Глава 10

Вранці наступного дня Феймер Фрост не дорахувався ще двох людей. На пошуки зниклих відправили кілька шукачів, але бажаного результату поки що, на жаль, не спостерігалося. Тож думки про те, що хлопці загуляли, запили чи втекли, більше його світлу голову не відвідували. Тут уже будь-якому дурню було зрозуміло – щось сталося.

Цього разу Фрост людьми вирішив не ризикувати і злощасне замовлення передав тим, у кому був впевнений сто відсотків. Чоловіки славились майстрами холодної зброї та рукопашного бою, такі на рожен не полізуть і махати кулаками просто так не будуть. Та й вирушали вони не в ніч, а вдень, так, про всяк випадок. Тому що зрозуміти, що відбувається, Фрост не міг. Повірити в те, що хтось вирішив скинути з п'єдесталу самого Кігтя і прибирає його людей, було справді важко. Гідних суперників у цьому місті у ватажка просто не було. Але все ж буває вперше. Думки про зраду, внутрішні розбірки, підставних гравців, гостей, і про інформацію, що просочилася шпигунам короля, витали в голові, наполегливо сверблячи і вимагаючи виходу. Але тицяти пальцем у небо Феймер не міг. І все ж, щось у цій справі йому не подобалось, а хвалена інтуїція волала про небезпеку, змушуючи підозрювати у зникненні чоловіків навіть невдаху дівчину, яку незабаром почне заганяти в кут Верін Арно. Жаль малу, але кожному допомагати – рук не вистачить.

І все-таки, не чекав Феймос таких втрат, розслабився, звик до порядку під керівництвом Кігтя, втратив нюх... можливо, хто знає. Але перевірити своїх людей не завадить. Знати б, дійшли хлопці до будинку Рейно чи ні, адже це багато міняло…

Цей день у Калісти виявився насиченим несподіваними візитами. І як уже повелося, рано-вранці жінку розбудив стукіт у двері. Фиркаючи, матюкаючись і потираючи руки в бажанні наслати порчу на чергового зухвальця, Каліста в спартанських умовах приводила себе в належний вигляд.

А біля порога на неї чекав казначей, гаденько посміхаючись з почуттям повної переваги і в передчутті беззастережної перемоги. Каліста з останніх сил стримувала щирий порив розреготатися чоловікові в обличчя. Мабуть, у метушні зі зникненнями своїх людей, кримінальні прошарки суспільства не вважали за потрібне, або просто забули сповістити наймача про невиконане замовлення.

Так що з якимось садистським задоволенням відьма відчинила двері навстіж і, посміхаючись, запросила трохи збентеженого Веріна Арно в будинок. Зрештою, треба ж чоловіка ввести в курс справи.

Так, не такого вітання чекав скарбник. Не такого.

- Як же я рада вас бачити, шановний Веріне Арно, - ляснула в долоні Каліста, розпливаючись в посмішці і буквально затягуючи гостя за поріг, вирішивши розвіяти сумніви і не дозволяючи вставити хоч слово. - Ви не уявляєте, що я вам зараз розповім! До речі, чаю не бажаєте? Із плюшками? О, ви, мабуть, по гроші знову прийшли? Це звичайно вчасно, я збиралася віддати. Та ви не нервуйте, он як почервоніли, серцем, чи що, маєтесь? Ви якось не дуже добре виглядаєте. Харчуєтеся, напевно, погано, робота, мабуть, не цукор. Відпочити б вам.

І діставши з кишені мішечок із золотими, сунула йому в руки, продовжуючи мовити без упину.

- Ви ж переживали, а ось і дарма. Бізнес-то пішов чудово. І хто б міг подумати. Адже я знала, що ви за мене обов'язково порадієте. А ще чула про нове торгове віяння – доставку додому. Уявляєте, як справи в гору підуть! Я навіть подумую про розширення, персонал хочу найняти, створити філію.

- Філі… що?

І вирішивши добити ошалілого від роздратування чоловіка, схопила за руку, виводячи пальцем на долоні потрібні руни.

- Знаєте, ви ж мені майже рідний, бо нагадуєте мого дідуся, який давно вже помер. Дбаєте про мене, переживаєте. Адже це так приємно знати, що у цьому світі хтось допомагає тобі. Так ось, гроші ви забирайте, розписочку тільки не забутьте покласти. А я вам кошик зберу. Все ж таки на травах продукція, натуральна. Може і колір обличчя відновитися, он у вас шкіра яка в'яла та ріпчаста...

Як писав розписку та залишав будинок Рейно, Верін і сам не розумів. Наче пелена перед очима утворилася, відтісняючи думки і здоровий глузд. Та тільки стояв чоловік посеред дороги з кошиком запашного мила в руках і мішечком золотих у кишені, не розуміючи, що взагалі щойно сталося. Хіба не він збирався пожинати плоди своїх зусиль: втішати дівчину, отримувати згоду на шлюб, переписувати договір про майно? Чому вона така щаслива і ні слова не сказала про здирників?!

У чоловіка в цей момент окрім образи і почуття враженого самолюбства, виникло цілком резонне питання: а чи взагалі мав місце факт здирництва? Бо інакше щасливий вигляд Хлої пояснити не міг. Так що, вирішивши не розкисати і подумки підібравшись, Верін зібрався увечері відвідати Кігтя і з'ясувати, в чому ж справа, чому дівчинка не ридає в кутку від страху? Чому через кілька днів договір все ще не виконано? Але найбільше Арно цікавило, чому це вид у нього хворобливий, шкіра в'яла і нагадує він дідуся?!

Тим часом, дивлячись у вікно, Каліста тихо сміялася, задоволена справленим ефектом і нанесеними рунами на шкіру скарбника. На жаль, навішані амулети не давали навести порчу на чоловіка або завдати шкоди, хоч би як відьма намагалася. А ось руни - зовсім інший вид магії, завдяки їм відьма збиралася змусити Верина зняти весь захист. Нажаль, тримались вони недовго, щезали за день. Адже ілюзія справа тонка – затуманює розум і змушує підкорятися, а потім розвіюється. Руни загрозу не несуть, от і пропустили амулети їхню магію.

Каліста похитала головою, думаючи про те, як багато недосвідчені маги не беруть до уваги. Адже варто про це подумати. Ні, все ж таки дивний цей світ, сила магічна розвинена, а користуватися нею не вміють, потомственні некроманти є, а місто сповнене нечисті. Непорядок. І махнувши ворону, відправила синичку стежити за казначеєм.

Але, досить думати про сумне, час лавку відкривати.

А ще за півгодини привезли нові меблі, від яких жінка була просто в захваті, бо кожне її слово та побажання було враховане. Навіть скляні вітрини виявилися виконані акуратно та прикрашені крученими ручками. Та ще й раніше терміну все зробили, що справді тішило.