Глава 2

Наступні два дні Каліста працювала в магазинчику, не відходячи від прилавка до самого вечора. Чутки, що розповсюджувались, про сплеск чорної магії поряд з її закладом, обростали новими подробицями. Ну, любили люди все прикрашати та перебільшувати – натура така. Тим більше що раз на день так само з'являвся придворний маг, змушуючи всіх матрон міста тягнути своїх дочок за руки в надії урвати кілька хвилин його дорогоцінного часу. Потрібно ж їхнім донечкам партію гідну скласти, а хто зможе стати кращим кандидатом, ніж шановний маг, Лейтон Рос. Так що тепер всі цікаві жіночі носи міста хоча б щодня були просто зобов'язані пройти вулицею, а вже відвідування магазину - виявилося чудовим приводом подивитися на все на власні очі. Чоловіки ж збільшували доходи трактиру, що розташувався навпроти.

Каліста користувалася ситуацією на повну силу: продавала товари, посміхаючись, слухала покупців і непомітно клацала пальцями. Повільно, але сили невпинно поповнювалися, що, безумовно, приносило відьмі справжнє задоволення, тим більше, що свою справжню роботу вона щиро любила. А вечорами, використовуючи старий котел, варила зілля, що відрізняються за своїми властивостями від звичайної косметики сімейства Рейно. Адже не все життя за копійки шматки мила продавати, настав час зайнятися своїми прямими обов'язками. Тож тепер у магазині з'явився окремий стелаж для нових товарів із особливим призначенням. Магію Каліста в них не вкладала – надто ризиковано було таке заняття. А ось зілля відьма варила відмінні – саме вони й були секретними компонентами фірмової продукції.

Випробовувати деякі з них вдалося вже вранці, коли двері магазину несміливо відчинила нічим непримітна жінка. Хоча, сьогодні дещо її все ж таки виділяло – під оком розквітав величезний синець, який, на жаль, приховати вдалося б, напевно, лише гримерам кіностудії. На жаль, тут такі звірі ще не водилися – не ті часи, та й світ не той.

А тому, ховаючи обличчя за тонким шарфом і широкими полями капелюшка, вона розгублено розглядала полиці з товарами, шукаючи засобу, який міг би хоч трохи приховати синці та набрякле око.

- Доброго ранку, пані, - тихо кивнула Каліста, посміхнувшись. - Чим можу бути корисна?

Злякано сіпнувшись, жінка застигла, явно вагаючись і не наважуючись відповісти. З пам'яті Хлої, в особі відвідувачки Каліста дізналася дружину шинкаря, Селену Крост. Тиха жінка, яка завжди прислуговувала своєму чоловікові, Йосту, часто ховала синці від відвідувачів і взагалі намагалася не потрапляти людям на очі. Вантажний громила бив її майже щоразу, як прикладався до випивки. На жаль, останній рік рідкісні посиденьки перетворилися на затяжні запої, а виховання дружини не найгуманнішим способом входило в його звичку. Як Крост примудрявся керувати трактиром, будучи в такому стані, для Хлої залишалося загадкою, як і те, як довго триватиме це неподобство, перш ніж станеться непоправиме.

- Доброго дня, Хлоя, - натягнуто посміхнулася жінка, прикриваючись тонким шарфиком.

Шкода, виходило не надто добре. Та й шарфиком цей клапоть тканини назвати було складно - років йому мабуть стукнуло не менше, ніж Хлої, тому що місцями тканина просто світилася, а подекуди були помітні стібки. Весь одяг місіс Крост був штопаний вздовж і впоперек – на жаль, чоловік її виявився огидним скнарою, а нові речі, подарунки, як і гроші, вона бачила хіба що у своїх мріях. Зовнішність жінки вже давно померкла, хоча раніше вона і була симпатичною, зараз щоденна праця старила її на років десять. І виглядала Селена, як пошарпана стара.

Калісті такий стан речей відверто не подобався. Вона терпіти не могла п'яниць, а вже чоловіків, що б'ють своїх дружин - просто ненавиділа. Так що вирішення проблеми виявилося цілком очевидним - негідника просто необхідно було добре провчити. На жаль, був у відьми один недолік - захоплювалася вона легко, швидко і вчасно зупинитися іноді просто не виходило. Азартна людина. Що ж, буває. Тож тепер тільки боги могли знати, як довго залишилося жити шинкарю Йосту.

- Рада вас бачити, пані Крост, - усміхнулася Каліста, поставивши чашечку холодного м'ятного чаю перед носом жінки. - Спробуйте, добре освіжає.

- Дякую, – слабко усміхнулася жінка, озираючись на всі боки. Напевно, звичка, вироблена роками у шлюбі із садистом. - Я не надовго.

- Дуже шкода. Я б із радістю показала вам нові товари. Жінки дуже задоволені милом із травами. Кажуть, добре діє на шкіру, освіжає, і почервоніння від сонця як рукою знімає. Ось, подивіться, - простягла Калліста маленьку пляшечку з каламутною зеленою рідиною, буквально втиснувши її в тремтливі руки жінки.

- Це мило? - здивовано розглядаючи і нюхаючи вміст флакона, бурмотіла Селена.

- Так, не дивуйтеся, просто воно рідке. Так набагато зручніше. Вилили собі кілька крапель на руки, вмили їм обличчя і знову як огірок.

- Запах приємний, - усміхнулася жінка, і, ковтнувши, знову подивилася у вікно, де через дорогу з корчми, погойдуючись, вивалювався її чоловік. У сірих очах завмер страх і, сіпнувшись, жінка кинулася до дверей, та тільки за руку мертвою хваткою вчепилася Каліста.

- Ось, візьміть, - кинула відьма, сунувши сусідці в руки два флакончики, - зеленим сьогодні умиєтесь, не пропускаючи жодного синця. Білим натрете руки чоловіка, як засне, тільки самі не замастіться! Зрозуміло?

- Так, - заїкаючись, промовила Селена, ховаючи флакончики в кишеню спідниці і навіть не намагаючись сперечатися з відьмою.

- Я потім доплачу. Обов'язково! - Закусивши губу, сказала місіс Крост, залишивши мідну монетку на прилавку. І кинувшись із магазину, поспішила непомітно повернутись додому.

А відьма лише усміхнулася, подумки потираючи руки в передчутті розправи, і вирушила займатися своїми справами.

Увечері, коли розлючений чоловік знову побив дружину, а потім відключився в п'яному угарі, пані Крост зважилася вибратися з-під ліжка. Укриття було не надійним, але так у неї хоча б ребра залишалися цілі. Будучи настільки п'яним, Йост банально не міг наздогнати і дістати дружину, та й попадав у ціль набагато рідше, так що цього разу Селена відбулася розбитою губою і роздертою об стіну щокою.