Глава 5

Найкращий салон міста відьма зі зрозумілих міркувань проігнорувала і пройшла повз - надто дорого, та й не за статусом звичайній продавщиці одягатися у графських кравців. А ось наступну майстерню, яка майже не поступалась як вишуканістю, так і якістю вбрання, Каліста відвідала із задоволенням. А що, гроші ще були, та й хотілося жінці відчути себе королевою, чи хоча б просто комфортно… для початку.

Дзвін дзвіночка оголосив господині «Красуні» про відвідувача.

У магазинчику було затишно, хоч і занадто багато квіток в оздобленні кімнати, як, втім, і на туалеті її господині. Але це справа смаку… чи його відсутності.

Назустріч Калісте вибігла пухка жінка маленького зросту з кучерями і в пишній сукні блідо-рожевого кольору, що нагадувала ходячу зефірку. Красуня? Що ж, все відносно.

Приклеєна усмішка до вух згасла блискавично, як тільки жінка побачила нічим непримітну дівчину, а губи стиснулися в тонку лінію розчарування. Звичайно, не високородна дама завітала, стягнути грошенят не передбачалося, та й престиж салону не підвищити, вихваляючись про візит аристократів.

Що ж, приємного мало.

- Здрастуйте, моє ім’я Хлоя Рейно, - не зважаючи на невдоволення жінки, посміхнулася відьма, пройшовши всередину і озирнувшись.

А що, хто дивиться під ноги, наступаючи на мурашку? От і Каліста не помічала дрібних сошок. Вона-то себе до них вже точно не зараховувала.

- Чим можу бути корисна? - зарозуміло задерши підборіддя, мовила жінка.

- Я хотіла б замовити кілька суконь.

Очі пампушки знову заіскрилися надією.

- Думаю, для своєї господині?

- Ні, собі.

Мабуть, відповідь Калісти все ж таки розчарувала панночку.

- Наш салон обслуговує відвідувачів, які належать до знаті. Чи є у вас титул?

- В мене є гроші.

- Справа не в грошах, а у статусі та престижі. Жаль. Якщо хочете пошити щось для себе, зверніться до крамниці Грей Мосс, вона пошиє гідні вас сукні.

- Я не бачу тут черги із замовників, чому б не заробити. Плачу я, як і всі інші.

- Ви, мабуть, погано чуєте. Вам тут не місце. Всього найкращого. - пирхнула товстушка, задерши підборіддя, і демонстративно пройшла геть із кімнати, бурмочучи під ніс. – Ще не вистачало модисткам «Красуні» обслуговувати міщан.

Знала б жінка, чим обернеться для її салону та уявної репутації зустріч з відьмою, була б більш розсудливою та поступливою. На жаль, доля цього дня вирішила повернутися до неї… задом. Може й заслужено?

Як вчинила Каліста після такої образи? Пропорційно образі. Розлючена і принижена відьма – це вам не жарти.

Темна сила танцювала тінями по салону, легко торкаючись щілин у стінах та підлозі. Вона обережно шукала, намагаючись не видати хазяйку. Попастися варті за чорне чаклунство – не було у пріоритетах Калісти. Але залишити все як є – ось що точно не в її характері.

У кутку пролунав тихий писк.

Усміхнувшись знахідці, відьма покликала мишку, підставляючи руку і дозволяючи крихітці залізти на долоню. Вона дивилася в маленькі чорні очі і подумки показувала, чого від неї хоче. А через кілька секунд відпустила тваринку і вийшла геть.

 Вона знала, що до ранку в майстерні не залишиться жодної сукні, тканини чи нитки. Натовпи скликаних мишкою родичів знищать усе. Навіть оббивку рожевого дивана. Жоден наряд, пошитий знатній особі в цьому салоні, не буде проданий, жодна дорога тканина не пролежить у коморах до світанку. Тільки для міщан та робітників вдасться пошити одяг працівникам «Красуні». Таким було прокляття чорної відьми, ображеної зарозумілістю, по суті, звичайної швачки, яка не захотіла навіть представитися.

Надворі відьма полегшено зітхнула. Темна сила вимагала свого і тепер трохи заспокоїлася. Така природа чорних відьом – без діла згорати зсередини.

Нахмурившись, Каліста намагалася згадати, куди її відправила хамовита товстушка. До Грей Мосс? Чому б не зайти.

Розпитавши дорогу, відьма все ж таки знайшла згадану майстерню. І приємно здивувалася щирій радості хазяйки застарілої крамниці. Та сама Грей Мосс виглядала повною протилежністю попередньої модистки. Висока худорлява брюнетка середніх років з натрудженими руками, скромно, але зі смаком одягнена, помітно мружилася, маючи проблеми із зором, але намагаючись розглянути клієнтку. Дуже серйозна вада при такій професії. Адже лінзи, на жаль, тут ще не винайшли.

- Ласкаво просимо, люба, - усміхнулася жінка, жестом пропонуючи присісти на стару, дуже ненадійну на вигляд лавку, розташовану біля вікна.

Там же стояв невеликий стіл, завалений тканинами, і кілька підсвічників. А в коморі навпроти, копошилася молода дівчина приблизно віку Хлої. Донька чи помічниця? Втім, Калісті на це було начхати. Головне, щоб пошили швеї те, що їй потрібно. Тому, розкланявшись і представившись, жінки сіли обговорювати замовлення.

- Я хотіла б замовити чотири сукні, звичайні, на кожен день. І ще два – на вихід. Дві сорочки та білизна. Є у вас ескізи чи моделі? Непогано б дещо уточнити та зразки тканин подивитися.

- Звичайно, - заметушилася модистка, діставши велику коробку з відрізками тканин і щось подібне до книжечки з трохи корявими, але розбірливими малюнками. - Міссі, люба, підійди сюди, знімемо мірки.

Дівчина була такою ж усміхненою і милою, правда дуже сором'язливою. Але своє ремесло явно знала, а решта, по суті, не важливо.

Наступні кілька годин жінки обговорювали майбутні туалети. Каліста малювала те, що їй потрібно, показувала, як це шити і відповідала на запитання здивованих швачок. Не простою, як виявилося, справою стала підбір потрібного кольору та фасону – тіло нове, йому деякі кольори просто не підходили. Малюнки моделей трохи здивували жінок, особливо нижньої білизни, простої, але все ж таки, незвичної.

Але загалом Каліста залишилася задоволеною. Головне, щоб пошили якісно. І згадавши про поганий зір жінки, засмутилася. Зі зціленням Каліста допомогти не могла – не її спеціалізація, але дещо все-таки було під владою відьми. І не треба думати, що співчуття розібрало Калісту. Всього лише банальне бажання виглядати по-людськи. А ще, вона збиралася допомогти справі цієї жінки, знову ж таки, не зі співчуття, а щоб насолити стерві, що розлютила її.