Розділ 9: Половина вічності на двох

Рафей тримав її на руках у Залі Зчеплення Часу — там, де кожна секунда тягнулась, мов в’язкий мед, а кожна хвилина коштувала як рік.
Амедла була непритомна. Її рана пульсувала тьмою. Це не була звичайна рана — це була мітка забороненого входу.

— Пробач, — прошепотів він. — Знову ти страждаєш через мене.

Він витяг срібну шпильку — ту саму, що носив ще з 1722 року, та яку вона колись подарувала, щоб він "виглядав менш похмурим".

Рафей надламав її. Усередині — крапля рідкісного еліксиру, змішаного з його кров’ю. Його остання вічність.

— Якщо не можна бути разом без ціни… нехай я заплачу половину.

Він поклав краплю їй на губи.

Світ затремтів.

У повітрі з’явився запах троянд, попелу і старих бібліотек. Відлуння. Енергія. І…

Голос.

— Ви зробили це. Ви зламали Угоду. Ви дали смертній частину вічного.
— Тепер і вона — частина цього світу. А ти — частина її.

Перед ними матеріалізувався Посередник. Високий, в сірому плащі, з обличчям, яке не можна було запам’ятати.

— Це кохання… воно порушило баланс, який ми берегли три століття.
Але — воно також створило нову структуру. Не руйнацію, а… зрушення. Перерозподіл.

— Ви двоє — тепер Вузол.
А отже, вибір один:

Або залишаєтесь разом і стаєте новими Охоронцями рівноваги.
Або — світ втратить магію. І вона більше не повернеться.

— Це пастка, — прошепотіла Амедла, отямившись.
— Це вибір, — відповів Рафей.

— І ти… готовий бути не вічним?

— Якщо це означає, що ти будеш поруч — я вже безсмертно втомився від вічності без тебе.

Посередник чекав.
Пісок у його магічному годиннику вже догорав.

Амедла встала. Хитко, але з тією самою вогняною прямотою.

— Гаразд, слухай сюди, обличчя-контракту.
— Ми не просили бути Вузлом. Нас змусили.
— Але якщо ти кажеш, що ми тепер новий баланс — то ти або приймаєш нас обох, або спостерігай, як я підірву цю рівновагу на друзки.

Посередник мовчав. Потім… вклонився.

— Світ змінено.
Живіть.
Але пам’ятайте: бути разом — це не винагорода. Це завжди виклик.
Навіть, коли ви двоє — частини одного прокляття… чи одного порятунку.

Він зник.
А світ навколо став інакшим.

В повітрі запахло блискавкою.
І... цвітінням бузку.

Амедла подивилась на Рафея.

— Ти став смертним. Частково.
— А ти — частково вампіром.
— Це не зручно.
— Це ми.
— Гаразд. Але ти все ще спиш у саркофазі?
— А ти все ще ставиш чайник на вогонь думкою?

— Домовились.