще не влаштовували. З'ясувати нічого не встиг. Яка тільки віжка Верину під хвіст попала?!

- Може вагітна?

- Сумніваюся. Не схожа на його дівчат.

- А ти й уподобання казначея знаєш?

- У мене робота така – все знати. Щоправда, дівчину шкода. Гарненька.

- Так, загубить, - похитав головою градоправитель, важко зітхнувши.

А Каліста посміхалася, тільки пирснувши. Звичайно, чоловіки як завжди молодці. Поспівчували. Шкода, такі правильні та шляхетні, що тільки тріпатися язиками і можуть. Варіант «допомогти» навіть не розглядався. Хоча, тут відьма сама себе смикнула. Це чим вони цікаво могли б допомогти? З весілля викрасти?

- Ти тільки подивися, як вони солодощі жеруть, - тихо на вухо шепнула Селена, задоволено усміхаючись і спостерігаючи за новими офіціантами у формі, від яких усі жінки очей не могли відірвати.

- Так, хорошу рекламу ми зробили. І хлопці – молодці.

- Сьогодні вранці костюми привезли. Цукерочки просто! Гор досі злиться.

- Нічого, переживе. Йому корисно трохи понервувати.

- Тепер залишилося лише відкритися. Може наступного тижня?