Глава 3

У шинку з першими променями сонця закінчували прибирання. На жаль, заклад був із тих, які відвідують, розібравшись із усіма справами за день. І не дивно було те, що засиджувалися завсідники іноді до світанку, що шалено дратувало Селену. Цю традицію вона збиралася змінити, як, втім, багато чого іншого.

Обстановка взагалі здавалася похмурою і якоюсь... брудною. Але це на смак жінки, а відвідувачам, що обожнювали випивку, так саме те, що треба, і дерев'яні незграбні столики, і пишногруді рознощиці елю з вирізом мало не до пупка, і сама господиня чудово виглядала та лапалась при кожному зручному випадку.

Адже випадки були, особливо з моменту хвороби Йоста. І хоч виявився її чоловік тим ще засранцем, та тільки в його присутності таких вольностей чоловіки собі не дозволяли, а тепер розійшлися на всю.

Лаялася Селена голосно, роздавала ляпаси – було й таке, чого вже мовчати, але чомусь це тільки розбурхувало п'яних, обжерливих свиней, якими ставали клієнти корчми після четвертого кухля елю. Воістину чарівний напій – будь-кого перетворював на подобу тварини.

І все частіше приходила Селені думка, що сама вона трактир не втримає. Не тому, що сил чи жорсткості характеру не вистачає, а тому, що вона – жінка, слабка, беззахисна, якою всі її й уявляли. Ну не чоловік Селена, і все тут. Ось так склалося в Алоріні, що не справа – в корчмі керувати слабкій ніжній жінці. Та й пам'ятали її всі як сіру мишу, бачили, як знущався і тиснув Йост на дружину. От і не сприймали всерйоз, хоч ти трісни.

І якщо спочатку вели себе тихо, то після чуток, що поширилися, про нелегку хворобу чоловіка, зовсім знахабніли. Управи на них не було. А спробуй довести п'яному в мотлох чоловікові, що не можна чіпати те, що не можна. Йому ж бачте хочеться!

Пару бійок Селена вже спостерігала, благо, знайшлися порядні люди, заступилися. Але це поки що. А потім? Проблему треба було вирішувати і якнайшвидше. Так що на душі у жінки було важко, а в думках і зовсім сумно.

Але про це вона вирішила подумати потім, а поки що, потрібно було відвідати Хлою. Вони вже давно встигли поговорити, подружитися і перейти на «ти», тим більше, що обоє не мали ні друзів, ні сім'ї, та й спільні секрети зближували. Те, що Хлоя була пов'язана з чорною відьмою, жінка здогадалася одразу, хоч і були в неї підозри, що сама дівчина промишляла магією, але підозри, як кажуть, до діла не пришити. Та й подобалася їй компанія Хлої, так що зайвий раз у її особисте життя та секрети вона не лізла – ціліше буде. А зараз треба було обов'язково розповісти про почуту розмову п'яних постояльців. Вона й так почекала достатньо, щоб не наводити на себе та подругу підозри. Зрештою, договір є договір.

                                                   ***

Двері, що вели в сад, відьма відчинила відразу, не зволікаючи і з палицею в руці - хто ж знає, чого чекати від горгульї, що стояв на порозі.

Роздратованого, злого, дуже привабливого і абсолютно голого горгульї.

- Твою ж ліворуч!

Зізнатися, Каліста навіть не намагалася стриматися, коли свиснула, розглянувши всі переваги оголеного чоловіка. А чого ж не дивитись? Соромитися? Ось точно не в її віці. Часи залитих рум'янцем щік для жінки давно минули, а цінувати красу чоловічого тіла відьма вміла. Чай не залізна та не сліпа. А тут таке! Замилуєшся!

Високий, широкоплечий, з усім набором кубиків на пресі, ну вилитий Аполлон! Майже людина. Тільки сірий колір довгого волосся відрізняв його від місцевих жителів, як є, не сивий, а саме сірий. Та й очі були чорні – рідко подібне зустрінеш. Зате помилуватися можна, що відьма й робила, нахабно та голодно.

- Як же ти сюди в такому вигляді дістався, на босі груди?

Чоловік насупився, розглядаючи та оцінюючи співрозмовника.

- Прилетів.

- Думаю, це не метафора?

- Ні.

- І ту феєрію все місто споглядало?

- Ні.

- Цей факт не може не тішити. Мені тільки очманілого натовпу, тут не вистачало.

Каліста відверто зітхнула. Хоч би як лояльно ставилися до відьм у цьому світі, тут теж були люди, які різко не схвалювали темних магів і всіляко намагалися перешкоджати їхньому спокійному існуванню. Так що привертати увагу цих фанатиків було останнім, про що Каліста могла б мріяти.

- До речі, одягнутися не хочеш? Не те, щоб мене бентежила твоя нагота, але все-таки.

- Навіщо?

- О, боги, а й справді, навіщо? – розсміялась жінка, облизуючись наче кіт на сметану.

- Ну що ж, заходь, раз прилетів, - посміхаючись, кинула Каліста і відступилася, пропускаючи горгулью і розуміючи, що нападати той не збирається, інакше вони б уже зіткнулись в битві. Та й накладене заклинання захисту в будинку спрацює, якщо він нападе. Тому, вирішивши ризикнути, жінка пропустила в будинок гостя, збираючись з'ясувати причину візиту.

- От уже не думала, що мене так легко знайти.

Горгулья озирнувся, з цікавістю розглядаючи навколишнє оточення в кімнаті, відведеній під вітальню. І, нарешті, зупинив свій пильний погляд на відьмі.

- Нелегко.

- Думаю, на моєму порозі ти опинився не просто так.

- Ні. Я прийшов попередити.

- Про що?

- Про швидку смерть.

- І чию ж?

- Твою.

- Ось як.

- Я страж і маю покарати тебе за чаклунство, що ти творила в царстві мертвих.

Від останніх слів Каліста прищурилася. Яке царство?! Звичайний цвинтар! Подумаєш, викликала пару десятків чи сотень душ. Адже всім тільки на користь. Ось які задоволені городяни ходили.

- Ні, ну з якого ти століття?! - пирснула жінка, сідаючи і кивнувши гостю на стілець. - І взагалі, ніби слабкій милій жінці не можна трохи попустувати.

- Це не витівка. Це порушення всіх правил.

- Чого? Яких правил? Це де вони написані? Я тебе благаю! На мою думку, всі залишилися задоволеними і щасливими, а знали б кому – точно подякували б.

- Так чинити не можна.

Ось тепер Каліста не витримала і розреготалася, настільки повчально й суворо пролунали слова горгульї. Справжня матуся. І де тільки вся пристрасть поділася?