Глава 9

Верін Арно, будь-що, намірився опустити з неба на землю маленьку зухвалу вискочку. Як і коли натиснути на людину, щоб отримати бажане, чоловік знав добре. Посада зобов'язувала. Та й кувати залізо, як кажуть, треба вчасно. Тому, саме сьогодні вночі Хлої мали нанести візит ввічливості його старі знайомі, трохи налякати, витрясти відсоток від продажів, ну а там уже як піде.

А от потім, як лицар у сяючих обладунках, казначей збирався великодушно прийти на допомогу нещасній, убитій горем дівчинці. І на своїх умовах гарненько… пояснити, що чекає на неї і який перед Хлоєю стоїть вибір. Хоча, якщо чесно говорити, вибору у неї не було. Тому що все, чого б чоловік не схотів, він отримував. Будь-якими способами. І, напевно, очікував швидкого та бажаного результату. Звичайно, люди Кігтя завжди справлялися із завданнями, інакше довго б не прожили. Не просто так кримінальний ватажок міста отримав своє прізвисько, саме тому ніхто не хотів потрапити йому в лапи. Краще все зробити правильно і чисто, ніж потім подихати від його рук. Так, був Кіготь шановною людиною, справедливою, все місто в страху тримав, вплив мав на багатьох високопосадовців. Декого сам і призначив.

Але все ж таки, не такий простий був чоловік, знали про його жорстокість і хитрість усі, хто з ним стикався. Хоча інший на такій «посаді» б і не затримався. На службі у негласного голови міста були різні «підрозділи»: злодії, професійні вбивці, шулери, збирачі боргів, дилери і навіть будинки розпусти. Звичайна людина таку владу утримати не змогла б.

Напевно, це був один із небагатьох випадків, коли Кіготь помилявся, вважаючи, що будь-який з його людей легко впорається із завданням. Був за ним старий борг перед казначеєм, а старі борги він не забував – справа честі для будь-якого чоловіка. Але налякати дівчинку? У чому тут загалом складності? Так що відправив він не найслабшого, але все ж таки, не кращого із своїх людей. Навіщо турбувати професіоналів? У цьому він, на жаль, прорахувався. Відьма – це вам не звичайна жінка, з Хлоєю фокус міг би й прокотити, а Каліста… тут жартувати було небезпечно. Не розуміла іноді відьма гумору, від слова «зовсім». Але про це Кіготь не знав, як і Сіль Лано, що прямував до будинку Хлої Рейно.

Ось і цього разу, розбуджена вороном, відьма піднялася з ліжка в поганому настрої. Раніше, Каліста навіть роздратовано фиркнула, дізнавшись про плани Веріна Арно та його зв'язки, які її зовсім не здивували. Крилатий друг, який весь час стежив за казначеєм, давно встиг попередити господиню про напад, що готується, і про все, що дізнався про кримінальні прошарки суспільства.

На жаль, Каліста не могла побачити своє майбутнє і довго думала, що зробити з непроханими гостями, щоб не привертати зайвої уваги і не потрапити в поле зору самого Кігтя. На жаль, досвід підказував, що кожна друга людина, поінформована про сили відьми, обов’язково спробує використати її у своїх особистих цілях. І, зазвичай, це погано закінчувалося. А поки що, подібного роду знайомства їй були не потрібні, як і галас, піднятий сусідами, як і метушня з тілами.

Як то кажуть, немає тіла – немає діла. А тому…

Дім Каліста заклинала на славу, захист чорної відьми – це вам не оберіг на стіні із часнику та соломи. Це майже броня, яку зламати зможе тільки сильний темний, та й то не кожен, тут досвід необхідний. Тому, коли впевнений у своїх силах Сіль, вирішив забратися в чужий будинок, він явно не чекав на опір.

А почалося все ще в саду, через який чоловік вирішив пробратися, щоб не викликати підозру у випадкових перехожих чи сусідів. Ніч не ніч, а безсоння – справа шкідлива та цікава. Так що крався він тихо і обережно, поки не...

Спочатку він зачепився за корінь, що незрозуміло звідки взявся, і боляче впав на коліна, забруднивши в багні руки. Багні? Піднявшись і піднісши руки до носа, скривився. Чим був бруд, Сіля цікавило мало, одне слово - мерзота. Витерши руки об траву, тихо ойкнув - колючки впивалися в шкіру, їх вночі було просто не видно. Зробивши крок, обличчям вліз у густе павутиння та мертвих мушок і, активно махаючи руками та спльовуючи, отримав по тому ж обличчю гілками... Зрозуміло і без слів, що до дверей чоловік дійшов лише тому, що цього хотіла сама відьма. Був у неї такий недолік, любила жінка познущатися з тих, хто їй шкоду завдав.

На жаль, відмичка цього разу не спрацювала, ні перша, що чомусь зламалася, ні друга, немов проковтнута самими дверима. Зняти двері з петель? Хвилинку, а куди петлі поділися? Домушник уже хотів плюнути і просто постукати, але раптом двері з тихим скрипом відчинилися самі. Саме в цей момент Силю чомусь стало страшно й боязно. Може інтуїція спрацювала, а може, дивний шиплячий звук насторожив, та тільки різко захотілося розвернутися і втекти. Нажаль, не можна. З Кігтем жарти були погані, замовлення прийнято – наказ отриманий, тепер уже не відвернешся. Отже, глибоко зітхнувши, він переступив поріг.

Каліста в цей момент лише похитала головою. Адже давала шанс передумати. От тепер нехай не нарікає.

За половицю чоловік зачепився не раз, головою об косяки і кути довбанувся, підйом сходами взагалі виявився схожим на самогубство… тому, діставшись до входу передбачуваної хазяйської спальні, майже понівеченим, він не надто здивувався, побачивши два зелених ока, що світились в темряві.

Спалах світла і шипіння дивною мовою були останнім, що Сіль помітив перед тим як провалився в безпам'ятство.

Те, що задумувала Каліста, вимагало чимало сил, тож вранці вона все ще відчувала слабкість. Ритуал був складним, трудомістким і енерговитратним, а темна сила співала, заспокоївшись на деякий час і не вимагаючи дій. Ще б пак їй не заспокоїтися, запечатування душі - це вам не гадальні карти розкладати. Зате тепер ні слідів, ні тіла, ні будь-яких доказів у будинку Рейно не було і ніщо не говорило про те, що вночі тут побував найманець. Хоча, щодо тіла вона трохи перебільшила і, потягнувшись у ліжку, кинула погляд на маленьку ляльку-мотанку, що так нагадувала Сіля Лано… Так, важкий був ритуал…