Глава 17

На кухні найнята прислуга клопотала не гірше за Калісту, зі скидкою на знання та обмеження цього світу. Так що вечеря хоч і не була вишуканою, але виявилася смачною і ситною. У будь-якому разі свою зарплату жінка відпрацьовувала і явно напрошувалася на доплат до платні. А ось приїжджі гості все ще проходили «акліматизацію» після довгої дороги, насилу стримуючи позіхання і пересуваючись хиткою ходою. І навіть гордовита віконтеса, мовчки повечерявши, вирушила спати. Хоча якщо бути чесними, втома і надмірне бажання прилягти були викликані не лише вимотуючим переїздом, а й стараннями домового Кузі, що на прохання відьми додав у вечерю потрібну травичку. Нічого шкідливого, проте тепер Каліста могла спокійно вирушити у справах. Кіготь обіцяв їй роботу та ще й фамільний склеп некроманта треба було показати. Адже обіцяла.

  Отже, накинувши плащ і полог відведення очей, відьма пішла в ніч, прямо на цвинтар. Чомусь жінка була впевнена, там її вже чекають.

- Думав, ти не прийдеш, - усміхнувся Кіготь, трохи кивнувши.

- Чого раптом? Хіба я колись не тримала слова? – промовила відьма, зиркнувши на статую горгульї за спиною Кігтя, що живими очима зараз дивилася на неї, пропалюючи поглядом. Заспокоювала лише наявність захисних амулетів та відсутність злісних планів. Тому що силою відьма відчувала, що ця істота була набагато серйознішою і могутнішою, ніж його родич, який зараз мирно жив зі знайденою парою в особі Селени.

- Жінки – істоти мінливі, – знизав плечима чоловік і галантно запропонував руку. Ех, ще б серце, відьма б не відмовилася.

- Не тоді, коли на горизонті маячить вигідне дільце, - сказала Каліста, вчепившись за руку і постукуючи палицею. - Сподіваюся, наша домовленість ще в силі?

- Я не порушую слова, - вскинувся Кіготь, на що відьма не стрималася і все ж таки демонстративно хмикнула.

- Та що ти говориш?!

- Ну, хіба що мені це вигідно, - задиристо посміхнувся чоловік, підморгнувши.

- Так, у цьому ми схожі. Обидва не соромимося вдарити в спину, з-за рогу, у темному провулку.

Кіготь усміхнувся, стиснувши долоню відьми.

- Чому ти знову у вигляді старої? Мене це зовсім не заводить, почуваюся збоченцем, – невдоволено бурчав чоловік. - Зовсім не хочеться затиснути тебе в кутку, а тут стільки затишних склепів.

- Та ти жартуєш? Склепи? І ти ще впевнений у своїй розсудливості?

- Ти недооцінюєш місцевих товстосумів. Деякі склепи тут затишніші будинків в окрузі. Багатші так точно. Але ми відволіклися. Зніми цю ілюзію, вона мене нервує.

- Навіть не подумаю.

- Чому?

- Дурне питання. Тому що ти загрожуєш моїй репутації. Я дівчина молода, мені про заміжжя треба думати.

- Що? - поглянув на неї Кіготь, різко зупинившись. – З якого часу шлюб з'явився у твоїх планах?

- З учорашнього дня.

- І що сталося?

- Краще спитай, чого не сталося. Поваги до мене як особистості та визнання моєї самостійності.

- Кого ти вбила? – хитаючи головою, зітхнув Кіготь.

- Поки що нікого, але план сформувався сам собою. Суспільство, де жінка без чоловіка – ніщо, мене не влаштовує.

- Вирішила змінити місцеві устої?

- Я схожа на божевільну? Ні звичайно. Вирішила набратися влади та впливу.

- Шляхом заміжжя? Цікаве рішення. І хто у твоєму списку першим рядком?

- А ось про це ми поговоримо пізніше, - оскалилася відьма, вирішивши тему не розвивати. Викликати ревнощі вона не збиралася, тим більше у чоловіка, який її не любив. Та й вийшли вони якраз до потрібного склепу. - Ось цей. Ти просив показати.

Темною енергією від споруди так і віяло. Магічний фон і той змінився. Але надписів та гербової приналежності до будь-якої родини на ньому не спостерігалося.

- Знаєш чий він?

- Здогадуюсь, але перевірити не завадить, - задумливо розглядаючи кам'яну статую, що схилилася з мечем у руках, сказав Кіготь.

- Що ж, я свою частину договору виконала, - повернувшись до чоловіка, демонстративно підняла брову.

- Все вірно, - кивнув Кіготь і попрямував у зворотний бік. - Не заперечуєш проти прогулянки лісом?

- Вночі? Лісом? Я не знала, що у нас побачення. Ти що ж, любий, вирішив покохати стареньку? – хрипло сміялася відьма, розуміючи, що її чекає робота, але впустити шанс поглумитися над Кігтем просто не могла. І задоволено усміхнулася, побачивши, як пересмикнув плечима чоловік.

- А ти вмієш бути жорстокою, - бурчав Кіготь, продовжуючи йти у бік лісу.

Заговорив про справу новий роботодавець, як тільки вони покинули цвинтар.

- Поки трохи пройдемося, а я розповім тобі дещо про це місце.

- О, цікава передісторія? Люблю такі, слухаю.

- Я розчарую – нічого цікавого. Трохи далі, глибше в лісі є озеро. Рибу там часто ловили, купатися місцеві любили. Але це раніше. Тепер там люди тонуть. Із завидною постійністю. І це хотілося б змінити.

- Так нічого ночами в нетверезому вигляді по водоймах шастати. З чого ти вирішив, що там нечисть водиться?

- Ліста, за останній рік вісімнадцять здорових жінок на березі знайшли. Утоплениці, це точно, та тільки на їхніх обличчях у всіх поголовно – вираз такого чистого щастя, що моторошно стає. Я сюди не одного мага і відьму тяг, навіть придворний, і той це місце обстежив. Знайшов пакість якусь на дні, а витягнути – не виходить. Пручається, сволота. Бар'єр тут залишив, заборонив людям ходити. Ось я і подумав, раз ти допомогу пропонуєш.

- Добре, гляну, але нагадаю, я свою допомогу не пропоную, а продаю.

Кіготь хитро посміхнувся і примружився.

- Помітила все-таки, гаразд. Двадцять золотих, якщо вичистиш озеро.

Тепер Каліста починала злитися, набридли їй хитрощі чоловіка.

- Озеро чистити я не збираюся, а ось вигнати погань, якщо вона є – будь ласка. А за те, що знову спробував мене провести, сорок золотих заплатиш і не монетою менше.

Цього разу Кіготь розреготався, качаючи головою.