Глава 2

Що таке наведена чорною відьмою порча з почуття помсти, та ще й на емоціях? Занадто небезпечна річ, іноді для самої відьми. Тому що сила темна і зростає, та енергію черпає з ненависті та агресії. А коли цього надміру, і чаклунка не досвідчена…

Уявіть, що вас із чашки водою облили. Що ж, нічого страшного, висохне на сонці, та забудеться вже за годину. А з бочки окотити? Неприємно, мокро та гидко. А якщо хвилею? Адже тут і захлинутися можна. Ось і з відьмою так само, іноді сила через край виплескується, безконтрольно мчить і зі свого шляху все змітає.

Так за часів інквізиції багатьох відьом і знищили. Тому що приховати магію не змогли, сили не втримали. Будь-яке прокляття насилати вміти треба, потоки магії контролювати, з випитим життям впоратися. Адже і так бувало, коли лють і бажання вбити настільки сильними ставали, що відьми забували про головне – у кожного мага є межа, межі можливостей, якщо так простіше. І вони залежать від накопичених знань, досвіду, але головне, від крові. Адже вся магія відьом побудована на крові. І якщо від початку рід слабкий, то скільки досвіду не набирайся, скільки книг не вивчай, а вище голови не стрибнеш.

Кров Калісти співала для пітьми завжди. Але, як кажуть, не вперше заміжня була жінка, і почуття свої, і емоції давно вже навчилася контролювати. І виявилася б молода чаклунка - нашкодила б знатно, або перегоріла - тут вже два варіанти. Відьма свою роботу любила, а на дурниці давно уваги не звертала. Звикла не морочитися – вирішити проблему, переступити через труп ворога, і йти далі своєю дорогою. Один лише недолік був у Калісти. Якщо вже зачіпали її, то не «йшла вона по трупах» – танцювала.

Ось і зараз, стоячи перед будинком милої родички, хижо посміхнулася. Тому що вперше захищала не лише себе, а й дитину.

Коли вона почала вважати хлопчика своїм? Складно сказати. Може, ще в той момент, коли від привида про прохання почула. Та тільки зараз ні про що не шкодувала.

Тепер відьма дбала про Ремі. Чи з жалю, самотності, чи жаги материнства? Хто знає. Але хіба це важливо? Зараз він був її дитиною і оберігатиме хлопчика вона теж буде як рідного.

Саме тому Каліста зітхнула і налаштувалась на філігранну роботу. Її взагалі варто було похвалити. Відьма дивом не спопелила будинок разом з усіма паразитами, що мешкали у ньому.

До речі, про паразитів… Що викликало огиду у будь-якої жінки найбільше? Звичайно ж комахи та шкідники. Саме цю теорію жінка вирішила перевірити на Вагнері Горц.

Ну право ж, не шкода.

Скільки знадобилося часу членистоногим, щоб відповісти на поклик? Небагато з огляду на кількість різних жучків, що вживалися на один квадратний метр зелені. А якщо закликати мошок, тарганів, павуків та мух з усієї вулиці? Вийде чудовий спосіб поганяти паскудну склочницю по місту.

На цей раз відьма вирішила повеселитися. І заклинання обрала просте. Адже поклик живих істот – не мертвих, особливого вливання сил не потребує. Так, по дрібниці. Таке заклинання і засікти важко.

От і покликала Каліста комашок, тихо спостерігаючи за будинком з-за рогу. Прихована пологом відводу очей, відьма не надто переймалася, що її розсекретять. Все ж таки, некромант про неї вже дізнався, а турбуватися про інших вона поки не збиралася.

Як відреагувала Вагнера на нашестя комах? Та як будь-яка інша жінка – бурчанням, обуренням та готовністю боротися. Але все це допоки з лужка «гості» збиралися. А як із сусідніх ділянок «народ» підтягнувся, жінка сміливо перейшла на вереск, крик і в чому була – на вулицю вибігла.

Павуки, мурахи, таргани, жучки, мухи та інша живність були скрізь: на стелі, стінах, у речах, посуді, а по підлозі так взагалі пішки ходили. І якраз на господарку залізти зібралися – освоювати нову територію. Встиг дехто інший…

Комарі. Останніх звичайно було не так багато… відносно. Але достатньо, щоб спробувати знищити тітку.

Чим загрожує укус комара? Дратуючим свербінням, якщо особливо руками не чіпати. Що, якщо їх – тисяча? Це вже інша розмова. Тут однією чуханиною не відбудешся. Та тільки відьму проблеми склочниці особливо не хвилювали. Ось так, не турбуючись і насолоджуючись помстою, Каліста відпустила повіддя, давши добро на відкриття фуршету всім дрібним зудящим чудовиськам. А враховуючи те, що панночка вилетіла з дому в одній сорочці, вечеря обіцяла бути ситною.

Каліста спостерігати за метаннями мешканців довго не збиралася. Полог там, не полог, а зайва увага їй була ні до чого. Та й справа важливіша за розлютовану хапугу дамокловим мечем висіла над головою відьми.

Некромант.

Хазяїн міста, якщо хочете.

Чи варто говорити, що обвішалася Каліста чим тільки могла, намагаючись захиститися. Все ж таки її цілком могла чекати пастка. Про це відьма розмірковувала неодноразово. І навіть Гора вмовила доглянути Ремі, на випадок, якщо некромант вирішить ударити в спину. Фамільяра Каліста взагалі відправила подалі, того ж лікаря шукати. Вона турбувалася, бо в битвах темних завжди є переможець і завжди є… труп. Хоча він іноді у вигляді попелу залишається.

Ну не страждали чорні маги гуманністю та великою кількістю співчуття. Сила не та й натура жорсткіша. Ось і билися особливо жорстоко. Бо своє захищали. Не всім було відомо, але почуття власництва, прив’язаності, кохання… всі емоції, як у відьом, так і некромантів, були на межі.

Ось світлі… там усе м'якше протікало, легше.

Каліста зі своїми інстинктами і поривами справилася не відразу. Не в перше століття життя так точно. І дурості від того наробила, дивом ціла залишилася. А ось чоловіки, що її зрадили...

Як говорилося раніше, ворогів за спиною відьма не залишала. Живими так точно.

Ось і зараз зібралася, готуючись до бою, хоч і сумнівалася, що саме цього хоче некромант. Адже не дарма призначив їй зустріч на цвинтарі. Знав про горгулей. Нехай навіть один, але на частини розірвати страж святих земель міг будь-якого мага. Тому й захищав душі мертвих. Тому земля вважалася місцем нейтральним.